Чтение онлайн

Цієї ночі він майже не спав, лежав з розплющеними очима і думав. Джованні розповів йому про Марко, який десь там сидить запертий, чекаючи тієї страшної хвилини, коли його на багато років буде позбавлено волі.

Однак Марко ще надто юний, де ж йому самому ви рушати в далекі мандри!

Чи варто допомагати йому тікати з дому? Відповіді на це питання Паоло не міг знайти.

Легкий бриз надув вітрила, і корабель повільно вийшов з затишної бухти. Далека морська подорож почалася при сприятливому вітрі. Капітан уже встиг потоваришувати з своїми пасажирами і разом з ними часто грав у кості, пив вино та слухав дивні морські історії бувалого моряка-француза.

Брати Мафіо й Ніколо Поло, які поверталися після багаторічних мандрів у рідну Венецію, не дуже щедро розкривали свої таємниці і не квапились розповідати про блукання по світу.

Вони майже весь час сиділи на палубі.

Скоро судно проминуло острів Кіпр. Спливло ще кілька днів, і ось якось, післяобідньої пори, перед очима братів ніби виріс із синього моря гористий острів Крета [11] . В одному місці гори відступали широким півколом, утворюючи велику зелену долину, що сягала до самої води. Мафіо показав на містечко, яке розкинулось від узбережжя аж до гірських схилів. Там видно було людей, що махали руками, лани, луки, отари худоби, сріблясті оливкові дерева і стрункі кипариси.

Штурман змінив курс і повів корабель далі від берега, який таїв чималу небезпеку. Поволі люди, будинки й дерева зменшились до іграшкових розмірів, а там уже тільки й можна було розгледіти на горизонті обриси далеких гір, ледь-ледь темніші від сліпучої, без конечної блакиті моря.

Ніколо Поло перейшов на ніс корабля. Він намагався перебороти якесь моторошне передчуття, що з'явилось у нього, тільки-но корабель вийшов у відкрите море і вдалині зникло знайоме містечко біля підніжжя гір.

Чотирнадцять років тому залишив він з своїм братом Мафіо Візантію. Тоді в кишенях у них не було нічого, окрім кількох коштовних каменів, — всього, що залишилось після продажу привезених на кораблі товарів. Коштовними каменями охоче торгували у всіх частинах світу. Невдовзі виявилось, що мандрівники не помилились: за камені можна було виміняти все.

Імператор Балдуїн II, дізнавшись про їхній намір податися в далеку казкову країну монгольських володарів, 1255 року вирядив їх у дорогу. Перепливши на кораблі Чорне море, брати Поло дісталися до порту Сольдая. Звідти сухопутним шляхом вони досягли міста Сарай на Волзі і з'явилися до двору хана Баркая, володаря західних татар. Хан прийняв венеціанців з великими почестями, взяв від них подарунки і, в свою чергу, дав їм камені вдвоє коштовніші, ніж ті, що були привезені ними, та багато інших речей.

Кілька років венеціанці жили при дворі хана, їздили по величезних просторах західної частини татарської держави. Війна між ханом Баркаєм та його братом Гулагу примусила їх виїхати до Бухари. Переправившись через Сир-Дар'ю, вони за вісімнадцять днів подолали пустиню Кизил-Кум. В Бухарі брати Поло провели три роки, придбавши за цей час ще чимало коштовних каменів.

Ще при дворі хана Баркая венеціанці познайомились з посланцем великого хана, постійна резиденція якого була далеко на сході, в Китаї, в місті Камбалі [12] . Мандрівники дізналися, що могутній хан Кублай мешкає у величезному палаці, який вміщає понад шість тисяч чоловік. Переказували, що ця грандіозна споруда, оточена з усіх боків парком, займає територію у вісім китайських лі (22,5 кілометра).

Чого тільки не говорили про казкові багатства великого хана. Однак венеціанці вирішили пересвідчитися в усьому на власні очі і тому з радістю прийняли запрошення ханського посланця вирушити з ним до двору його володаря. Більше року тривала нелегка подорож. Те, що вони побачили в столиці хана, набагато перевершило всі їхні сподівання.

Великий хан зустрів перших італійських гостей дуже гостинно і велів їм розповісти про володарів і народи, які проживають на заході. Особливо цікавився він військовим мистецтвом, немало розпитував про папу і про християнське вчення.

Одного дня він запропонував італійцям поїхати в Рим і від його імені попросити папу надіслати до нього сто вчених, які б познайомили мудреців його імперії з християнством і залучили б його народи до цієї віри. Брати Поло охоче погодились, тим паче, що в їхніх серцях давно вже горіло бажання повернутись на батьківщину.

За день до від'їзду хан Кублай передав їм золоту дощечку і листи для папи, писані татарською мовою. Щедро обдаровані італійці в супроводі офіцера виїхали з ханської резиденції. Одначе вже на другий день дороги їм довелося залишити свого провідника, оскільки він тяжко захворів. Далі вони мандрували самі, і золота дощечка скрізь розкривала перед ними кордони імперії й ворота міст.

Три роки пробули вони в дорозі, доки дісталися до берегів рідного моря.

Тепер Ніколо Поло намагався в думках уявити своє навернення на батьківщину — як він знову ступить на рідне подвір'я, як відчинить двері свого будинку. Але варто йому було сягнути думками далі, і в його пам'яті спливала єдина картина: вдалині зникають будиночки і люди прощально махають йому руками…

Хвилі билися в борт. Попутний вітер мчав корабель до червоного сонячного диска, який, щохвилини збільшуючись, поволі опускався в море.

— Сеньйор Поло, чи не бажаєте зіграти одну партію? — звернувся до нього капітан. — Нема рації цілими годинами дивитися на воду.

— Ваша правда, капітане, — відповів Поло. — Це аніскільки не прискорить і не уповільнить нашу мандрівку.

На початку квітня 1269 року Мафіо й Ніколо Поло, після чотирнадцятирічних блукань, вперше ступили на італійську землю в порту Тарент, почули італійську мову, пройшли, наче уві сні, через місто. Лише коли вони дістались до оповитих зеленню руїн старовинного грецького храму, до них повернулась, нарешті, здатність тверезо міркувати і властива їм рішучість. Мандрівники знали без слів, куди поїдуть далі. Продавши кілька діамантів, вони запаслися потрібною сумою грошей, придбали собі карету з двома швидкими кіньми і, найнявши п'ять охоронців, через два дні вирушили в дорогу. До них дійшла чутка, що в Неаполітанському королівстві і в папській державі діє розбійник, який завдає немало лиха багатим подорожнім. Ніколо сприйняв звістку з презирливою усмішкою, але обережний Мафіо сказав, що вони не для того чотирнадцять років проблукали по світу, щоб тепер потрапити до рук розбійників. Тому вони вирушили в дорогу під охороною озброєних найманців. Крім того, Мафіо й Ніколо придбали собі панцири та шпаги.

Старовинною римською військовою дорогою вони дісталися до папського посланця Теобальдо ді-Вісконті, який прийняв їх дуже привітно, вислухав їхню розповідь про далеку подорож і взяв лист від хана. Розпечатавши його, він наказав мандрівникам перекласти татарський текст на італійську мову, а сам уважно слухав кожне слово, спершись підборіддям на вузеньку долоню, що виглядала з горностайового закавраша. В нього було розумне, енергійне обличчя, а брови над переніссям зійшлися в грізну складку. Він прагнув зайняти папський престол, і тому послання легендарного володаря Сходу могло неабияк стати йому в пригоді.

Під час короткої бесіди він обережно натякнув братам Поло, що, коли його оберуть папою, він прийме пропозицію хана і пошле в його імперію вчених ченців.

Мафіо й Ніколо Поло пішли від нього задоволені — доручення великого хана було виконано, послання потрапило в надійні руки.

Наступного дня брати знову сіли в карету і рушили додому, все ще в тому самому дорожньому вбранні, яке не скидали навіть під час аудієнції у Теобальдо ді-Вісконті.

Вони проїхали повз старовинний монастир на Монте Кассіно, поминули, нічого не підозрюючи, пристановище Короля полів і, залишивши позаду кордони папської держави, в'їхали в Тоскану, немов оточену величезним, квітучим садом, що розкинувся по горбах, луках і полях.