Чтение онлайн

Лещинський і справді почав упиратися, повною мірою продемонстрував гоноровий характер, якому юнак не міг протиставити нічого, окрім залізної витримки й наполегливості. Але, мабуть, пропозиція таки була вельми цікавою, оскільки після тригодинної бесіди пан Станіслав хоча й не дуже охоче, але погодився на запропоновані умови: йому польський трон – Орлику-старшому гетьманську булаву. І все це – під патронатом його зятя, французького короля Луї XV, плюс спільна підтримка Швеції й Османської імперії.

Окрилений надією, Григорій навідався після того спочатку до міністра закордонних справ маркіза де Шовлена, а потім і до першого міністра короля кардинала Флері – подейкують, рішення останнього було навіть важливішим, ніж слово августійшого французького монарха… оскільки Луї XV нібито займався політикою не надто охоче, майже через силу. Як би там не було, але і де Шовлен, і Флері виказали дуже велику зацікавленість як щодо української справи, так і щодо персони самого гетьманича. Григорій не знав, про що сповіщали шляхетних міністрів листи, також написані на шовкових клаптях: він просто витягнув їх у готелі з-під підбою мундира і відніс адресатам. але зі сказаного під час аудієнцій зрозумів, що всі троє (і Понятовський, і Потоцький, і де Монті) приділили особисто його персоні неабияку увагу. Ще б пак: сподіваючись домогтися новорічної аудієнції у першого міністра, до кардинальського палацу набився цілий натовп – тим не менш, Флері бесідував з Григорієм сам на сам майже цілу годину!..

Йому все частіше пригадувався відстовбурчений угору вказівний палець і урочистий голос: «Запам'ятайте, юначе: колись-то ви станете видатним дипломатом… Це кажу вам я – Карл Дванадцятий, Божою милістю король славетної Швеції». Невже ж його тодішній благодійник не помилився?..