Чтение онлайн

Побачивши, що від цієї новини містерові Бамблу геть відібрало мову, Ной постарався ще дужче його вразити й заходився нарікати на свої страшні рани вдесятеро голосніше. Коли ж він помітив джентльмена в білому жилеті, що саме простував двором, вереск його став зовсім несамовитим, бо хлопець правильно зметикував, що корисно було б привернути увагу й викликати обурення ще й згаданого добродія.

Увагу джентльмена Ной привернув дуже швидко. Не зробивши й трьох кроків, той гнівно крутнувся на підборах і запитав, чому оте щеня виє й чому містерові Бамблу не пригостити б його палицею так, щоб його зумисні голосові вправи стали мимовільними. На що містер Бамбл відповів:

— Цього бідолашного хлопчину з дитячого притулку, сер, мало не вбив — ну, ще трохи — і вбив би — отой малий Твіст.

— Грім і блискавка! — вигукнув джентльмен у білому жилеті, зупиняючись мов укопаний. — Я так і знав! З самого початку в мене виникло якесь передчуття, що цей зухвалий дикун потрапить на шибеницю!

— Сер, він намагався вбити і служницю, — додав містер Бамбл, обличчя якого сполотніло.

— І хазяйку, — докинув містер Клейпол.

— Ти, здається, казав, що й хазяїна теж, Ною? — спитав містер Бамбл.

— Ні, хазяїна нема вдома, а то б він його вбив, — відповів Ной. — Він божився, що уб'є.

— Ага, кажеш, божився, що уб'є? — перепитав джентльмен у білому жилеті.

— Атож, сер, — підтвердив Ной. — А ще, сер, хазяйка питає, чи не міг би містер Бамбл зайти до нас і відшмагати Олівера, бо хазяїна нема вдома.

— Авжеж, хлопчику, — мовив джентльмен у білому жилеті, приязно всміхаючись, і погладив Ноя по голові, яка була щонайменше на три дюйми вища від його власної. — Ти гарний хлопчик, дуже гарний. Ось тобі пенні, Бамбле, ціпок при вас? То прямуйте до Сауербері. І дійте рішуче. Не щадіть його, Бамбле.

— Не щадитиму, будьте певні, сер, — відповів бідл, — поправляючи намотаний на кінці свого ціпка батіг, що призначався для екзекуцій.

— І Сауербері скажіть, щоб не щадив. Бо без кулака і різок йому нічого не втовкмачиш, — мовив джентльмен у білому жилеті.

— Неодмінно скажу, сер, — відповів бідл.

І ось, прибравши належного вигляду, з трикутним капелюхом на голові й з ціпком у руці містер Бамбл у супроводі Ноя Клейпола підтюпцем подався до поховального закладу.

Становище там аж ніяк не поліпшилося. Сауербері ще не повернувся, а Олівер і далі з неослабним завзяттям гатив у двері льоху. Почувши від місіс Сауербері й Шарлотти, що Олівер лютує, як дикий вепр, містер Бамбл обачно вирішив спершу провести переговори. З цією метою він спочатку грюкнув ногою в двері, а тоді, наблизивши губи до замкової щілини, промовив басовито й поважно:

— Олівере!

— Випустіть мене! — озвався з-за дверей Олівер.

— Ти впізнаєш, хто з тобою говорить? — запитав містер Бамбл.

— Впізнаю, — відповів Олівер.

— І ти не боїшся? Не тремтиш, чуючи мій голос? — спитав містер Бамбл.

— Ні! — зухвало відповів Олівер.

Ця несподівана відповідь, така не схожа на ту, яку містер Бамбл сподівався почути, його ошелешила. Він позадкував від замкової щілини, випростався на весь зріст і в німому подиві обвів поглядом присутніх.

— Ох, містере Бамбл, він, певно, збожеволів, — сказала місіс Сауербері. — Жоден хлопець, навіть недоумкуватий, не насмілився б так, розмовляти з вами.

Глибокодумно помовчавши, містер Бамбл відповів:

— Ні, це не божевілля, моя пані. Це м'ясо.

— Що? — видихнула місіс Сауербері.

— М'ясо, моя пані, м'ясо! — з притиском, суворо відповів Бамбл. — Ви перегодували його м'ясом. Ви штучно збудили в ньому душу й бунтарський дух, яких не годиться мати людині в його становищі. Це вам, місіс Сауербері, підтвердять і члени парафіяльної ради, а вони філософи-практики. Нащо біднякам душа і дух? Досить і того, що ми підтримуємо життя їхнього тіла! Якби ви годували хлопця кашею, пані, цього ніколи б не сталося.

— Боже, боже! — скрикнула місіс Сауербері, покаянно зводячи очі до кухонної стелі. — От до чого призводить щедрість!

Щедрість місіс Сауербері полягала в. тому, що вона великодушно згодовувала Оліверові гидкі недоїдки, яких ніхто інший їсти б не став. Отже, вона виявила неабияку покірність і жертовність, добровільно погодившись прийняти на себе тяжке звинувачення містера Бамбла, яке — віддамо належне цій жінці — було цілком безпідставне, бо вона не заслужила його ні помислом, ні словом, ні ділом.

— Ну, так от! — мовив містер Бамбл, коли жінка знов опустила очі додолу. — Єдине, що можна зараз зробити, єдиний відомий мені засіб — це залишити його на день-два в льоху, щоб він трохи охляв, а тоді випустити й годувати самою тільки кашею, аж поки скінчиться термін навчання. Він з поганої родини, місіс Сауербері. Страшенно запеклі люди! І вихователька, і лікар розповідали, що мати його приволоклася сюди в неймовірно тяжкому стані — на її місці будь-яка порядна жінка була б умерла на кілька тижнів раніше.

Коли містер Бамбл вимовив цю фразу, Олівер, який розчув тільки, що знову згадано його матір, закалатав У двері так люто, аж заглушив усі інші звуки.

І саме в цю мить повернувся містер Сауербері. Вислухавши розповідь про Оліверів злочин — а обидві жінки не шкодували чорної фарби, щоб викликати трунареве обурення, — він одімкнув двері й за комір витяг свого збунтованого учня з льоху.

Одежа Олівера була подерта його мучителями, обличчя — в синцях і подряпинах, чуприна розпатлана, але щоки й досі пломеніли від гніву, і коли хлопця витягли з темниці, він глянув на Ноя з ненавистю, засвідчивши тим, що дух його аж ніяк не зламано.

— Герой, що й казати! — мовив Сауербері і, струсонувши Олівера, дав йому ляпаса.

— Він обзивав мою матір, — відказав Олівер.

— І що з того, невдячний мерзотнику? — вигукнула місіс Сауербері. — Твоя мати заслужила все, що він про неї казав, і навіть більше.

— Ні, не заслужила! — сказав Олівер.

— Заслужила, заслужила! — повторила місіс Сауербері.

— Брехня! — скрикнув Олівер.

Місіс Сауербері залилася сльозами.