Чтение онлайн

Ледь удостоївши поглядом запропонований стілець, Хільдемара залишилася стояти.

— Щасливий вас бачити, пані Шанбор.

— Ах, Далтон, ну чому ви завжди такий чинний? — Посміхнулася вона. — Ми з вами досить довго знайомі, щоб ви могли називати мене просто Хільдемара. — Далтон відкрив рот, щоб подякувати їй, але вона додала: — Наодинці.

— Звичайно, Хільдемара.

Хільдемара Шанбор зроду не приходила, щоб поцікавитися чимось настільки повсякденним, як поточні справи. Вона завжди була як холодний вітер перед бурею. Далтон вирішив, що краще, якщо гроза вибухне сама, без його допомоги. І ще він вирішив вести себе і далі цілком офіційно, незважаючи на цей її демарш з ім'ям.

Хільдемара злегка насупилася, ніби щось відволікло її увагу. Вона потягнулася до його плеча — так, немов помітила стирчачу нитку. Б'юче в вікна сонячне світло грало на каменях перснів і рубіновому намисті. У цієї сукні декольте було куди як скромніше, ніж у дам на бенкеті, але, на погляд Далтона, могло бути й поменше.

Суто жіночим легким рухом Хільдемара зняла неіснуючу нитку і пригладила тканину. Далтон скосив погляд на плече, але нічого не побачив. Задовольнившись, вона ніжно провела рукою по його плечу.

— Ах, Далтон, у вас розкішні плечі! Такі м'язисті і міцні. — Вона подивилася йому в очі. — Вашій дружині пощастило, що у неї такий чоловік.

— Дякую, Хільдемара. — З обережності він не вимовив більше ні слова.

Вона торкнулася його щоки. Унизані кільцями пальці ковзнули по обличчю.

— Так, ваша дружина — щаслива жінка.

— А ваш чоловік — щасливий чоловік. — Засміявшись, вона прибрала руку.

— Так, йому часто щастить. Але, як кажуть, те, що на перший погляд здається удачею, — всього лише результат безперервної практики.

— Мудрі слова, Хільдемара.

Цинічний сміх замовк, і вона торкнулася рукою його коміра, ніби бажаючи поправити. Пальці побігли по шиї, торкнулися мочки вуха.

— Я чула, що ваша дружина вірна вам.

— Я щаслива людина, добродійко.

— І ви вірні їй теж.

— Я дуже її люблю і дотримуюся даної нами обітниці.

— Як мило, — посміхнулася вона і вщипнула його за щоку — швидше стервозно, ніж грайливо. — Що ж, сподіваюся якось умовити вас стати трохи менше… скутим у поглядах, скажімо так.

— Якщо знайдеться жінка, яка зможе коли-небудь розширити мій кругозір, то це будете ви, Хільдемара. — Вона поплескала його по щоці й знову цинічно розсміялася.

— Ах, Далтон, та ви й справді дивовижна людина!

— Спасибі, Хільдемара. З ваших вуст це великий комплімент.

Вона продовжила:

— І ви проробили відмінну роботу з Клодін Уінтроп і Директором Лінскоттом. Я і не уявляла, що хтось може одним пострілом убити двох зайців.

— Я постарався задля міністра і його прекрасної дружини. — Хільдемара окинула його холодним розважливим поглядом.

— Дружина міністра була дуже принижена балаканиною цієї баби.

— Сумніваюся, що вона стане і далі…

— Я хочу, щоб її не було.

— Прошу вибачення? — Схилив голову набік Далтон.

— Убийте її!

Далтон, випроставшись, заклав руки за спину.

— Можу я дізнатися, з якої причини ви просите про це?

— Те, чим там займається мій чоловік, — це його справа. Творець знає, що він такий, який є, і змінить його хіба що кастрація. Але я не дозволю якійсь бабі принижувати мене перед усіма, виставляючи дурепою. Приховані плітки — одне, а публічні заяви, що перетворюють мене в об'єкт відкритого обговорення і жартів, — зовсім інше.

— Хільдемара, я не думаю, що висловлювання Клодін призначалися для того, щоб учинити вам неприємності. Вона зробила це, щоб оголосити про негідну поведінку Бертрана. Але, як би там не було, запевняю вас, що Клодін більше рота не розкриє, та й до того ж вона втратила довіру тих, хто міг би її вислухати.

— Так-так, Далтон, та ви ще й галантні до того ж!

— Зовсім ні, Хільдемара. Я просто сподіваюся пояснити вам…

Вона знову вхопила його за комір, але тепер — аж ніяк не ласкаво.

— Її вже почали поважати ідіоти, що прийняли за чисту монету купу лайна щодо голодуючих дітлахів та надання роботи некваліфікованим трудягам. Вони товпляться біля її дверей, бажаючи отримати її підтримку. Така загальна повага небезпечна, Далтон. Це дасть їй владу. Але набагато гірше висунуті нею звинувачення. Вона розповідала всім, хто слухав, що Бертран її примусив. Сиріч згвалтував.

Далтон розумів, до чого хилить дружина міністра, але вважав за краще, щоб вона висловилася і обгрунтувала наказ. Це в подальшому дасть йому більше можливостей, а їй залишить менший простір для маневру, якщо вона стане потім все заперечувати або надумає віддати його на розтерзання.

— Звинувачення в згвалтуванні викликало б у народу хіба що бажання позіхнути, — Заперечив Далтон. — Я запросто можу змусити їх вважати це прерогативою людини, що володіє величезною владою, що потребує простого і нешкідливого способу скинути напругу. Ніхто не стане всерйоз засуджувати його за настільки нешкідливе діяння. Я легко зможу довести, що міністр — вище звичайних законів.

Хільдемара Шанбор сильніше стиснула йому комір.

— Але Клодін можуть запросити до Комітету Культурної Згоди в якості свідка. Директори бояться могутності Бертрана і його здібностей. І мені вони теж заздрять. Якщо захочуть, вони будуть відстоювати її права і представлять це як діяння, противне Творцеві, нехай воно і не порушує цивільного права. І це противне Творцеві діяння здатне викинути Бертрана зі списку кандидатів на пост Суверена. Директори можуть об'єднатися і впертися рогом, залишивши нас безпорадними і на їх милості. Нам всім тоді доведеться шукати собі нове пристанище, не встигнемо ми й оком зморгнути.

— Хільдемара, я вважаю…

Вона наблизила його обличчя до свого.

— Я хочу, щоб її прикінчили!

Далтон завжди вважав, що доброта і щедрість душі роблять жінку особливо привабливою. Хільдемара являла собою зворотний бік медалі. Її егоїстичний деспотизм, безмежна ненависть до тих, хто стояв на її шляху, перетворювали її на чудовисько.

— Звичайно, Хільдемара. Раз ви цього хочете, так і буде зроблено. — Далтон ласкаво прибрав її руку з коміра. — Чи будуть особливі побажання, як це повинно бути зроблено?

— Так, — прошипіла вона. — Ніяких нещасних випадків. Це вбивство — і повинно виглядати як вбивство. Не буде ніякого пуття, якщо інші підстилки мого чоловічка не зрозуміють уроку. Я хочу, щоб воно було кривавим. Таким, що змусить цих баб боятися навіть очі витріщати. Нічого спільного зі «спокійно спочила у сні», зрозуміло?

— Ясно.

— І наші руки повинні залишатися чисті. Ні за яких обставин підозри не повинні лягти на кабінет міністра. Але я хочу, щоб це був пам'ятний урок для тих, хто надумає розпустити язика.