Чтение онлайн

за двох.

— Ай-ай-ай! — сказав Фейгін з посмішкою, яка красномовно засвідчувала, що причина програшу йому ясна. — А ти не здавайся, Томе, не здавайся.

— Ні, дякую, з мене досить, Фейгіне, — відповів містер Чітлінг. — Я вже награвся. Пройда такий везучий, що його не переграєш.

— Ха-ха-ха! — засміявся єврей. — Щоб виграти в Пройди, дорогесенький, треба дивитись обома.

— Не обома, а чотирма, а третю пару очей мати на потилиці, і щоб жодне з них не моргало й дивилося в телескоп, — докинув Чарлі Бейтс.

Містер Докінс вислухав, ці компліменти з філософським спокоєм і запропонував усім присутнім тягти з колоди до першої фігури, ставка — шилінг. Та що виклику його ніхто не прийняв, а люлька на цей час вигоріла, то він знічев'я заходився креслити на столі план Ньюгетської в'язниці шматочком крейди, яким допіру записував очки. При цьому вія пронизливо насвистував якусь пісеньку. Нарешті йому набридло свистіти, й запала довга мовчанка. Пройда порушив її, звернувшись до містера Чітлінга:

— З тебе сьогодні слова не витягнеш, Томмі! Як по-вашому, Фейгіне, про що він думає?

— Звідки ж мені знати, дорогесенький? — обернувся єврей, який саме роздмухував міхом вогонь. — Мабуть, про свій програш. Або про місця не такі далекі, з яких він щойно повернувся. Ха-ха! Чи вгадав я, дорогесенький мій?

— Ні, не вгадали, — відповів Пройда, не даючи відповісти містерові Чітлінгу, який уже розтулив був рота. — А ти що скажеш, Чарлі?

— Я скажу, — всміхнувся юний Бейтс, — що він вклепався в Бетсі. Дивіться, як він почервонів! Ой, помру, ой, цирк! Томмі Чітлінг улопався! Ох, Фейгіне, Фейгіне, оце потіха!

Той факт, що містер Чітлінг став жертвою ніжної пристрасті, вразив юного Бейтса з такою силою, що він знеможено відкинувся на спинку стільця і, втративши рівновагу, гепнувся на' підлогу. Але це не зіпсувало його веселого настрою: лежачи навзнак на підлозі, він нареготався донесхочу, потім сів на стілець і зареготав знову.

— Не зважай на нього, дорогесенький, — мовив єврей, підморгнувши містерові Докінсу й докірливо стукнувши юного Бейтса жерлом міха по плечу. — Бетсі гарна дівчина. Не відступайся від неї, Томе, не відступайся!

— Я тільки хочу сказати, Фейгіне, — сказав зашарілий містер Чітлінг, — що це нікого з вас тут не обходить.

— Авжеж, авжеж, — закивав головою єврей. — У нашого Чарлі язик без кісток. Не треба на нього зважати, дорогесенький. Бетсі гарна дівчина. Роби, як вона каже, Томе, і в тебе буде торба грошей.

— А я і роблю, як вона каже, — відповів містер Чітлінг. — Якби не її підказка, я б не потрапив за грати. Це ж тобі пішло на користь, хіба ні, Фейгіне? А півтора місяця за ґратами не варті навіть того, щоб про них згадувати, правда ж? Рано чи пізно я б однаково туди потрапив, то краще вже відсидіти строк узимку, коли так чи так надвір не хочеться потикатись, правда, Фейгіне?

— Щира правда, дорогесенький, — погодився старий.

— Заради Бетсі ти б, напевне, залюбки ще раз відсидів стільки ж, га, Томе? — спитав Пройда, підморгнувши Чарлі та євреєві.

— Авжеж, відсидів би, — сердито відповів Том. — І хотів би я знати, Фейгіне, чи знайдеться ще хтось такий, як я?

— Ні, не знайдеться, — похитав головою старий. — Що й казати. Я не знаю жодної живої душі, яка б згодилася на таке. Жодної, мій дорогесенький.

— Мене б навіть не судили, якби я її виказав, — зразу б відпустили, так, Фейгіне? — гнівно провадив бідолашний телепень. — Одного мого слова вистачило б, правда, Фейгіне?

— Щира правда, дорогесенький, — відповів єврей.

— Але я ні словом, ні півсловом не прохопився, так, Фейгіне? — не вгавав, дедалі більше розпаляючись, Том.

— Та звісно, ні, — відповів єврей. — Ти ж у нас мужній хлопець. Аж надто мужній, мій дорогесенький!

— Може, й так, — погодився Том, озираючись. — Та коли так, то що ж тут смішного, Фейгіне?

Містер Чітлінг запитав це вже геть роздратовано, і старий поспішив запевнити його, що ніхто з нього не сміється, й попросив юного Бейтса, як першого кривдника, підтвердити це. Той уже розтулив був рота, щоб підтвердити, що зроду не був такий серйозний, як оце зараз, але не втримався й зайшовся таким несамовитим реготом, що розлючений містер Чітлінг, зціпивши зуби, кинувся до нього й замахнувся кулаком. Чарлі, який добре знав, що робити в таких випадках, спритно ухилився, і удар влучив просто в груди веселого старого джентльмена. Старші відлетів до стінки й тільки завдяки цьому втримався на ногах. Він стояв, важко дихаючи, а містер Чітлінг дивився на нього з невимовним жахом. І в цю мить Пройда вигукнув:

— Цитьте! Хтось дзвонить.

Схопивши свічку, він навшпиньки рушив сходами нагору. Решта товариства залишилася в темряві.

Знадвору знову нетерпляче подзвонили. По хвилі Пройда повернувся й таємниче прошепотів щось Фейгінові на вухо.

— Що? — вигукнув той. — Сам?

Пройда ствердно кивнув головою і, затуливши вогник свічки, на мигах показав Чарлі Бейтсу, що зараз не до смішків. Попередивши приятеля, він знов очікувально подивився на Фейгіиа.

Старий щось зважував, гризучи свої жовті пальці; обличчя його сіпалося від хвилювання — видно було, що новина злякала його й він боїться дізпатися про ще страшніше. Нарешті він підвів голову й спитав:

— Де він?

Пройда показав пальцем нагору, а тоді на мигах спитав: піти по нього?

— Так, — відповів єврей на його німе запитання. — Веди його сюди. Цитьте! Чарлі, ша! Томе, замри! І вшивайтеся звідси!

Цей короткий наказ було негайно виконано: Чарлі Бейтс і його недавній супротивник нечутно зникли. Жоден шерех не виказував їхньої присутності, коли Пройда із свічкою в руці спустився сходами, ведучи за собою якогось чоловіка в грубій робочій блузі. Швидко озирнувшись довкола, чоловік цей здер широку хустку, намотану тая, їцо видно було тільки очі, і Фейгін з Пройдою побачили втомлене, брудне й неголене обличчя чепуристого Тобі Крекіта.

— Вітаю, Фейгі! — мовив цей достойний джентльмен, киваючи євреєві. — Запхни цю хустку в мою шапку, Пройдо, щоб я знав, де вона, коли даватиму звідси дьору. Отак, молодця! Ти ще заткнеш за пояс цього старого злодюгу.

Кажучи це, він закотив полу блузи до пояса, підсунув стільця до каміна, сів і поклав ноги на грати.

— Ти подивися, Фейгі, — сказав він сумно, показуючи на свої чоботи. — Вони вже забули, коли я їх востаннє чистив, забули, який смак у вакси! Та не вирячуйся ти на мене, старий! На все свій час. Я не можу говорити про справи, аж доки попоїм і промочу горлянку. Тож став на стіл усе, що маєш, і не приставай до голодного, бо я трн дні перебивався казна-чим!