Чтение онлайн

І творчу дав їм пам'ять - цю праматір муз.

І в ярма перший уярмив тварини я,

Щоб у важкій роботі, приневолені,

Людей своїми заступили спинами.

465]

Я віжколюбних коней в колісниці впріг -

Забагатілих розкошів оздоблення.

Хто, як не я, для мореплавців вигадав

Між хвиль летючі льнянокрилі повози?

Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,

470]

Собі ж, бездольний, не знайду я способу,

Як із біди своєї увільнитися.

ХОР

Вже й розум губиш у гапебних муках ти!

Немов поганий лікар недосвідчений,

Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,

475]

Собі самому ліків не знаходячи.

ПРОМЕТЕЙ

Та вислухайте далі, і здивуєтесь,

Які я мудрі винайшов умілості

Й мистецтва,- з них найважливіші ось які:

Хто занедужав, ні пиття цілющого

480]

З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,

Без допомоги загибав лікарської,-

Я їх навчив вигойні ліки змішувать,

Щоб цим перемагати всякі хворості.

Для них я різні віщування способи

485]

Установив, і перший сни я визначив,

Що справджуються; роз'яснив я значення

Прикмет дорожніх, і таємних висловів,

І льоту хижих, кривопазуристих птиць -

Яка на добре чи на зле провісниця;

490]

Усі пташині з'ясував я звичаї -

І як живе з них кожна й чим годується,

Яка в них ворожнеча і любов яка.

Я показав, якими мають нутрощі

У жертви бути, щоб богам подобатись,

495]

Якими - жовчі і печінок кольори.

Товстенні стегна попаливши й тельбухи

Тварин жертовних, викрив перед смертними

Я потаємну вмілість передбачення

В огнистих знаках, ще ніким не бачених.

500]

Це все - від мене. Хто посміє мовити,

Що глибоко попід землею сховані

Скарби - залізо, мідь, срібло і золото -

Він па вигоду людям, а не я, знайшов?

Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.

505]

А коротко сказати, то довідайтесь:

Від Прометея - всі в людей умілості.

ХОР

Про смертних не турбуйся понад міру ти.

І не занедбуй у нещасті сам себе,-

Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,

510]

Ти перед Зевсом міццю не поступишся.

ПРОМЕТЕЙ

Всевладна Доля вирок не такий дала,-

Ще безліч муки й катувань ще тисячі

Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:

Безсила вмілість перед Неминучістю.

ХОР

515]

А хто стерничий тої Неминучості?

ПРОМЕТЕЙ

Три Мойри і всепам'ятні Еріннії,

ХОР

Невже сам Зевс їм силою поступиться?
–

ПРОМЕТЕЙ

Йому своєї долі не уникнути.

ХОР

Хіба Кронід не завжди царюватиме?

ПРОМЕТЕЙ

520]

Про це вам не дізнатись - не випитуйте.

ХОР

Велику, видно, криєш таємницю ти.

ПРОМЕТЕЙ

Зверніть на інше мову, - розголошувать -

Про це не час, це мушу якнайглибше я

Ховати,- таємниці як дотримаю,

525]

То з мук ганебних і кайданів визволюсь.

ХОР

Строфа 1

Зевс можновладний на нас

Хай свою міць не насилає ніколи!

Хай богам ми в жертву благальну принести

530]

Не баримося биків

Там, де хвиль Океана-отця невгавний шум!

Й словом не схибити нам -

535]

Це бажання завжди плекаймо в серці своїм.

Антистрофа 1

Солодко бавити нам

Довгий свій вік в радісно-буйних надіях,

Світлих мрій мед серцю в поживу давати -

Та. від жалю тремтимо,

540]

Зрячи в лютих без ліку муках тебе…

Зевса-бо не боячись,

Ти свавільно смертних шануєш, о Прометей!

Строфа 2

Сподівайся подяки невдячної,

545]

Друже! Поміч яка,

Порятунок який - від тих недовгоденних!

Чи не знав ти - безсиллям кволим, наче мрія,

Рід сліпий людства бездольного спутано.

550]

Смертних водіння ніколи

Вічного ладу не зрушить -

Волі Зевса не здолає.

Антистрофа 2

Від недолі твоєї ми навчені

Цього, о Прометей.

555]

Чи такими тебе піснями всі вітали

Ми навколо купелі шлюбної і ложа

В світлий час радості - втіхи весільної,

В час, як, дарами схиливши,

Нашу сестру Гесіону

За свою ти взяв дружину?

Вбігає божевільна Іо, - в неї на лобі коров'ячі роги.

ІО

Що за край? Що за люди? І хто це стоїть,

Обмаяний бурями; в Путах міцних

На скелі стрімчастій? За злочин який

Він терпить цю кару? Повідай, куди

565]

Я, нещасна, тепер заблукала?

А-а-а!

Знов овід цей жалить мене, бездольну,

Жахає знов пастух тисячоокий -

Аргоса привид, сина Землі!

570]

Зором лукавий - мчить по світах,

Його земля й по смерті не приймає.

І, знедолену, мене гонить він,

Схудлу з голоду, понад рінь морську!

Строфа

575]

Десь дуда гуде восколіплена,

Смутен сон навіваючи…

Ой куди, куди та й завів мене

Блукань довгий шлях?

І за що, Кроніде, за який гріх

На мене наслав ти оцих мук гіркий біль?

О-ой!…

580]

І, оводом жахаючи,

Нещасну діву мучиш божевільну?…

Попали вогнем, під землею скрий,

Морським звірам дай

Мене в поживу, о царю, благань

Не зневаж моїх!

Доволі я блуканнями