Чтение онлайн

Його слова потонули в криках і свисті — так глядачі виказували своє задоволення. Обоє власників підвелися на трибуні, вклонились людям, консул поцілував руку маркізи. Менеджери вийшли, тримаючи півнів у руках, і почали ходити перед балюстрадою, даючи змогу бажаючим вибрати фаворита.

Нельсон — завбільшки з індика, білий, мов перший сніг, тільки червонів гребінь — єдиний символ майбутньої кривавої битви. Побачивши прямо перед собою його хижий дзьоб та орлині кігті, Ісмаїл сахнувся назад.

Грасія д'Оро мав лискуче, ніби вилите з важкого золота, пір'я; в рухах, якими він повертав голову, люто дивлячись по боках, було щось хижацьке, а не граціозне, всупереч його гарному імені.

Потім Ісмаїл бачив, як до півнячих лап, поміж кігтів, прив'язували міцно сплетеними шворками сталеві пластинки — лискучі, гострі й погрозливі, мов лезо ножа.

Поряд, на піску, був маленький круглий ринг, заввишки з чотири долоні, удвічі більший, ніж колесо від воза.

Менеджери присіли з протилежних боків рингу, погладжуючи півнів, і почали їх підбурювати один на одного, не випускаючи з рук, нашіптуючи підбадьорливі слова, ніби заклинали. Нарешті суддя подав знак, і менеджери одночасно випустили півнів у коло.

Грасія д'Оро і Нельсон сплелися в клубок, який закрутився дзигою, війнувши аж на балюстраду заметіллю білого та золотистого пір'я й пуху. Люди, затаївши віддих, неспроможні були нічого роздивитися в цьому вихорі. Аж ось нарешті клубок розпався на два шматки, які вилетіли за коло. Обидва менеджери кинулись кожен до свого півня, щоб поставити на місце. Але — ой лишенько! — тепер Нельсон з білого став червоний, мов пофарбований у червець.

Люди захвилювалися, стискуючи кулаки, почали кричати.

— Три песо за Грасію д'Оро! — видихнув кабальєро ліворуч Ісмаїла.

— Приймається, і ставлю ще три! — відповів другий кабальєро. — Три песо за Нельсона!

Ісмаїл покрутив головою від одного до другого, не розуміючи, що відбувається. Над рингом літало червоне пір'я, а навколо — праворуч, ліворуч, у глибині — укладались парі.

— Десять песо за Грасію д'Оро!

— П'ятнадцять за Нельсона!

А півні тим часом стрибали на рингу, ніби у віялці, кидалися один на одного, лопотіли крильми, били дзьобами, різали сталевими пластинками, намагаючись вирвати пір'я й пустити кров, аж раптом у натовпі розлігся протяжний крик.

Один із бійців, Ісмаїл не розгледів, котрий саме, бо обидва були вже пошарпані й закривавлені до невпізнання, упав край рингу й завмер, тільки очі його дивилися з жахом на ворога, який розгрібав пісок лапами, готуючись востаннє напасти на нього.

— Це ж Нельсон! — вигукнув кабальєро праворуч. — Я програв!

Менеджер маркізи кинувся до Грасії д'Оро і схопив його за крила, тримаючи на місці, а в цей час арбітр, нахилившись до Нельсона, почав повільно рахувати, махаючи рукою, як це робить арбітр у боксі, коли один з бійців падає. Але в півнячих боях правила вимагають рахувати не до дев'яти, а до сорока.

Тридцять секунд арена ревіла від криків, свистів і вигуків. Консул Англії на трибуні дивився на все флегматично, а маркіза де Санта Фе кусала губи, аби не вигукнути від радості.

На тридцять першій секунді Нельсон заплющив очі, витягнув на піску закривавлену шию та так і залишився, аж поки арбітр дорахував до тридцяти восьми. І тоді, коли цього вже ніхто не сподівався, він махнув крильми, протяжно закричав, хрипко й погрозливо — і на тридцять дев'ятій секунді Грасія д'Оро від його удару відлетів аж на балюстраду.

Менеджер маркізи схопив півня й знову кинув його в коло, де почалася ще затятіша, аніж спочатку, бійка, тільки пір'я тепер летіло менше. Не могли взяти гору ні Грасія д'Оро, ні Нельсон.

І майже в цілковитій тиші, в якій чувся тільки ляскіт крил та жалібне кудкудакання двох півнів, раптом пролунав голос Ісмаїла:

— Перемагати Нельсон!

Кабальєро праворуч кивнув головою, напружено вдивляючись на ринг. А той, що ліворуч, нахилився до турка, схопив його за руку й майже погрозливо процідив крізь зуби:

— Парі?

— Парі! — гордовито погодився кок.

— П'ять песо проти Нельсона! Примаєте, сеньйоре?

Навколо них почали товпитись люди:

— Я ставлю три песо. Приймаєте, сеньйоре?

— Приймати!

— А я шість!

— Сеньйоре, я ставлю десять! Приймаєте?

— Приймати!

Поки парі хвилею звалювались на голову Ісмаїла, півні знемогли, сили їхні вичерпалися, вони дедалі нерішучіше кидалися один на одного, аж поки й зупинились на закривавленому піску.

Менеджери кинулись до виснажених бійців, узяли їх на руки й почали підбадьорливо гладити розпанахані гребені. Тим часом помічники принесли новий, наполовину менший ринг і поставили його всередину першого.

— Сеньйори! — вигукнув суддя. — Бій триває!

Нельсон, хоч і показав себе грізним бійцем, цього разу, опинившись дзьоб у дзьоб зі своїм противником, вистрибнув з рингу, потім кинувся вбік, намагаючись сховатися між глядачів. Але Ісмаїл заступив йому дорогу, розкинувши руки вбік, обурено вигукуючи:

— Киш! Ану, назад! Киш!

Менеджер стрибнув йому на допомогу, і Нельсон знову опинився в колі. На якийсь час півні на вузькому рингу знову сплелися в клубок, аж поки Грасія д'Оро впав на пісок.

Поки суддя рахував біля непритомного півня, цирк потонув у грізних вигуках.

— Хто зі мною закладатися? — крикнув Ісмаїл, підкинувши вгору тюрбан.

Тюрбан підлетів аж до стелі, зупинився там на мить, потім упав на пісок. Туркові було не до тюрбана: ще поки той летів угору, Грасія д'Оро несподівано для всіх блискавично стрибнув і впав на голову Нельсона.

Вигук подиву, спантеличення пронизав арену, і в цьому крикові чітко почулися рівномірні удари хижого дзьоба.

Суддя підняв руку:

— Сеньйори, переміг Грасія д'Оро!..

Над океаном сходило сонце… Miry сумовито йшов до боргової в'язниці. На спині він ніс торбу, в одній руці тримав фонограф, а в другій Негріле на ремені, бо в цьому місті собак можна було водити тільки на ретязях.

Тридцять п'ять кабальєро подали позов до суду на Ніла Ісмаїла Жіфера, матроса зі шхуни «Сперанца», як про це свідчили документи, знайдені при ньому. Тридцять, п'ять позовників вимагали від матроса загалом двісті сімдесят три песо — суми, якої злякався навіть суддя. Сімдесят фунтів стерлінгів, які заплатив їм Мартін Стрікленд за захід у Буенос-Айрес, вистачило заспокоїти лише третину позовників, а більше грошей екіпаж не міг знайти.