Чтение онлайн

“Геліос” був найновішою модифікацією зоряного лайнера. Його називали чудом початку Третього тисячоліття і за його зразком будувалися інші кораблі цієї серії - такі ж потужні, як і лідер, але не досконаліші й не потужніші за нього. “Геліос” тому й летів до сузір’я Центавра лише сім років, що сягав швидкості 150 тисяч кілометрів у секунду. Інший би корабель (не цієї серії) не здолав би цю відстань і за двадцять літ.

Але Адамові не хотілося гасити ту єдину іскорку надії, що так яскраво спалахнула у серці Єви, і він мовчки погоджувався, що “Геліос” справді застарілий лайнер.

– А тобі не здається, Адаме, що за ці сім років, протягом яких ми летіли сюди, космічна техніка на Землі не стояла на місці?

– Звичайно, не стояла і не стоїть. Це б взагалі суперечило прогресу, поступу вперед.

– О! І я так думаю!
– радо підхоплювала Єва і щебетала збуджено: - Ах, Адаме, яка думка мені щойно прийшла в голову! Ні, ти тільки послухай. Доки ми летіли сюди, земляни не сиділи склавши руки. За цей час вони придумали щось таке... таке придумали, - вона аж світилася з радощів, - потужніше за “Геліос”! І потужніше разів... у два! Так, так, разів у два!
– майже впевнено вигукувала Єва.
– І тому новий корабель летітиме сюди не сім років, а лише три з половиною. Як ти думаєш, Адаме? Можливо таке?

– Звичайно. Ядерна енергетика відкрила нам шлях за межі Сонячної системи. Це колосальний стрибок, але все ж він недостатній для підкорення Всесвіту, для досягнення хоча б інших Галактик. Астронавти в такому кораблі зістаріються і помруть у дорозі, не долетівши до цілі. Відстані ж бо в Космосі неймовірні. А наше завтра - це досягнення інших галактик. Тут ядерна енергетика вже не виручить. Потрібне щось принципово нове, нова енергія, ще потужніша за ядерну. Останні роки вчені Землі працювали над тим, як добути енергію прямо з Космосу, з космічного простору, із так званого гравітаційного вакууму.

Єва, яка раніше не терпіла розмов про техніку (адже техніка була для неї нудною і незрозумілою), аж загорілася, підсіла ближче до Адама.

– Розкажи про гравітаційний вакуум, це ж так цікаво. Я, пригадую, щось ніби чула на Землі про цей вакуум, але через тодішню незацікавленість технікою та наукою, що не стосувалася моєї спеціальності, не розібралася, в чому річ.

– У чому там річ - із гравітаційним вакуумом не можуть розібратися і вчені.

– Ні, ні, не говори так. За той час, що ми покинули Землю, вони вже розібралися. Напевне ж розібралися.

– Якщо пояснити тобі простіше, то гравітаційний вакуум являє собою ніби суцільне середовище, яке складається не з молекул та атомів, а з часточок іншого класу. Їх назвали планкеонами. Друга їхня назва - максимони, адже вони здатні мати максимальну масу. Так ось ці частинки мають у собі колосальну енергію. Гадають, що якби вдалося відкрити тільки одну частинку, то це було б рівноцінно вибухові тонн вибухової речовини. А таких частинок в одному кубічному сантиметрі простору стільки, що навіть уявити собі важко. Тепер ти розумієш, яку енергію має Космос. Жаль тільки, що гравітаційний вакуум міцно зачинив свою енергію і взяти її у нього - не так просто. Але якщо вчені врешті-решт змусять ці частки випромінювати енергію, то...

– Вони вже її змусили, Адаме, змусили!
– перебила Єва, неймовірно зрадівши.

– Тоді, очевидно, зникне проблема часу й простору. Будь-які найвіддаленіші світи стануть нам близькими, і наші кораблі сягатимуть різних куточків Всесвіту. Навіть за мільярди і мільярди світлових років! Навіть на сам Кордон Метагалактики і ще далі! Ось тоді з’являться кораблі в тисячі, а можливо, і в сотні тисяч разів потужніші за “Геліос”. Та й сам “Геліос” здаватиметься застарілою транспортною шлюпкою порівняно з кораблями майбутнього! Але поки що...

Так Адам говорив уголос, аби втішити Єву, а сам думав: для того, щоб створити щось потужніше за “Геліос” не в тисячі, а лише в десятки разів або, наприклад, відкрити згадувані частинки з колосальною кількістю енергії, потрібно багато часу. І навряд щоб це могло статися за ті сім років, протягом яких вони летіли сюди. Ідея “Геліоса” - корабля, здатного розвивати швидкість, рівну половині швидкості світла, - виношувалася у вчених головах близько півстоліття. Ні, принципово нове за сім років на Землі не з’явиться. Тим більше, що Земля на найближчі двадцять літ запланувала будувати лайнери тільки тієї серії, первістком якої став “Геліос”.

Отже, як не міркуй, як не утішай себе, а земляни - і то в кращому разі!
– з’являться тут не раніше, як через чотирнадцять років. І то за умови, що Землі ніщо не перешкодить послати сюди рятувальний лайнер.

Та розчаровувати Єву не хотілося. І Адам, дивлячись ночами на сузір’я Кассіопеї, говорив:

– О, так, земляни обов’язково вже створили щось принципово нове. Для цього вони мають усі підстави і можливості.

– Авжеж, створили!
– підхоплювала Єва з такою упевненістю і вірою, що Адамові іноді починало здаватися: так, земляни й справді оволоділи вже гравітаційним вакуумом, і його частинки, долаючи час та простір, несуть сюди новий чудо-корабель, швидкий, як сама людська думка...

Після таких розмов Єва ходила збуджена, сяюча, без угаву щось гомоніла і навіть поривалася співати. Лягаючи спати на своєму кам’яному лежаку, була впевнена, що замалим не завтра прилетять сюди земляни на якомусь фантастичному зорельоті, що здатний здолати відстань до сузір’я Центавра мало чи не за кілька діб.

У такі щасливі ночі чекання, ночі, сповнені райдужних сподіванок, їй завжди снився Руслан.

– О-ох, Адаме-е!..
– мрійливо говорила Єва, і в її очах з’являлися не зрозумілі йому вогники.
– Снився мені Руслан. Шкода, що сни не кольорові.

– Кольорові сни сняться лише видатним людям. Це ти, як психолог, мусиш знати.

– Ти не вважаєш мене за видатну особу?
– Єва насмішкувато дивилась на Адама.

– Ти одна з найвидатніших жінок, яку я будь-коли зустрічав!

– Ну, приміром, жінок, як я здогадуюсь, ти зустрічав на своєму шляху не так і багато. Так що порівнювати мене тобі особливо ні з ким. Але жінкою я колись була. І була там, - махала вона у небо, на сузір’я Кассіопеї, - на Землі. А зараз ні се ні те... Не жінка, а біологічний організм, який бореться за існування. А ось Руслан ще іноді сниться... Навіть на руках мене у снах носить.

– Я заздрю тобі світлою заздрістю, - спокійно одказував Адам.
– Заздрю, бо мені жодна жінка чомусь не сниться і не носить мене на руках. Страх, як люблю, коли жінки на руках носять. Тоді відчуваєш себе, - на м’яко окреслених, ледь підпухлих губах з’явилася весела усмішка, - справжнім мужчиною.

Єва теж посміхалася, але скупо.

– Мабуть, тому ти й не одружився?

– Звичайно. Бо ж яка жінка погодиться носити свого дорогого чоловіка на руках.

Єва жила минулим і снами. Не раз дивувалася: