Чтение онлайн

– Міс Мері Джейн, чи немає у вас тут десь недалечко від міста знайомих, у яких ви могли б днів зо три перебути?

– Так, у містера Лотропа. А навіщо?

– Не питайте, навіщо! А якщо скажу, звідки я знаю, що негри знову побачаться тижнів за два тут, у цьому будинку, і доведу це, поїдете ви до містера Лотропа на чотири Дні?

– Чотири дні!
– вигукнула вона.
– Та я можу там перебути й цілий рік!

– Гаразд, - кажу я , - мені треба тільки вашого слова. Я повірю йому більше, аніж чиїмсь заприсяганням на Біблії.

Вона всміхнулася й дуже мило зашарілась, а я сказав:

– Коли дозволите, я зачиню двері й замкну їх.

Потім вернувся на своє місце, сів та й кажу:

– Тільки не репетуйте. Сидіть тихо і вислухайте мене, як чоловіка. Я мушу сказати вам правду, а ви, міс Мері, повинні взяти себе в руки, бо новина ця - річ дуже прикра для вас і знести її буде тяжко, але іншого виходу нема.

Ці ваші дядечки - зовсім вам не дядечки; це просто двоє шахраїв, справжня нечисть. Оце... найгірше сказав уже... тепер легше буде...

Певна річ, це її страшенно обурило; та я вже зрушився з мілини і шкварив навпростець, викладаючи все, що знав, а в неї від того в очах чимдалі більший гнів розпалювався; і такечки усе чисто їй розповів, починаючи з того, як ми того молодого йолопа здибали та підвезли його до пароплава, аж до того, як вона коло свого ґанку королеві до грудей припала, а він поцілував її тоді разів із двадцять, - отут уже Мері Джейн не витримала, та як схопиться з місця, та як спалахне на обличчі, мов небо на заході сонця, та як крикне:

– Ах, тварюка! Не гаймо ж ні хвилини, ані секунди - вишмарувати їх дьогтем, виваляти їх у пір'ї, кинути їх у річку!

А я їй:

– Звісно. Але чи хочете ви зробити це перед тим, як до містера Лотропа поїдете, чи...

– Ох, - схаменулася вона, - що це я собі думаю!
– та й знову сіла.
– Не звертай уваги на те, що я тут набалакала, будь ласка, добре?
– і, так кажучи, вона поклала свою гладеньку ручку на мою, та ще й так ніжно, що я ладен був скоріше вмерти, аніж переступити її волю.
– Я ніколи не думала, що це мене так схвилює, - додала вона, - а тепер кажи далі, я більше не буду. Скажи мені, що слід робити, і як ти скажеш, так я й зроблю.

– Отож, - кажу я , - вони справжні паскуди, ті двоє ошуканців, і так уже мені випало, що мушу ще деякий час із ними мандрувати, чи хочу я того чи ні - про причину краще я помовчу. А коли б ви їх викрили зараз, мене, звісно, вирвали б з їхніх пазурів і мені було б добре; але існує ще один чоловічок, якого ви не знаєте, який через те вскочив би в тяжке лихо. Тим часом нам же треба його врятувати, чи не так? Звісно, що так. Отже, заради цього ми й не будемо зараз їх викривати.

І в цю мить мені набігла щаслива думка. Я раптом збагнув, як саме ми з Джімом могли б спекатися отих шахраїв: ото коли б їх отут до в'язниці запроторити, а нам самим дати драла! Однак я не наважувався пливти плотом удень, - та ще й коли я буду сам на плоті, - не хотів я клопоту набиратися, відповідаючи на запитання зустрічних; через те я й вирішив здійснити мої заміри десь пізно ввечері, як зовсім стемніє.

– Міс Мері Джейн, - звернувся я до неї, - я вам скажу, що ми зробимо, і тоді вам, думаю, не доведеться так довго у містера Лотропа нидіти. Чи далеко це звідси?

– Й чотирьох миль не набереться - зараз же за містом, на цьому боці.

– Чудово! Це нам підходить. Рушайте зараз прямісінько туди і перебудьте там до дев'ятої чи то пів на десяту годину вечора, а тоді попросіть їх відвезти вас назад додому, буцімто ви щось тут забули. Якщо ви повернетеся сюди раніше одинадцятої години, поставте свічку на це вікно, і якщо я відразу ж не прийду до вас, почекайте до одинадцятої години, і як і після того мене не буде, - це означатиме, що я забрався звідси й визволився з небезпеки. Тоді ви можете йти і викрити безчесне крутійство тих двох махлярів - нехай їх у тюрму засадять.

– Гаразд, - погодилася вона.
– Я так і зроблю.

– А якщо мені не пощастить завчасно забратися звідси й мене схоплять разом із ними, то ви потрудіться, будьте ласкаві, тоді сказати, що я розповів вам про все заздалегідь, і заступіться за мене.

– Заступитися за тебе! Звичайно, заступлюся! Я не дозволю торкнутися й волосинки на твоїй голові!
– вигукнула дівчина, і я побачив, як ніздрі її широко роздимаються, а очі горять вогнем.

– Якщо мені пощастить утекти звідси, - кажу до неї, - то я не зможу посвідчити, що ті шахраї ніякі вам не родичі; та й коли б я тут був - однаково не міг би. Я міг би, звісно, заприсягтися, що вони пройдисвіти та волоцюги, - оце й усе, хоч і це дечого варте. Проте є люди, що можуть викрити краще за мене їхні шахрування, і свідченням тих людей скоріше повірять, аніж моїм. Зараз я поясню вам, як їх відшукати. Дайте мені олівця й клаптик паперу. Ось - «Королівське Неабищо», Бріксвілл». Заховайте цього папірця, та, глядіть, не загубіть його. Коли судові потрібні будуть відомості про тих двох негідників, нехай пошлють до Бріксвілла і скажуть там, що впіймано акторів, які виставляли «Королівське Неабищо», та нехай попросять, щоб прислали свідків, - не встигнете ви й оком змигнути, міс Мері, як сюди злетиться все місто. Та ще й примчать тамтешні городяни люті-прелюті, ось побачите!

Я вирішив, що тепер уже справу залагоджено, і додав:

– А торги хай собі йдуть, як звичайно, ви не турбуйтеся. Ніхто не повинен платити за речі того самого дня, а ці ошуканці не заберуться звідси, поки не одержать усіх грошей; але ми все так улаштуємо, що продаж вважатиметься недійсним і ніяких грошей вони не одержать. Точнісінько так, як і з вашими неграми, - ніякого продажу насправді не відбулося, й вони незабаром повернуться додому. Обом шахраям не пощастить одержати грошей навіть і за негрів, - от уклепалися вони, міс Мері!

– Добре, - відказує вона, - я побіжу зараз поснідаю, а потім відразу - до містера Лотропа.

– Крий боже, і думати киньте, міс Мері Джейн, - кажу я, - в тому-то й річ, що тікати з дому треба перед сніданком.

– Чому?

– А як ви гадаєте, міс Мері, чого я взагалі запропонував вам звідси тікати?

– Я й не подумала про те... справді, я не знаю. А чого?

– А того, що ви не вмієте душею кривити, як ота негідь. У вас обличчя - наче розгорнена книжка. Кожен може вичитати з нього всі ваші думки, немовби їх там величезними літерами надруковано. Чи ж ви гадаєте, що зможете зустрітися з вашими дядечками? Вони прийдуть сказати вам «добрий ранок», поцілують вас, а ви...

– Ні, ні, це неможливо! Згода, я поїду перед сніданком - так буде краще. А сестри зостануться з ними?

– Атож, про сестер ви не турбуйтеся. Доведеться їм потерпіти ще трошки. А то ці негідники, чого доброго, здогадаються, в чому річ, якщо ви всі разом звідси зникнете. Не слід вам із ними бачитися, ні з вашими сестрами, ані з ким іншим у місті. Якщо хтось із сусідів запитає вас, як ся мають ваші дядечки нині вранці, з вашого обличчя можна буде вичитати все чисто. Ні, ні, рушайте негайно, міс Мері Джейн, а з ними я вже якось упораю цю справу. Я попрошу міс Сьюзен, щоб вона поцілувала за вас дядечків та переказала їм, що ви подалися на кілька годин із дому, щоб трошки відпочити й розвіятись, чи то побачитися з подругою, а вернетеся десь надвечір або завтра вранці.

– Побачитися з подругою - на це я пристаю, але не хочу, щоб за мене з ними цілувалися.

– Гаразд, обійдеться й без поцілунків.

А чому б і не сказати їй цього, нічого поганого в тому немає. Поступитися такою дрібничкою - то клопіт невеликий. Таж кажуть: не все перескакуй, десь і перелазь; і Мері Джейн матиме спокій, і мені це не важко зробити. Тоді я ще додав:

– Я забув про одну штуку - про торбину з грішми.

– Ну що ж, вона в них, і така мене досада бере, тільки-но згадаю, як вона до них потрапила.