Чтение онлайн

І доля розпорядилася так, що саме особиста позиція Георгія Пятакова багато в чому вплинула на лінію поведінки київських більшовиків, вибір їх орієнтацій і призвела, врешті, до серйозної спроби оформлення найзначнішої опозиції загальнопартійному курсові.

Позиція Г. Пятакова досить ретельно виявилася вже у ставленні до телеграми В. Леніна більшовикам, які від’їжджали до Росії, від 6 березня 1917 р. «Наша тактика: повне недовір’я, ніякої підтримки новому уряду; Керенського особливо підозрюємо; озброєння пролетаріату — єдина гарантія; негайні вибори в Петроградську думу; ніякого зближення з іншими партіями…» — наставляв В. Ленін110. З тих, хто входив до складу групи більшовиків, яким вона була адресована, Г. Пятаков і Є. Бош відразу ж виступили проти ідей, викладених у телеграмі.

13 березня Є. Бош зробила на засіданні Бюро ЦК доповідь про директиви, одержані від В. Леніна. Зачитавши телеграму, вона повідомила, що лідеру більшовиків був направлений запит у зв’язку з тим, що останні два пункти видались недостатньо ясними. Тут же було запропоновано розпочати дискусію про тактику і після короткого обміну думками ухвалено виробити платформу, яка б розкривала лозунги, запропоновані Бюро ЦК. Однак, комісія, якій це було доручено, не виконала наміченої роботи. На засіданні Бюро ЦК 22 березня при обговоренні питання про платформу були схвалені резолюції «Про Тимчасовий уряд» і «Про війну і мир», опубліковані зі вступом «Наша платформа» в «Правде» № 18, від 26 березня 1917 р. Обом документам притаманні положення, характерні для тогочасної позиції Бюро ЦК (про контроль рад за діяльністю Тимчасового уряду, вимоги до Тимчасового уряду, якому давалась розпливчаста характеристика, відмовитись від загарбницьких планів, запропонувати всім країнам, що воювали, мир і т. д.)111. Принципову тактику з таких найважливіших питань не змогла виробити і Березнева нарада партійних працівників.

На момент обговорення ленінської телеграми Бюро ЦК в Петрограді знаходилась представник Київського комітету РСДРП Д. Іткінд. Вона одержала документ як директиву і привезла його до Києва. Позиція Бюро ЦК щодо ленінської телеграми, можливе знайомство Д. Іткінд з поглядами з даного питання Г. Пятакова і Є. Бош, які очолювали в минулому Київську організацію, непослідовна позиція частини керівників комітету з ряду ключових питань революції, що намітилась на той час, зумовили характер прийнятого Київським комітетом РСДРП рішення за результатами поїздки свого представника до Петрограда. На засіданні, яке відбулося 19 березня, комітет постановив не оголошувати на наступних зборах партійної організації привезену Д. Іткінд «Телеграму більшовикам, які від’їжджали до Росії». У зв’язку з цим Д. Іткінд не включила інформації про документ В. Леніна до своєї доповіді про результати відрядження до Центрального Комітету партії, зробленої на зборах 21 березня112.

Тим часом, до Києва прибули Г. Пятаков і Є. Бош, які «без розкачки» поринули у роботу.

23 березня 1917 р. обоє вчорашніх емігрантів виступили на засіданні комітету з доповідями «Про платформу ЦК і партійну нараду, яка скликалася на 28 березня». Під впливом їхніх доповідей було вирішено створити спеціальну комісію для вироблення платформи Київського комітету. До її складу ввійшли Є. Бош, В. Бистрянський, І. Крейсберг, Г. Пятаков, М. Савельєв (Петров). Наступного дня комітет уже заслухав доповідь комісії для вироблення платформи, ухвалив запропонований проект і доручив Г. Пятакову здійснити остаточну редакцію документа для представлення загальним зборам організації113. Однак 29 березня, після обміну думками, було вирішено відкласти прийняття запропонованого Г. Пятаковим документа до чергових зборів у зв’язку з тим, що представник організації М. Савельєв знаходився в той час на нараді партійних працівників у Петрограді. З метою уточнення позиції більшовиків щодо війни було доручено комітету на додаток до платформи виробити спеціальну резолюцію. Звертає на себе увагу той факт, що, не дочекавшись схвалення платформи черговими зборами, комітет на своєму засіданні 1 квітня 1917 року доручив В. Бистрянському і О. Горвицю зібрати об’єднане засідання пропагандистів і агітаторів, прочитати їм доповіді про платформу Київського комітету і запропонувати «у своїх виступах триматися цієї платформи»114. Не вплинув на позицію Г. Пятакова та його прибічників і передрук з «Правды» «Голосом социал-демократа» 25, 28 і 30 березня статті В. Леніна «Листа з далека. Лист 1. Перший етап першої революції».

Члени організації виявили принциповість, відклавши більшістю голосів прийняття запропонованого В. Бистрянським проекту резолюції про війну, автоматично знявши питання про схвалення платформи комітету на загальних зборах 4 квітня.

Однак Г. Пятаков і його однодумці намагалися будь-що здійснити свої задуми. Об’єднавши більшість у комітеті, вони 6 квітня знову внесли на затвердження зборів резолюцію про війну і схвалення платформи комітету. Часте проведення зборів приводило до того, що в них не завжди могла брати участь більшість членів організації. Склад присутніх теж змінювався. На зборах 6 квітня, як показує підрахунок за результатами голосування резолюцій, було всього 323 чоловіка, тобто не більше 1/4 складу організації. За цих умов Г. Пятакову і його однодумцям удалося домогтися схвалення напрацьованих ними документів115 (9 квітня вони були опубліковані «Голосом соціал-демократа»).

Головна ідея платформи містилась уже у вступному абзаці: «Ми вважаємо, — говорилось у платформі, — що розвиток продуктивних сил і соціальна міць пролетаріату не досягли в Росії того рівня, за якого робітничий клас може здійснити соціалістичний переворот. Встановлення соціалістичного ладу, яке є кінцевою метою всієї нашої діяльності, не входить тому до числа завдань, які стоять перед нами в ході революції, що здійснюється»116.

Вся політична робота більшовиків повинна була, згідно платформи, зводитися до здійснення Програми-мінімум РСДРП. Цікаво, що ще в грудні 1916 р. у зауваженнях на статтю Г. Зінов’єва про максималізм В. Ленін назвав у корені невірною ідею автора про те, «наче б то ті її [мінімум програми] вимоги… в підсумку дають перехід до принципово іншого загального устрою…Думати так — значить принципово перейти на позицію реформізму і залишити точку зору революції соціалістичної.

Програма-мінімум є така програма, яка принципово сумісна з капіталізмом, не виходить із його рамок»117.

Таким чином, доля надала Г. Пятакову і Є. Бош шанс першими донести в революційну Росію суть нової ленінської тактики. Однак вони зробили чимало, щоб посіяти недовіру до неї в центральних органах партії й протипоставити їм свою позицію в Київській організації.

Можна припустити, що на тогочасній позиції Г. Пятакова позначився і авторитет Георгія Плеханова. Перший марксист Росії не лише не сприйняв ленінського політичного курсу, а й неодноразово різко негативно висловлювався на адресу В. Леніна, його «Квітневих тез». Він, зокрема, писав, що «російська історія ще не змолола тієї муки, з якої буде з часом спечено пшеничний пиріг соціалізму». А серед аргументів фундатор російської соціал-демократії наводив такі: «Соціалістичний лад передбачає щонайменше дві обов’язкові умови: 1) високий ступінь розвитку продуктивних сил (так званої техніки); 2) вельми високий рівень свідомості в трудящому населенні країни. В Росії немає ні того, ні іншого», — вважав Плеханов, — а тому «розводитися про організацію соціалістичного суспільства в нинішній Росії — значить вдаватися в безсумнівну і при цьому вкрай шкідливу утопію». Отже, соціалістичну перспективу в Росії 1917 р. заперечував і Г. Плеханов…

Втім, схвалення київською організацією платформи комітету не означало кінцевого торжества антиленінських поглядів. Їм ще належало увійти у відкрите протистояння з ленінськими ідеями.

7 квітня до Києва повернувся із загальнопартійної наради М. Савельєв. Перед від’їздом із Петрограда 5 квітня він одержав один примірник підготовленого до публікації в «Правде» варіанта тез. «Я списав їх олівцем на окрему записку, — згадував представник Київського комітету більшовиків, — і ось з цим новим євангелієм революційного комунізму приїхав до Києва»118.

Порівняння документа, з яким ознайомився у Петрограді М. Савельєв, з текстом тез, надрукованих в «Правде», і тими підготовчими матеріалами, що зберігаються у фондах Російського державного архіву соціально-політичної історії (колишній Центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС), дозволяє висунути передбачення: М. Савельєв скопіював один із перших варіантів ленінської праці, можливо, навіть у момент ознайомлення ще незавершеної. Ймовірно й інше. М. Савельєв з невідомих причин (наприклад — не встиг чомусь) переписав тільки перші 8 із 10 тез і далі оперував саме тим неповним документом, який з часом набув такого вигляду через кількаразове копіювання як завершений.

Важливим було і те, що М. Савельєв був присутній на ряді перших ленінських виступів після повернення з еміграції і обнародуванні В. Леніним тез 4 квітня на зборах більшовиків та об’єднаних зборах більшовиків і меншовиків-учасників Всеросійської наради Рад робітничих і солдатських депутатів у Таврійському палаці119.

Відразу ж після приїзду до Києва вже увечері 7 квітня 1917 року М. Савельєв зробив доповідь, в якій розгорнуто охарактеризував свою поїздку до Петрограда, висвітлив хід роботи Березневої партійної наради, Всеросійської наради Рад робітничих і солдатських депутатів, доповів суть запропонованої В. Леніним лінії поведінки в революції. Доповідач охарактеризував ленінську доповідь на об’єднаних зборах більшовиків і меншовиків як могутній удар по об’єднавчих тенденціях.

Далі М. Савєльєв зачитав згадані 8 тез і виклав ленінську аргументацію для їх розвитку. На жаль, на цьому чернетка протоколу засідання комітету 7 квітня обривається. Однак обговорення доповіді було продовжено на засіданнях 9 і 10 квітня в обстановці гострої полеміки. М. Савельєву довелося досить довго відповідати на численні запитання, якими його буквально засипали члени комітету. До того ж, в більшості питань проглядалося несприйняття ленінських ідей, апріорі критичне ставлення до них. М. Савельєв спокійно і принципово відстоював правильність ленінських положень. У ряді випадків йому довелося висловити й власні погляди щодо складних теоретичних проблем, і вони в цілому збігалися з тими висновками, які були сформульовані В. Леніним пізніше.