Пригоди бравого вояка Швейка
Шрифт:
Точнісінько так писалося і в «Праґер Таґеблатт». [69]
Там стаття закінчувалася приміткою, де переповідалося про те, що каліку-добровольця супроводив загін німців, які оберігали його власним тілом від самосуду чеських агентів Антанти. «Богемія» [70] теж вмістила відгук про цю подію, вимагаючи нагороди для каліки-патріота, і оголосила, що редакція приймає від німецьких громадян дарунки для невідомого героя.
69
«Пpаґep Таґеблатт» – німецькомовна газета, яка виходила в Празі. Засн. в 1877 р. В неї була репутація поміркованого і лояльного щодо Відня видання. Виходила двічі на день і мала багато додатків.
70
«Богемія» – газета нім. Прогресивної партії в Чехії. Засн. в 1828 р. Виходила у Празі двічі на день і мала кілька додатків. Була лояльною щодо Відня.
Отже, ці три газети твердили, що чеська земля не могла породити шляхетнішого громадянина. Однак панове з призовної комісії були про це іншої думки, особливо військовий лікар Баутце, людина невблаганна, яка в усьому вбачала шахрайські спроби викрутитися від військової служби, фронту, куль і шрапнелі.
Всі знали його вислів: «Das ganze tschechische Volk ist eine Simulanten bande!» [71]
71
Увесь чеський народ – це банда симулянтів! (нім.)
За десять тижнів своєї діяльності він з 11 000 громадян визнав 10 999 симулянтами і був би добрався й до одинадцятитисячного, коли б цього щасливчика не розбив параліч саме тієї миті, коли лікар заревів на нього: «Kehrt euch!». [72]
– Винести цього симулянта! – наказав Бауце, пересвідчившись, що той помер.
72
Кругом! (нім.)
І ось саме перед ним цього пам’ятного дня стояв Швейк, зовсім голий, цнотливо покриваючи свою голизну милицями, на які він спирався.
– Das ist wirklich ein besonderes Feigenblatt [73] , – сказав Бауце, – таких фігових листків, мабуть, і в раю не бувало.
– Звільнений через недоумкуватість, – оголосив фельдфебель, переглядаючи Швейкові документи.
73
Це справді незвичайний фіговий листок (нім.).
– А ще які у вас хвороби? – спитав Бауце.
– Насмілююсь доповісти, в мене ревматизм, але я служитиму найяснішому цісареві до останньої краплі крові, – скромно сказав Швейк. – У мене коліна набрякли.
Бауце страшним оком зиркнув на бравого вояка Швейка і загорлав:
– Sie sind ein Simulant! [74]
Потім, звернувшись до фельдфебеля, з крижаним спокоєм наказав:
74
Ви симулянт! (нім.)
– Den Kerl sogleich einsperren! [75]
Два солдати з багнетами на гвинтівках повели Швейка до гарнізонної в’язниці. Швейк, спираючись на милиці, з жахом відчував, що його ревматизм починає зникати.
Пані Міллерова з візком чекала на Швейка біля мосту. Побачивши його між багнетами, вона заридала й відійшла від візка, щоб уже ніколи більше до нього не повертатись.
75
Негайно заарештувати цього жевжика! (нім.)
А бравий вояк Швейк скромно йшов під конвоєм озброєних захисників держави. Багнети сяяли в променях сонця, а на Малій Страні перед пам’ятником фельдмаршалу Радецькому [76] Швейк гукнув до юрби, що їх супроводила:
– На Бєлград! На Бєлград!
А маршал Радецький замріяно дивився зі свого п’єдесталу, як бравий вояк Швейк шкутильгає на старих милицях з рекрутським букетиком на піджаці, дослуховуючись, як якийсь поважний пан пояснює юрбі, що це ведуть дезертира.
76
…перед пам’ятником фельдмаршалу Pадецькому. – Ян Йозеф Вацлав Антон Pадецький з Радчі (1766—1858) – австрійський полководець, чех за походженням. Начальник штабу австр. (1809—1813) та армії союзників (1813–14). Був автором генерального плану «битви народів» при Лейпцігу (1813), де було розбито армію Наполеона. Командував австр. армією в півн. Італії (1834—1857). Брав участь у придушенні революції в Італії (1848—49). Підтримував розробки ракетної зброї. І. Штраус-батько присвятив йому «Марш Радецького». Пам’ятник у Празі, про який йдеться, було демонтовано в 1918 р.
Глава VIII
Швейк-симулянт
У цю велику добу військові лікарі аж із шкіри пнулись, аби вигнати з симулянтів злий дух саботажу й знову повернути їх у лоно армії.
Було впроваджено цілу низку тортур для симулянтів і підозрюваних у симуляції. До таких належали: туберкульозні, ревматики, хворі на грижу, нирки, тиф, цукрову хворобу, запалення легенів і на інші недуги. Катування симулянтів провадилось за певною системою, а ступені катувань були такі:
1) Сувора дієта: вранці й увечері протягом трьох днів однісінька склянка чаю, причому всім без винятку, незалежно від того, на яку хворобу нарікають, давати аспірин як потогінне.
2) Аби ніхто не думав, що військова служба – мед, давати всім у великих дозах хінін у порошках. Це називалося – «лизати хінін».
3) Промивання шлунка двічі на день літром теплої води.
4) Клізма з мильної води з гліцерином.
5) Загортання хворого в мокре холодне простирадло.
Траплялися хоробрі, що, перетерпівши всі п’ять ступенів тортур, дозволяли відвезти себе в простій домовині на кладовище. Були, проте, й малодушні, коли справа доходила до клізми, вони заявляли, що вже здорові й нічого іншого не бажають, як тільки з найближчим маршовим батальйоном попрямувати в окопи.
Швейка в гарнізонній тюрмі поклали в лазаретний барак якраз між тих малодушних симулянтів.
– Я вже більше не витримаю, – сказав його сусід по ліжку, якого тільки-но привели з процедурної кімнати після повторного промивання шлунка. Він симулював короткозорість.
– Завтра поїду в полк, – розмірковував сусід зліва. Йому поставили клізму, а він симулював, що глухий як пень.
На ліжку біля дверей умирав якийсь сухотник, загорнений у мокре холодне простирадло.
– Це вже третій на цьому тижні, – зауважив сусід з правого боку. – А ти на що хворий?
– У мене ревматизм, – відповів Швейк, і всі довкола вибухнули реготом. Сміявся навіть сухотник, який «симулював» туберкульоз.
– З ревматизмом сюди не пхайся, – повчально сказав Швейкові гладкий чолов’яга. – Ревматизм тут вартий не більше, ніж мозолі. У мене недокрів’я, мені половину шлунка вирізали, бракує п’ятьох ребер, проте ніхто мені не вірить. Був тут один глухонімий, чотирнадцять днів його щопівгодини обгортали простирадлом, намоченим у холодній воді, щодня ставили клізму й промивали шлунок. Вже навіть усі санітари гадали, що він переміг і повернеться додому, та лікар, як на біду, прописав йому блювотне. Від цього вивертало геть усі тельбухи – й тоді глухонімий не витримав. «Не можу, – каже, – довше бути глухонімим, до мене повернулися і мова, і слух».