Чтение онлайн

Корабель-кит підійшов до скляної стіни, і його притягли до себе шлюзи.

В залі порту професора та його супутників зустрічав юнак, якого Сергій відразу впізнав: Дон!

Морський доглядач якусь хвилину дивився на Сироїжкіна й Електроника, потім, засміявшись, назвав кожного на ім’я й не помилився. Дон сказав Громову:

— Вас чекають, професоре.

Катер, якого вів Дон, доставив гостей до центру міста, де посеред майдану височіла величезна куля без єдиного вікна. Це був всесвітньовідомий Центр Світового Океану.

Через шлюз пасажири вийшли на площадку з кабінами ліфтів. Над одним сяяли літери: “Диспетчер Океану”. Морський доглядач запросив гостей до ліфта диспетчера.

Вони опинилися ніби в центрі Землі.

В круглому залі диспетчера блакитна сфера світового океану з темними брилами материків проглядалася наскрізь. Материки здавалися позбавленими життя, а весь океан був пронизаний звивистими пунктирами світних точок. Кожний підводний човен, рудовоз чи танкер — усе, що пливло в океанських глибинах, мерехтіло маленькою іскрою, посилаючи свої сигнали диспетчерові; навіть під крижаними шапками Арктики, в глибоких каньйонах Антарктики пробиралися підводні судна. Все усередині кулястого залу було прозорим, щоб краще спостерігати за світовим рухом, — стіни, підлога, стільці, мікрофони й круглий стіл, за яким, тихо перемовляючись з кораблями, суходолом, повітряним океаном, космосом, працювали диспетчер Океану та два його помічники. Коли у дверях з’явилися гості, диспетчер кивнув помічникам і, карбуючи крок по скляній підлозі, пішов назустріч.

Громов, короткозоро мружачи очі, впізнав у високому русявому чоловікові Командора: кілька разів вони зустрічалися на наукових конгресах.

— Радий вітати вас, Командоре. Вибачте, що відірвав від роботи.

— Доброго здоров’я, професоре, — голосно відповів Командор. — Даруйте за те, що для цієї зустрічі вам довелося опуститися на саме дно…

— Я поки що не розчарований, — жартівливо сказав Гель Іванович.

Хлопчаки, завмерши, дивилися захоплено на диспетчера Океану. Вперше бачили вони славетного володаря трьох чвертей планети.

А Командор, глянувши на кирпатих близнюків, як і Дон, розреготався:

— Оце так загадка! Як же Рессі розрізняє вас?

— Де він? — в один голос запитали восьмикласники.

— А втім, чи впізнає він вас…

Промовивши таку фразу, Командор круто обернувся й сягнистою ходою попрямував до трикутника Африки. Він підійшов до чорної брили материка й відчинив непоказні на вигляд дверці.

— Виходьте.

З дверцят, химерно зігнувшись, з’явилася масивна постать.

Чоловік вивів за собою собаку на повідку.

— Рессі!

Командор зупинив хлопців помахом руки.

— Прошу познайомитися, — уривисто сказав Командор. — Пан Мік Уррі, головний адміністратор лабораторій фон Круга. Професор Гель Іванович Громов.

— Ми знайомі, — іронічно відповів Громов.

А Мік Уррі, кинувши насторожений погляд, підтвердив:

— Зустрічалися.

— Тим краще. Пана Уррі затримано на яхті “Альбатрос”, коли… е-е… як би м’якше сказати… коли він привласнював собі чужі цінності.

— Може, пірати — родичі пана Командора? Чи знайшли власників стародавніх суден? — понуро сказав дотеп Мік Уррі.

Командор рвучко обернувся:

— За Кодексом Океану стародавні затонулі кораблі належать державі. Ви разом з вашим хазяїном відповідатимете по всій суворості закону.

— Треба ще довести… — пробурмотів Уррі.

— Так що панові Уррі нічого втрачати, — голосно мовив Командор, не звертаючи уваги на репліку адміністратора. — Крім ось цього собаки…

Кудлатий тер’єр спокійно сидів біля ніг адміністратора. Він і вухом не повів, ніби йшлося не про нього.

— Це мій. — Мік Уррі сіпнув за поводок. — І звуть мого пса, до вашого відома, Індекс…

— Це Рессі! — дзвінко сказав Сироїжкін і оглянувся. — Правда, Електронику? Правда, Гелю Івановичу?

Професор Громов та його учень мовчки дивилися на Рессі.

— Рессі, до мене! — наказав Сироїжкін і ступив крок уперед.

— Не підходь, — хрипло попередив Уррі.

— Вирішуйте самі — Рессі чи Індекс. Тут я вам не суддя. Підводного плавця я піймав на прохання професора Громова. Доти ніколи його не бачив, — закінчив Командор і відійшов убік.

В тиші залу прозвучало слабке дзижчання — це Електроник бурмотів команди для Рессі. А вслід за дзижчанням — гучний гавкіт. Рессі, ошкірившись, шалено гавкав на своїх колишніх господарів. Мік Уррі ледве стримував собаку на поводку.

— А що я казав! — хрипів Мік Уррі. — Можете забиратися геть. Усі. Поки цілі.

— Звідси не вийде ніхто без мого дозволу, — твердо сказав Командор.

І, мов у відповідь на його слова, Рессі з тріском розпустив прозорі крила й, вирвавшись з рук здивованого Уррі, злетів аж під склепіння. Всі задерли голови до блакитної стелі, а помічники диспетчера схопилися з місця. Вперше в Центрі Світового Океану ковзала така незвичайна істота.

— Продовжувати зв’язок з кораблями! — наказав Командор помічникам. І потім звернувся до адміністратора: — Вгамуйте його. Він заважає працювати.

Уррі лише посміхнувся, спостерігаючи жарти свого Індекса.

— Він нас не визнає, — пробурмотів Сироїжкін. — Електронику, як же це так? Доне, ти ж бачив, який він слухняний. Ти його впізнаєш?

Дон кивнув, а Електроник скрипучо сказав правду:

— Він вилучив нас із пам’яті.

Гель Іванович стежив за Рессі, який ширяв угорі. Потім він витягнув з кишені блокнот, написав щось на аркушику, вирвав його, простягнув Електроникові:

— Прочитай.

І поки Електроник монотонним гучним голосом вимовляв формули, професор задоволено спостерігав, як Рессі поступово знижується і ховає крила, перетворюючись на звичайного собаку; як він м’яко стрибає згори на всі чотири лапи й підходить до Мікка Уррі, сторожкий, недоступний, — ще не Рессі, але вже й не Індекс.

Командор звернувся до професора:

— Я бачу, ваш урок пройшов не без користі… Велике спасибі.

— Поки що так. Однак не забувайте, що в нашій дискусії бере участь ще один співрозмовник.

— Хто?

— Манфред фон Круг.

Фон Круг, сидячи біля пульта машини, не чув, звичайно, свого імені. Діставши сигнал небезпеки від Індекса, він увімкнув екран і спостерігав боротьбу моделі з невідомим противником. На екрані дві точки носилися всередині замкнутого простору, який означав зал, підводний дім або глибинний корабель. Ясно одне: Індекс намагається вирватися на волю, щоб знову стати невловимим. Фон Круг, натискуючи на кнопки електронної машини, перебирав різні варіанти гри. Він був ладен пожертвувати своїм помічником і яхтою “Альбатрос” з усіма її знахідками, аби тільки лишився Індекс. З такою універсальною моделлю можна починати будь-яку нову справу на порожньому місці…

Коли Мік Уррі привіз із Індії сталевий капкан, доктор насамперед став змінювати пам’ять Рессі. На машину посипалися електричні розряди. Рессі вийшов із сталевого ящика з іншими законами всередині своїх електронних схем, і головними сигналами для нього стали: новий хазяїн, його помічник, велика електронна машина. Кругівська машина віднині давала йому команди на відстані в тисячі кілометрів; іноді до неї приєднувався сам господар чи помічник. І все.

Індекс виконував завдання так само сумлінно, як і колись, — від кінчика носа до хвоста це був чіткий механізм, і в постійно змінюваному візерунку його пам’яті ніколи більше й не поставали картини колишнього життя. Коли його оточили підводні кораблі й небезпека відродила в схемах якийсь старий зв’язок, він, послухавшись поради Електроника, ні на секунду не згадав свого попереднього володаря, як, до речі, і свого справжнього імені. І, відгукуючись на позивний “Індекс”, Рессі робив приємність фон Кругу.