Чтение онлайн

31 січня 1923 р.

По словам сына ЛЫЗАНИВСКОГО в воскресенье вечером они были у ГУБЕНКО, где были ЗАЛИЗНЯК, ГОЛУБОВИЧ и др. ГОЛУБОВИЧ его качал, целовал и сказал отцу, что когда-нибудь он – сын – будет великим человеком, таким как и его отец.

4 лютого 1923 р.

В пятницу вечером ЛЫЗАНИВСКИЙ был у ГУБЕНКО на Конторской.

13 лютого 1923 р.

11/2 у ЛЫЗАНИВСКОГО был ГУБЕНКО, пришедший в 7 час. веч. с черного хода и просидевший почти до 12 час. ночи.

27 лютого 1923 р.

23/2 ЛЫЗАНИВСКИЙ был у ГУБЕНКО, где были ЯРОСЛАВ, ГОЛУБОВИЧ, ЗАЛИЗНЯК

Пришли они домой около 12 час. ночи.

12 березня 1923 р.

10/3 к ЛЫЗАНИВСКОМУ в 9 1/2 час. веч. пришел ГОЛУБОВИЧ, немного позже ЗАЛИЗНЯК и ГУБЕНКО. Было организовано что-то в роде попойки. Сидели до часу ночи. Разговор велся на украинском языке сначала громко, а затем тихо. Очевидно говорили на политические темы. В разговоре упоминались слова и фразы, касающиеся артистки ЗАНЬКОВЕЦКОЙ, ЯНКОВСКОГО, ПЕТРУШЕВИЧА, упоминалась Центр. Рада, ген. Д’АНСЕЛЬМ, КОНОВАЛЕЦ, ГРУШКО. Было что-то в роде воспоминаний.

23 березня 1923 р.

21/3 ЛЫЗАНИВСКИЙ ушел из дома в 9 часов вечера к ГУБЕНКО, где пробыл до 1 1/2 ночи.

27 березня 1923 р.

27. III.923 р.

Харків

Велика Гончарівка, 12, 5.

Дорогий Миколо!

Соня дає згоду відпустити Ляльку до тебе. Практично це треба зробити так. Ти дістаєш візу чеську і присилаєш сюди. Коли можеш дістати і транзитну польську, то дістань, коли ні – будемо тут клопотати через Міжнародний Червоний Хрест. Соня гадає, що до Варшави їй вдасться відправити Ляльку із дипкур’єром, а з Варшави до Праги – треба тобі прохати кур’єра з чеського представництва УСРР. Отже, «дєйствуй» і не сердься. Лялька здорова, одягнена і не голодає, бо становище матеріяльне поліпшилося. Вона вчиться у Грінченківській школі. Можливо, що там їй буде й краще. Вважай сам. Соня прохає, що коли Ляльці в тебе буде гірше, то щоб ти не крив того й присилав її сюди. Соня нещодавно (каже) писала тобі про Ляльку. Їй усе треба (одежу й ін.) як на дівчинку 10–11 років, бо вона здорово виросла й скоро заміж віддавати треба.

Я по старому. Пишу і пишу. І в журналах, і в газетах, і на парканах. Оце днями вийде «Червоний Шлях», місячник за редакцією Гринька. І там я. Вийшла книжка моїх (з Твеном!) гуморесок «Сільсько-Господарська пропаганда». Матеріяльно нічого – жити можна, але працювать доводиться цілісінький день.

«Нову Україну» бачив. Не читав, а продивлявся. Зовнішнє – дуже добре. Про зміст не пишу, бо не читав.

У нас декларують зміну політики щодо національної справи. Тези РКП – піднесення національної культури. Конкретно ще нічого не знаємо, у віщо це все виллється. Симптоматичні статті лідерів з такими афоризмами:

«Ми глибоко помилилися б, коли б визнали, що національну справу ми вирішили».

«Хто ігнорує національну справу, той ризикує захлинутися в ній».

Одне чекаємо – праці й праці. Все з’ясується після партійної конференції, що має відбутися в квітні.

Часник помер від «удару» – крововлива в мозок. Очевидно (так гадають) на ґрунті [Cnel’у].

Всі здорові.

В Харкові Олімп. Працює в «Сел[янській] книзі» – завідує складом. Живе в мене. Василь (наш) у Харкові. Завідує складом паєвого т[оварист]ва «Ларек». Живе в мене. Назар в Київі – здоровить.

Що ти поробляєш?

Антоніна Міновна в Харкові. Взагалі всі до Харкова поперебирались.

Від твоїх не маю нічого.

Катя в Мелітополі з чоловіком.

Дома малеч. Ти ж знаєш, що мати (моя) вмерла ще торік в липні?

Пиши.

Цілую Павло.

[інший почерк]

Тов. Микола, користуючись випадком, чиркаю Вам скілька слів. У Київі всі здорові. Вітають. Я зараз у Харкові (вже 4 місяця) й жию у Павла. Більш докладно напишу другий.

[Остап]

25. IV.923 р.

Миколо.

По-перше. Коли ти пишеш листи, то ти все-таки думай, куди ти пишеш і що ти пишеш. І таки як слід подумай. Бо і мені особисто, і де-кому іншому буде дуже неприємно, що тебе серед нас не буде, як пам’ятаєш, тоді, коли ми в жовтні 1920 року їхали з Київа до Харкова. І нікому мене буде будити, що мовляв: «Павло, вставай – твоя черга».

Так от, бачиш, як мені без тебе тут буде неприємно. А ти про це не думаєш. А подумати слід.

Друге. Лялька вчиться. Ніхто тебе з цього боку не обдурює. Що вона кепсько пише, нічого не зробиш. Колись краще писатиме. Я ще раз кажу, що зараз вона одягнена, і не голодна, і не холодна. Але це зовсім не виключає того, що їй усе треба. Треба тому, що, по-перше, вона росте, а, по-друге, на ній усе «горить». Як горіло і на тобі, і на мені, коли нам було по 9—10 років.

Я все-таки гадаю, що краще тобі клопотатися про дозвіл на переїзд Лялі і через Чеський уряд, і через посольство УСРР. Бо тут це тяжче зробити. У всякім разі із нашого боку заходів щодо цього буде вжито.

Я живу. Родинне моє життя не дуже добре. Якось усе не станцюємося з дружиною. Ріжні ми люде. Вона вихованка старого ладу і світу, а я гасаю, і ніяка лиха година мене, звичайно, до старого не наверне. Патріяльхальність, тихеньке кубло і всілякі інші атрибути «щасливого» родинного життя не для мене. Ну, й дисонанси! Це тяжко відбивається на мені, але ще тяжче на «половині». Що буде – не знаю. Надія на патологічну від старости зміну в клітинках мого організму. А іншої надії не бачу.

Чорногуз мені ще нічого не приніс. Але щось ніби готується на осінь. Сповіщу потім, коли буде вже принесено, що воно й до чого воно.

Василь вітає тебе. В Харкові він не вжився і їде взавтра до Ростова.

Катерина цього місяця переїздить на постійно до Харкова, бо її чоловіка переведено сюди на залізницю. Трохи, значить, може буде веселіше.

Федір під Полтавою десь. Нічого не пише.

Про твоїх нічогісінько не чув. Замовкли всі, а до Харкова ніхто й носа не потикає.

Т.т. живі. Люд оце хворий серйозно. Секудативний у нього плеврит. Три дні тому робили йому невеличку операцію – викачували з плеври секудат. Викачали 6 1/2 пляшок. Знесилів здорово. Температура впала вже, але ще лежить. Взагалі життя останніх років тяжко відбилося майже на всіх, хто жив і був тут. Треба усім капітального ремонту з фізичного боку. А духом усі бодрі.

«Н[ашої] У[країни]» ще й досі не читав, хоч уже чув, що в Х[аркові] є два числа її. Присилай на адресу: Сумська 11. Ред. «Селянської правди». Остапові Вишні. Коли одержу, тоді вишлю тобі свою книжку. А до того часу, може, вийде й друга з друку, так обидві разом. Чи маєте у Празі «Червоний Шлях»?

Папашу вітай, дякуй за запросини до «Н[ашої] У[країни]», але зараз нічого певного сказати не можу, не бачивши ні журналу і не знаючи його платформи і т. і. Та й технічно навряд, чи можливо б це було. Поживемо – побачимо.