Чтение онлайн

Учні здали роботи. Тільки перед Вовою Корольковим, сусідом Сергія Сироїжкіна, лежав товстий зошит у коричневій палітурці.

“Невже й це також мені?” — весело подумав Таратар і запитав Королькова:

— Ну а ти?

— Я не хотів би… так відразу, — сказав, пополотнівши, Корольков.

— Чому?

— Це дуже цінна робота.

“Недаремно товариші звуть його Професором”, — подумав Таратар і сказав:

— Назови тоді проблему, щоб усі оцінили її значення.

— Доведення теореми Ферма, — промовив ледь чутно Професор.

Таратарові стало шкода здібного учня: отак себе загнав, просто змарнів за письмовим столом. А в усьому винен він, учитель, із своїми вільними завданнями. Дай їм тільки волю, цим самолюбним юним “фермістам”, — день і ніч атакуватимуть нерозв’язні задачі, поки не занапастять здоров’я. Та хіба ж доведеш теорему Ферма!

— А ти робиш зарядку врані? — запитав учитель Королькова.

Корольков глянув на вчителя з таким подивом, ніби той звернувся до нього по-марсіанському.

— Це доведення Великої теореми Ферма, — вперто повторив він.

Таратар узяв Професорів зошит, швидко перегорнув роботу. В очах зарябіло від нескінченних фіолетових формул, що заповнили зошит. Професор писав дрібними, акуратними, майже друкованими літерами.

— Теорема Ферма доведена для шестисот окремих випадків, — повільно промовив Таратар, — Математики всього світу відмовились розв’язувати теорему. Невже тобі вдалося знайти зовсім новий приклад?

— Тут не приклад. Тут розв’язання всієї теореми!

Професор сів на своє місце, як переможець.

Таратар зважив у руці пухлий зошит. “Хіба мало було за триста років доведень недовідної теореми! Ось ще одна донкіхотівська спроба — можливо, навіть і оригінальна…”

— Заздалегідь поздоровляю, — Таратарові вуси хитро ворухнулися. — Хоч Ферма й не лишив нам ніяких доведень, вдома я перевірю твою роботу…

— Ферма не вважав за потрібне писати розв’язання, бо воно дуже довге, — нагадав Професор.

— І жодний геній не знайшов досі відповіді.

— Ну й що ж? — Професор здвигнув плечима. — Я і є той геній, який знайшов відповідь.

Таратар чекав вибуху сміху, але в класі чомусь було тихо. Він обвів поглядом клас. Усі були надто серйозні.

Таратар занепокоївся: що це з ними?..

— Можливо, я погоджуся з тобою, коли перевірю, — припустив Таратар.

— Певна річ, — спокійно відповів Професор. Тільки тепер він почав поступово рожевіти: спочатку спалахнуло одне вухо, потім друге. Як видно, совість спускала математика з недоступних наукових вершин на звичайну класну парту, обережно підтримуючи за вуха.

— А що тут такого! — втрутився Макар Гусєв. — Раз він довів…

І знову ніхто не засміявся.

— Правильно, Таратаре Таратаровичу… вибачте, Семене Миколайовичу! — підхопив Сироїжкін, скочивши з місця. — Якщо хочете знати, не один Професор так гадає! Не дивуйтеся, будь ласка, але тут усі генії!.. Звичайні генії… Ось подивіться, — І він вийняв з парти картонну коробку, на якій була зображена пара черевиків фабрики “Промінь”. З коробки Сироїжкін дістав маленький прилад. Лампочка від кишенькового ліхтаря, мініатюрна турбіна, ручка. Конструктор запросив учителя:

— Покрутіть, будь ласка.

Таратар обережно розкрутив ручку. Лампочка засвітилася.

— Настільна електростанція, — сказав схвально Таратар. — До ладу зроблена. Та це вже сюрприз для вчителя фізики.

— Вічний двигун! — проголосив Сироїжкін.

— Дозвольте, — пробурмотів, нахмурившись, Таратар вічних двигунів, як доведено наукою, не може бути.

— Будь ласка — ось він! — Сироїжкін величним жестом показав на винахід.

— Просто тут механічна енергія перетворюється в електричну… — пояснив учитель.

— Правильно! — згодився щасливий винахідник. — Дуже навіть просто одна енергія перетворюється в іншу. Ви тільки покрутили ручку, а лампочка світитиметься день, два…

Таратар подивився на прилад. Лампочка справді горіла — лише від легкого повороту ручки. Такого “двигуна” Таратар ніколи досі не бачив.

— Ти стверджуєш, що у твоєму приладі немає ніякого джерела струму, — промовив учитель. — Значить, ти теж геній?

— Звичайно!

Таратар пройшовся по класу, короткозоро мружачи очі. “Що тут відбувається? Може, це змова?.. Чи мені все сниться?..” Він уважно оглянув ряди й на мить затримав погляд на серйозному обличчі. Електроник завжди каже правду, він не дозволить верзти дурниці…

— Як нелегко бути вчителем геніїв, — промовив тихо Таратар. — Тут згадували Кеплера. Вчителем великого Кеплера був знаменитий астроном Тіхо Браге, що вивчав планету Марс… П’єр Ферма… Мабуть, його вчителями можна назвати всіх давньогрецьких математиків… А у вас — Таратар. (Здається, йому вдалося відновити звичний настрій у класі. Генії посміхалися.) Як ти гадаєш, Електронику, твій друг Сироїжкін справді винайшов вічний двигун?

Всі уп’яли очі в Електроника. Він спокійно відповів:

— Назва не зовсім точна. Але цей двигун практично без тертя… — І Електроник став перелічувати формули нового винаходу.

— Коротше кажучи, вічний двигун, — перебив друга Сироїжкін і вказав на лампочку, що світилася.

— Ура Сироїжкіну! — крикнув Макар Гусєв. — Геній номер два.

У двері постукали. Відчинилися обидві стулки, і ввійшов Смирнов, який запізнився. Ввійшов він дуже дивно, боком, тулячи до живота великий алюмінієвий бак. Учні з першої парти кинулись йому на допомогу. Вітька Смирнов міцніше притиснув бак, прохрипів:

— Стривайте, хлопці… Я сам… Цінний винахід!

— Смирнов, що це за бак? — спитав Таратар.

— Це не бак. — Віктор Смирнов обережно водрузив свою ношу на стіл, витер піт з лоба, простодушно усміхнувся. — Вибачте, Семене Миколайовичу… Довелося діждатися, поки всі підуть з дому. Це каструля. Мама в ній варення варить. Ну, а поки каструля вільна, я її використав для досліду.

— Яку ж проблему можна зварити в такій каструлі? — пожартував Таратар.

— Ось. Дивіться!

Смирнов підняв покришку, й усі схопилися з місця, оточили вчительський стіл.

У каструлі лежала корова завбільшки з кішку. Справжня маленька корова з рогами й хвостом.