Чтение онлайн

Дуже смішно, – продовжував розповідати далі наш герой, – але мені було не до сміху, коли ця істота хотіла мене з’їсти.

Всі знову засміялись і тоді в нього запитав Василь: “І де це ти цю істоту здибав, у страшному сні?”. Павло став ще серйозніший і твердо сказав:”Ні, у майбутньому”. Саме після цих слів всі його прийняли за дурника і почали голосно з нього сміятись.

– 

Я справді був у майбутньому, хоча, даремно я вам це сказав.

– 

А яка там найпопулярніша книга, «Вбивця без ліцензії»? – Запитав Степан.

– 

Ні, «Онуки Гаррі Потера та Кавказька Полонянка», – відповів Павло з серйозним тоном.

– 

Так, справді, я хочу цю книгу, дуже хочу. – Сказав вже серйозно Іван.

– 

О ні, а я вже думав писати книгу «Вбивця без ліцензії», шкода. – Тихо мовив Степан.

Так вони і доїхали до кінця дороги, почалися ліси, машину довелося залишити. Хлопці побачили якусь стежку, але Павло зі своєю могутньою логікою здогадався що це і є та «десята дорога», якою тварини обходять це місце. Хлопцям довелось іти крізь дерева. Нарешті вони дійшли «території повалених дерев». Спершу бригада цих дослідників відчула певний дискомфорт, всім чомусь страшно, в кожного було таке враження, що за ними щось стежить. Тоді Павло запропонував заспівати якусь пісню, щоб не було так страшно. Всі погодились, але кожен співав свою улюблену пісню і це було не дуже приємно, особливо тому, хто за ними стежить.

Конец ознакомительного фрагмента.