Чтение онлайн

— Лягти! Чого це ти сів, проклятий хлопчиську!

Наступної секунди Каспар лежав на спині, міцно стуливши повіки. В кімнаті знову зробилося тихо, тільки чути було хропіння чоловіків, що розносилось розмірено, як цокання багатьох годинників у лавці годинникаря. Розмірено і присипляюче. Перед тим як очі Каспара заплющилися, його погляд упав на тінь від трикутного капелюха фельдфебеля Купша, якого забув хазяїн на столі. Полум’я свічки тремтіло, і в ньому гойдалась величезна тінь, наче корабель на високих хвилях…

Розбуджений глухим тріском, Каспар прокинувся; його першим почуттям був страх не за самого себе, а за Адама.

— Фазан! Султан! — кричав фельдфебель Купш. — От чорт, що трапилося з собаками? Ей, капрале Вернер, до дверей! Де кремінь? Хто погасив світло? А, бодай би дідько його вхопив, що це таке?

Шум і грюкіт стояли в кімнаті; з-за дверей доносився голос хазяїна, потім почувся брязкіт зв’язки ключів.

Нарешті двері розчинились. Лише на якусь секунду постать хазяїна з’явилася в полум’ї світильника, який він тримав у руках. Наступної ж миті поштовх звалив його на землю. Світильник погас. В темряві, освітленій лише місяцем, якась тінь майнула над хазяїном, що лежав на підлозі. Купш і капрали кричали, лаялися і давали безглузді накази негайно ж засвітити світло.

Нарешті хазяїн, ойкаючи і стогнучи, підвівся і, пововтузившись, запалив світильник. В його слабкому світлі Купш перший помітив обох догів, що лежали нерухомо на підлозі. Він став біля них навколішки, почав їх бити і трясти. Потім скрикнув:

— Боже мій, адже ж вони… та їх же хтось задушив! — Купш тремтів — може, від холоду? А може, й від страху, який його раптово пройняв? Але відразу ж він опанував себе і суворо оглянув рекрутів, які з свого солом’яного ложа із злорадністю і цікавістю стежили за тим, що відбувалось у кімнаті.

— Добре, пане фельдфебель, що хоч вас самого не задушили, — сказав удавано співчутливим тоном Рюбенкеніг.

— Мовчати! — заревів Купш на нього. — Твоєї думки ніхто не питає.

— Фельдфебель Купш! Фельдфебель Купш! — закричав раптом Фріц Кляйнпауль. — Вейрауха немає.

— Так, так, вірно, — донеслося з Себішевого ложа.

Каспар ще раніше помітив відсутність Адама. Ще коли над хазяїном промайнула тінь, Каспар був упевнений, що впішнав друга. Повідомлення Фріца Кляйнпауля дуже перелякало його, хоч він і не міг сподіватись, що втеча друга могла б лишатись довго непоміченою.

— Вперед, капрали, за ним! — скомандував Купш. — Прокляття, де наші мундири і зброя?

«Адам повинен їх випередити, вони не зможуть його зловити», повторював Каспар у думці, нібито цим міг затримати переслічувачів рибалки. На щастя, хазяїн на якийсь час загаявся, поки, ще не отямившись від пережитого страху, вийняв із шафи одяг і пістолет.

Купш, здавалось, мало не збожеволій через затримку. Він бушував, кричав, лаявся з рекрутами; одягнений лише в трикутний капелюх, квапив своїх людей, а вони нічого не могли зробити, бо, як і він сам, поки що чекали на свій одяг. Нарешті хазяїн повернувся. Капрали, яких несамовито підганяв Купш, похапцем одяглись і повискакували. За останнім з них двері з грюкотом зачинилися, дзвінко клацнув замок.

Вже минуло щось із півгодини, як рекрутів полишили на самих себе. Вони так гаряче бажали рибалці щасливої втечі, що кожна хвилина невідомості здавалася їм вічністю. Це взагалі було понад людські сили, так здавалося їм, в цю люту зимову ніч утікати без одягу і взуття. Як буде захищатися Адам від озброєних ландграфських слуг, якщо вони його наздоженуть?

Каспар почував себе таким нещасним, що не міг більше ні про що думати, нічого собі уявити. Він знову повалився на солому, охопив голову обома руками, все його тіло тремтіло від хвилювання. У нього тільки тоді відлягло од серця, коли він почув, що Купш і капрали повернулися. Що б там не трапилось, але настане кінець цьому нестерпному напруженню.

Двері відчинились. Рекрути витягли шиї, коли конвоїри з грюкотом увійшли до кімнати. Адама не було з ними. Що ж трапилось? Може, вони його вбили?

Каспар відчув, як сльози навернулися йому на очі.

— Ми йшли по його слідах на снігу, — роздратовано розповідав заспаний Купш хазяїнові. — Аж до самої річки. Він, певно, втопився, цей проклятий пройдисвіт. Аби тільки завдати нам збитку!

— Але він одержав по заслузі, так-так, втрутився Себіш, який згадав про своє вимушене купання у Фульді і про те, як рибалка його потім висміяв.

Рекрути збентежєно переглядалися. Тільки Каспар не був збентежений. Адже ж він знав, як добре вміє плавати його друг в крижаній воді річки. Адам не втопився, це точно, він знає це. Адам живий! «П'ять пальців діють так само добре, як і гак човна», вчувався йому голосі, Адама. Перед його очима постав, як живий, його друг. Він знову бачив, як з води, відсапуючись, наче морж, виринув Адам, червоний і голий.

Каспар голосно зітхнув, ніби згадав про те, якого страху він зазнав, коли Адам зник в ополонці,

— Ну, нема чого тобі так зітхати, дурний хлопчиську, — сказав йому Себіш. — Якби він не втікав, то й не втопився б. Мораль історії така; завжди будь слухняним, мій хлопче, тоді з тобою нічого не трапиться і ти проживеш сто років.

Каспар похитав головою і відвернувся од нього.

— Кому, кому, а мені за це доведеться поплатитися, — пробурмотів Купш, з обмерзлих чобіт якого стікала вода. — Такий збиток!

— І треба ж, щоб отаке трапилося з тобою відразу ж, з першого кроку, — сказав Себіш співчутливо, але разом з тим і зловтішно. — Це справить погане враження, га?

Купш сумно кивнув.

— Знаєш, — почав Себіш, — ти спитав мене вчора вночі перед тим. як ми мали лягти спати, чи хитро придумані застережні заходи? Гм, я обміркував це все і можу сказати тільки одне: ні!

— Краще б ти мені сказав це вчора увечері! — гнівно накинувся на нього фельдфебель. Ти ж взагалі завжди себе вважав за великого пророка. Сьогодні я й сам такий розумний, як і ти. Може, ти принаймні хоч зараз порадиш, що мені робити, га?

— Аякже, чому б і ні? — відказав Себіш. Якби я був на твоєму місці, я б не поводився з майбутнім офіцерським кухарем і своїм старим другом Себішем як із звичайним рекрутом. Це мало поганим кінчитися, так-так.

Кров ударила Kyпшеві в голову. Ще трохи, і обидва б назавжди посварились. Але Купш в останній момент все-таки стримався. Він уже зазнав немалої шкоди і мусив бути обережним.

Каспар потягнув студента в куток і прошепотів:

— Адам живий! Адам на свободі!

— Що? Звідки ж ти знаєш?..

Тоді Каспар розповів, як майстерно вміє Адам плавати.

— То він щасливо вийшов з цієї біди, — згодився Анзельм. — Коли його ще не виказав який-небудь селянин. Ти ж знаєш, що вони одержують одного дуката за кожного дезертира-рекрута, якого вони видадуть. Якщо ж вони дадуть якому-небудь дезертирові пройти через своє село, то все село буде оштрафоване. — Студент допитливо подивився на Каспара. — Але якщо Адам не повернеться назад… Гм, якщо йому пощастить… Хлопче, тоді ти знову втратив свого Адама… Але я залишуся з тобою, Каспаре, чи не так? — Анзельм по-дружньому поклав руку хлопцеві на плече.