Чтение онлайн

— Ну?! — Вербувальник встромив у його руку стебло пера. — Ну, швидше підписуй!

Студент весь час ледве стримував себе Глибоко вражений такою страшною несправедливістю, він не міг довше знести того, що відбувалось перед його очима.

— Зупиніться, не підписуйте! — крикнув він, бо товстун якраз уже поставив перо на папір. — Це ж просто крадіжка людей.

Каспар, який почув це з кухні, підскочив до студента.

— Бережіться! А то й вам буде те саме, — прошепотів він.

— Ого, пан сумнівається в справедливості графа? — загарчав вербувальник і зірвався з місця. Його червоний ніс горів. — Цього не можна стерпіти!

В трактирі запанувала загрозлива тиша.

Студент гірко засміявся:

— Хто хоче бачити справедливість графа, нехай лиш ознайомиться з газетами і наказами. Там він знайде зовсім протилежне.

Навперебій залунали обурені вигуки:

«Що там розуміє цей чужий писака?», «Ми його зовсім не знаємо», «Якийсь невідомий приїжджий».

Вербувальник засунув руку в кишеню сурдута і витяг кишеньковий пістолет. У супроводі Фріца Кляйнпауля він підступив до студента. Відвідувачі «Золотого якоря» засопіли в напруженому чеканні. Вербувальник закричав:

— Ти що, будеш підбурювати проти уряду і зчиняти бунт?

— Бунт означає опір. — пояснив студент, — а обурення означає силу і мужність, отже, це прекрасні людські чесноти, мої панове.

Страх Каспара пройшов, із захопленням він дивився на студента.

— В моєму ресторані не дозволяється займатися політикою! — закричав хазяїн і, вп’явшись очима в юнака, загрозливо підняв кулак. — Геть з мого трактиру! Г-ггеть!..

— Спокійно! Спокійно! Вербувальник стримав Гемпели, 3 ним я вже сам упораюсь. — Він одчинив вікно І засвистів у свисток; потім обернувся до студента і пильно глянув на нього: — Зовсім хлопець, ще й бороди не голить, — пробурмотів він. — Чи є хоч у тебе документи?

Студент знизав плечима. Він нахилився над своїм ранцем і дістав, посміхаючись, свідоцтво академії.

Вербувальник читав, насупивши брови. «Анзельм Шютц, студент філософії…» Він схопив обома руками документ, вмить його розірвав і кинув клаптики на підлогу.

— Моє свідоцтво? Як ви посміли? — запротестував розгублено молодий чоловік.

— Студент філософії, куди там! Знаєш, хто ти такий? Паршива воша. — Вербувальник з ляскотом заїхав кулаком прямо в перекошене від жаху обличчя студента.

Себіш і Купш злорадно засміялись.

Окуляри Анзельма упали на підлогу, його сірі очі, здавалося, тепер дивилися більше всередину, ніж назовні.

Перед будинком чекали один унтер-офіцер і четверо солдатів. За знаком вербувальника вони всі увійшли до кімнати трактиру. Вони оточили Рюбенкеніга і студента, які одчайдушно захищались. Фріц Кляйнпауль схопив якийсь ослінчик і почав лупцювати полонених. Головний лісничий аж по стегнах себе ляскав від задоволення. Біля самих дверей Рюбенкеніг ще раз вирвався і забрав свої чоботи, притиснувши їх міцно до себе. Все його тіло проймала дрож.

Нарешті вся група — вербувальник, Фріц, двоє силоміць завербованих і солдати, а слідом за ними дог, що безперестану гавкав, — залишили кімнату.

У Каспара було таке почуття, паче у нього під ногами провалюється земля.

— Це несправедливо! — схлипував він безпорадно. — Яка страшенна підлість! Це…

Хазяїн дав кухарчукові, що голосно ревів, кілька добрих стусанів і виштовхнув його з трактиру.

— Негідник зіпсує мені всю справу, — буркнув він і старанно витер вогкою ганчіркою стіл вербувальника. — Ще він буде втручатися? Коли робити по його, то взагалі треба зовсім закрити «Золотий якір».

Відвідувачам, що сиділи за круглим столом для почесних осіб, зробилося якось не по собі. Вони відразу заквапились І розійшлися.

З своєю бідою Каспар знову вдався, як бувало й раніш, до мансарди капітана. Але Еммеріх ще й досі не повернувся! Що робити? Якщо допомога не надійде і в останній момент, то Адама і студента напевне запроторять в солдати. А в Гессені вважали, що бути солдатом, особливо рекрутом, ще гірше лихо, ніж бути ув’язненим в тюрмі. Що робити, о боже, що робити? Як йому допомогти обом?

Каспар сів на верхньому східці перед дверима Еммеріха і, закусивши нижню губу, поринув у роздуми, його настрій ще більше зіпсувався, коли він подумав, що йому самому буде, бо він і досі не відніс листа судовому засідателеві. Ох, ніколи не щастить йому уникнути побоїв! А чи не краще було б втекти звідси світ за очі? Але чи має право він саме тепер покинути «Золотий якір»? Ні, Каспар мусить терпляче очікувати, як було умовлено з Адамом. Каспар повинен поговорити з капітаном — це його обов’язок перед друзями, і тим більше зараз, коли полковник Фаукітт перебуває в Касселі, і Еммеріх за допомогою цього англійця — його колишнього товариша по зброї — можливо, все ще влаштує на краще.

Думки кухарчука раптом обірвалися з кімнати трактиру до нього долинув знайомий голос. Він витягнув довгу шию і прислухався Так, це був Еммеріх! Гучно лунав його хрипкуватий голос. Що це, мабуть знову не помирив з хазяїном? Знову зчинилася сварка? Що б там не було, Каспар вирішив негайно повернутися в кімнату трактиру. Лише на якусь мить він зник на горищі, щоб хоч як-небудь наспіх підготуватись до побоїв, якими, певно, знову почастує його хазяїн. Каспар засунув у штани стару сковороду, набив під неї і за спину куртки соломи і, нагостривши вуха, спустився крадькома вниз по сходах.

Спочатку, вирішив хлопець, сховаюся в кухні, щоб довідатись, наскільки великий гнів пана Гемпеля.

Але Гемпель здебільшого був там, де його найменше можна було сподіватись. Ледве просунувши носа у двері, Каспар одразу потрапив до рук хазяїна. Так нестерпно очікувати неминучих побоїв, що вже краще самому підійти до хазяїна і одразу вирішити свою долю.

— Пане хазяїн, — пробелькотів він, — я не відніс листа про капітана Еммеріха судовому засідателеві. Саме тому…

— Саме це ти дуже добре зробив, — обірвав на слові приголомшеного Кас-пара хазяїн, що якраз порався біля великої плити. — І зараз же скоч до шевця по чоботи для пана капітана!

— Що-о-о? — Каспар, не хотів вірити своїм вухам.

— Ще додай сала до смаженої яловичини, Гемпелю! — пролунав владний голос через двері з трактиру. — І добре підсмаж, зрозуміло? І вина до соусу, та найкращого там!

Вражений Каспар обернувся. У дверях стояв, широко розставивши ноги, біля вічних завсідників — Купша і Себіша, які робили вірнопіддані обличчя — до невпізнання змінений капітан Еммеріх. На ньому був новісінький мундир з блискучим орденом; волосся було напудрене, коса зв’язана шовковим бантом; його гладке обличчя аж сяяло від задоволення.