Чтение онлайн

Перед очима в Олександра і Ольги фігури апостолів, поставлені вряд на облавку корабля: Іоанн — безбородий, з довгим русявим волоссям, одно пасмо спадає на чоло. Поверх яскравої темно–зеленої туніки на плечі накинута рожево–червона мантія. Фома з лопатчастою бородою, з темно–русявим волоссям, відкинутим від скронь. Велика книга в руці. Мантія в нього синьо–зеленава і рожево–брунатна туніка. Матвій тримає в руці сокиру, схожу на місяць–молодик. Чоло з записками,; чуб обстрижений зовсім коротко, а борода довга. Палево–золотистий хітон у нього і сіро–сріблистий плащ. Симон спирається на теслярський інструмент; нижня одежина сіро–бронзова, а верхня — зелена, темного відтінку, з мережаними краями. Яков, як і Фома, тримає книгу. Він з темним хвилястим волоссям, з рудуватою–бородою. Барва натільної одежини рожево–фіялкова, а тієї, що зверху, — жовто–зелена. В апостолів різноманітні пози, різноманітні вирази на обличчях — від суворої зосереджености мислителя до радісного настрою поета, що милується на схід сонця. Самі обличчя дуже характерні, як це буває в простих людей, що ввесь вік працювали на лоні природи. Вольові обличчя натхнені, просвітлені вірою, яку не розтроює дрібненьке хитрування людини з собою. Скульптор зобразив цілковито певні характери, що формуються в глибинах народного життя.

По обох боках корабля, замість люків, прорізано стрілкуваті вікна; засклено їх, розмальовано на них, мов вітражах, славнозвісні сценки з священної історії. А під вікнами, на виступі, що позначує водяну лінію, розміщено химери: крилаті мавпособаки з роззявленими пащами. Чудернацькі потвори страхають, спинаючись під стрункими, як напнуті жили, нитками і під колончастими виступами на міжвіконнях.

Сам Вельзевул, адський владика з шістьома ногами, виплив з глибини і почепився кігтями за дно корабля, зубами в п’ятку стерна вп’явся. Потворний він, як гріх; схожий на допотопного ящура. Страшний!

Вітрила на кораблі позначені хрестами.

При внутрішнім причілку корабельного чердака вбирає очі золотистими, огненними голубувато–мармуровими колонами вівтар, коло якого, перед запаленими свічами, перед ліліями править Божу службу Папа Бенедикт XVI.

Під усіма фігурами підписи, виконані староукраїнською церковною мовою — нашою урочистою, нашою зворушливою, нашою богонатхненною «латиною». Кириличні літери виведені кіновар’ю найчистішого тону.

Білі птиці сидять на реях, а одна злетіла, притулилась до стіп Спасителя на переді корабля.

— Поема, змайстрована з дерева, — сказав Олександер.

— Мені дуже подобається, дуже, дуже, — признавалась Ольга; знов підняла обличчя до свого коханого.

Скаржинський спокійно глянув на них обох.

— Скромна робота, — промовив він. — Нам треба подумати над справою… Чий міг би бути молоток?

— Якогось ремісника, — непевно сказала Ольга.

— Ремісник мав би залізний молоток, а не мідний, — заперечив Олександер. — Тут щось не так.

Ольга поспішно додала:

— Де є магнети, там його, мабуть, і вживали.

— Так, так, — засокотів Адам Григорович. — Це в сто разів правдоподібніше. Молоток давній. Може, ще до революції де–небудь обладнували фізичний кабінет. Негайно потребували молотка з міді й замовили — майстер відлив його поспіхом: річ, як бачите, не зовсім зугарна. Ручка грубо оброблена, покопирсана, місцями навіть обпалена. Трохи покористувалися молотком та й закинули його в куток; пізніше вживали до чого прийдеться. Найчастіше забивали цвяшки — ось сліди від голівок з насічкою. Отже, імовірні власники молотка: електротехнічна школа, фізико–математичний факультет і аул.

— Аул? — перепитала Ольга.

— Я так кажу, бо бачив у черкесів старовинні мідні молотки. Але черкеси відходять на сторону: вони мають свій неписаний кодекс з помстою, суворий, але далекий від такої вишуканої жорстокости, як у нас. Можна здогадуватися, що вбивця тримав молоток під полою, коли йшов з своєю жертвою до річки. Стоячи біля самої води, він вихопив його і вдарив жертву по голові, штовхнув її з берега, а слідом за нею й молоток кинув. Усім, хто вчора ввечері був біля річки, треба показати цей молоток. Особливо мене цікавить, що скаже Антон Никандрович.

— Може, заявити в міліцію? — запропонувала Ольга.

— Зіпсують справу. Напишуть сто папірців, перенумерують, підпишуть і покладуть у шафу для голодних мишей.

Олександер засміявся:

— Точно! Я їх, мільтонів, давно знаю. Ми починаємо працю, як приватні детективи. Між іншим, «Убийбога» сьогодні крутився на березі, як звичайно — п’яний до «зюзі».

На прохання Скаржинського, Олександер розповів про зустріч з головою профорганізації.

— Але ж це страшенно важливо! — скрикнув Адам Григорович. Він почав тихенько скребти нігтем по підборіддю.

Чорні огники в очних щілинах стояли непорушно, як за вжди в нього під час роздуму.

ГОТУЄТЬСЯ ЕМІГРУВАТИ ДО МЕРТВИХ

Вдень, при сонці, минувся страх Антона Никандровича. Запиленими руками старий складає в саквояж найпотрібніші речі: загальний зшиток, зовсім чистий, такий товстий, що в ньому вміститься том нотаток; скляний гранчак з чорнилом до автоматичної ручки; одно число «Київської старини», коробку з різними таблетками і декілька олівців.

Антон Никандрович наміряється наступну ніч, а якщо буде треба, то й подальшу перебути в таємному сховищі.

Саркофаг у підвалі під «Золотим собором» — найкращий нічний сховок від арешту.

— Можна! — кричить Антон Никандрович, коли в двері постукало; сам же далі порядкує в саквояжі.

— А–а!.. не забули старого. От що, — старий наблизився до Олександра і прошепотів: — Я йду на ніч в підвал під собором; внизу в вікно влізу, там немає шибок, а рама розхитана.

— Добра думка. Гляньте, будь ласка, на цей молоток!

Олександер поклав свою знахідку на стіл.

— Якщо хочете зробити з мене слюсаря, — сказав Антон Никандрович, — то ви аж надто ціните мої здібності.

— Це я витяг з річки, біля того місця, де вчора хтось кричав.

— Гм… можливо, це «речовий доказ».

— Адам Григорович радить, хай кожен з нас обережно розпитує, в кого був мідний молоток.

— Вірно!.. Хай полежить на столі: спитаю в завідувача майстерень, як зустріну. Гляньте в саквояж, чи все, що треба, я поклав?

Олександер подивився; все з саквояжа виклав на стіл.

— Консерви маєте?

— Звичайно. Осьде — чотири штуки.

— Хліб?

— Так, маю. Але стійте, я хотів зробити бутерброди і покласти зверху.

— Можна взяти цю газету? Загортаємо хліб. Термос я візьму — по дорозі наберу гарячого чаю. Яких ліків щодня вживаєте?

— Йод; від склерози, — він ось тут.

— Улюблена книга?

— Писання Сковороди — чудесна річ. Кладіть, кладіть! Взагалі, робіть, як знаєте, я вмиваю руки.

Антон Никандрович помив руки над відром — воно, разом з табуретом і погнутим алюмінієвим кухлем, становило «умивальник».