Чтение онлайн

Міщенко, привітно всміхаючись і немов ведучи невимушену розмову, тим часом швидко і стисло розповів їй про все, що відбулося з ним у Сірого, назвав час зустрічі з Сірим біля ресторану «Спорт».

А Оленка Скаченко – оперативний працівник, що була зараз у ролі буфетниці готелю «Інтурист», – беручи замовлення, передала Міщенку, що його «товариш» цікавився тим, як довго працює вона буфетницею.

Це повідомлення занепокоїло Міщенка. Отже, йому все-таки не довіряють. І якщо вже Сєверцев почав розпитувати про Оленку, то він не задовольниться відповіддю її напарниці і продовжить розшуки через свої, невідомі йому, Міщенку, канали. Сьогодні, у крайньому випадку завтра, Сєверцев збере дані, і тоді…

Ризик у цій ситуації був надто великий. Однак щось змінювати у грі вже не було можливим. Звичайно, Міщенко хоч зараз міг вийти з неї. Але гру необхідно довести до кінця! Інакше хтось із цієї гри може вислизнути…

За кілька годин до призначеної Сірим зустрічі біля ресторану «Спорт» все ще було спокійно. Міщенко ані на хвилину не полишав тепер Сєверцева, весь час уважно стежив за ним.

За годину до зустрічі Длугач і Міщенко, як було домовлено, виписалися з готелю і поїхали на «Победе» інженера у місто з тим, щоб зустріти Сєверцева о восьмій біля ресторану, куди мав прийти і Сірий.

І все, мабуть, було б добре, якби у номері Сєверцева не пролунав телефонний дзвоник, якого він так чекав.

А коли розмова закінчилась, Сєверцев відкрив свій дорожній чемоданчик і, витягнувши набір гримувальних знадобів, сів перед дзеркалом.

Звичайне заняття не забрало багато часу. Зовсім перевтілений, Сєверцев швидко одягнувся і вийшов з готелю «Інтурист» з тим, щоб ніколи туди не повертатись.

Опинившись на вулиці, Сєверцев зробив все, що робить людина, яка боїться стеження: він кидався у прохідні двори, завмирав за рогом, несподівано йшов у протилежний бік, пропускав на зупинці трамваю всю чергу у вагон і залишався один, змінив кілька машин і, нарешті, сівши в п'яту машину, вирішив, що відірвався від переслідувачів, яких, він, чесно кажучи, й не бачив, але які могли бути і жахали його саме своєю непомітністю.

Сидячи в машині, Сєверцев розмірковував про долю своїх спільників. Необхідно якось попередити Длугача і Сірого, вони ще згодяться…

Самому піти до «Спорту»? Про це Сєверцев навіть не подумав. Кого ж послати?… «Любка», – майнула щаслива думка, і Сєверцев наказав шоферу їхати на хутір до лісникової хати.

Як завжди у хвилини гострої небезпеки, мозок Сєверцева працював чітко і безвідмовно. Поки машина мчала до хутора, задум з Любкою він розкритикував як необачний. І дійсно, якщо ворог надумав влаштувати пастку біля «Спорту», то, звичайно, зробить це й у відомій йому хаті лісника. Сам Сєверцев вчинив би саме так, а в нього не було підстав вважати противника дурнішим від себе.

Тому, не доїхавши кілометра до розвилки, де треба було звертати з шляху, Сєверцев зупинив машину, наказав шоферові почекати і пішов лісом.

Біля розвилки він переконався, що мав всі підстави для сумнівів: свіжі сліди машини, ні, двох машин, ясно видно на повороті.

«Так, Любка відпадає», – спокійно подумав Сєверцев і швидко повернувся.

– Знову до міста! – кинув шоферу. «Як же все-таки коли не врятувати Длугача і Сірого, то хоч зіпсувати йому гру?… Доведеться, мабуть, пожертвувати своєю людиною. Хай передасть записку, яка все пояснить. Міщенко буде за кермом, значить, хай віддасть записку людині, що сидітиме поруч з шофером. Це зручно, бо не треба називати прізвища…»

Діставши з кишені записну книжку, Сєверцев вирвав з неї аркушик і написав: «Міщенко – зрадник. Кінчайте з ним негайно. Якщо вдасться відірватися, до лісника не повертайтеся – там пастка. Мене не чекайте».

Підписавши смертний вирок інженерові, Сєверцев біля вокзалу пересів у іншу машину і поїхав далі. Він зустрівся з своїм агентом, і той, одержавши записку, ретельні настанови, пішов до ресторану «Спорт».

Все було б так, як розрахував Сєверцев, якби не Сірий.

«Победа» інженера прибула на місце зустрічі рівно без п'яти хвилин вісім, а через дві хвилини Сірий раптово з'явився біля автомобіля з боку вулиці, відкрив передні дверцята і владно посунув Міщенка праворуч.

– Я сам поведу машину, – сказав він, беручись за кермо.

Міщенко, здвигнувши плечима, облишив кермо, а Длугач на задньому сидінні пересунувся ліворуч, щоб звільнити місце Миколі Івановичу, що ось-ось мав прийти.

Рівно о восьмій до Міщенка схилився якийсь незнайомий, простяг записку зі словами: «Від Миколи Івановича», – і зник так само несподівано, як і з'явився.

Міщенко прочитав записку і недбало засунув її в кишеню пальта, сказавши:

– Від Сєверцева. Наказано його не чекати. Вперед, Сірий.

Машина з місця взяла швидкість і помчала вулицею.

… Крах свого задуму, зумовлений бажанням Сірого вести машину, з відчаєм спостерігав Микола Іванович з третього поверху універсального магазину, вікна якого виходили на площу перед рестораном «Спорт».

Його пильні очі відзначили не тільки невдачу з запискою. Вся площа була перед ним мов на долоні, і він бачив, як його агент, тільки встигши завернути за ріг, опинився в оточенні двох людей, що обережно взяли його під руки і посадили в машину.

Сєверцев помітив також, як навздогін за сріблясто-сірою «Победой» Міщенка з різних боків площі рвонули дві машини.

«Все, – з прикрістю подумав Сєверцев, – закінчилася моя місія». А як все добре починалося… Тепер треба думати про себе. Зараз десять хвилин на дев'яту, я ще встигну на швидкий о двадцятій тридцять».

Сєверцев вийшов з магазину, взяв таксі і за п'ять хвилин був на вокзалі. Коли Микола Іванович зайшов до свого купе, до відходу поїзда залишалось тільки дві хвилини.

Нарешті поїзд стиха рушив, і ось вже за вікном видно околиці міста, яке завдало Сєверцеву стільки неприємностей.

А у «Победе» події розгорталися тим часом більш драматично.

Міщенко, зберігаючи на обличчі звичайний вираз насмішкуватої іронії, мимоволі подумав, який він мав би зараз вираз, коли б записка Сєверцева потрапила до Длугача або до Сірого. Василь Сергійович уже зрозумів, що Сірий врятував його, сівши на місце шофера. Справді, винятковий випадок – бандит рятує чекіста!…

Так само зрозумів, звичайно, Міщенко, що Сєверцев про все дізнався й зник.

Василь Сергійович звик думати тверезо і аналітично. Спочатку – перше завдання. Його треба вирішити у нових умовах: Сірий за кермом. Друга проблема: куди подався Сєверцев? Та це – потім…

Ну, а зараз завдання номер один: Сірий…

Машина їхала містом.

Сірий розумів, що не можна привертати увагу міліції, і не поспішав, ретельно виконував правила вуличного руху. Хоча у міській товкотнечі важко було вгадати переслідувачів, хитрий і досвідчений бандит перевірявся, як тільки міг: робив раптові повороти, різко гальмував, раз у раз оглядався назад.