Чтение онлайн

Сюжет протоколу з питання «Про позицію, яку зайняв т. Ленін, завершується чітким записом: «Тов. Савельєв (Петров) повністю приєднується до тез Леніна і вважає, що вони у зв’язку з тим, що капіталізм зайшов у безвихідь, цілком виправдовуються в міжнародній соціальній революції»120.

Єдиною, хто підтримав тоді М. Савельєва і прийшов йому на допомогу в роз’ясненні ленінських орієнтирів, була представник ЦК РСДРП О. Розмирович.

Однак більша частина членів Київського комітету — Г. Пятаков, Є. Бош, В. Бистрянський, О. Горвіц, Д. Іткінд, М. Кугель та ін. — виступили проти «Квітневих тез». Основний їх доказ — незрілість Росії для соціалістичної революції121.

«Поразка уряду, соціалістичний переворот неможливі, оскільки немає всіх економічних передумов, — стверджував М. Кугель. — Тов. Ленін неправий, приймаючи буржуазно-дем. переворот за переворот соціалістичний». «Диктатура пролетаріату зараз неможлива, оскільки маси політично не виховані, не підготовлені до організації господарства, до відвернення продовольчої кризи», — вторив йому А. Горвіц. «У нашій платформі, — наполягав Г. Пятаков, — говориться чітко, що ми зараз не йдемо до соціалізму, а т. Ленін кличе до захоплення влади. Ленін все ж таки проти У[становчих] З[борів], але для нас ясно, що тепер можуть бути тільки У[становчі] З[бори], а не Республіка Рад Роб. Солд. і Наймит. Деп.». Є. Бош також особливо акцентувала на тому, що платформа Київського Комітету корінним чином розходиться з ленінськими тезами. «Тов. Ленін, — підкреслювала вона, — знаходить можливим соціалістичний переворот, у нас можливий тільки демократичний переворот. Говорячи про соц. переворот, ми підтримуємо контрреволюцію. Тов. Ленін говорить — геть Т[тимчасовий] У[ряд], а київська організація говорить: ми критикуємо Т[тимчасовий] У[ряд], ми боремося з ним, викриваємо, але не скидаємо. Тов. Ленін говорить — не У[становчі] З[бори], — а ми вимагаємо У[становчі] З[бори]… Ми повинні підтримувати резолюцію київського комітету, тепер час настільки серйозний, що тримуватись авторитетів неможливо»122.

В позиції противників переходу до соціалістичної революції проявилася невіра у революційні потенції російського пролетаріату, в можливість залучення селян на бік соціалістичної революції. О. Горвіц, наприклад, твердив, що в «Росії головна маса населення дрібнобуржуазна і тому реакційна. Подальший розвиток революції позначить розходження між пролетаріатом і селянством». Д. Іткінд також намагалась довести, що тези передчасні через дезорганізацію і непідготовленість мас, несвідомість солдатів. Вона вважала, що в соціалістичній революції широкі маси селянства не підуть за пролетаріатом. М. Кугель пророкував: «Якби пролетаріат взяв у свої руки владу в нашій аграрній країні, революція була б програна»123.

В. Бистрянський, О. Горвіц у своїх міркуваннях відстоювали думки, що без соціалістичної революції на Заході вона неможлива в Росії, а тому і неприйнятні тези В. Леніна.

Г. Пятаков і його прибічники недооцінювали ролі рад у революційному процесі, продовжували ратувати за підтримку Тимчасовго уряду. Аргументація при цьому була плутаною і непереконливою. Так, М. Кугель говорив, що «перехід влади до Рад неможливий, тому що Ради — влада революції і при встановленні республіки вони скасуються… Ми, звичайно, не можемо довіряти уряду, але поки що терпимо його… Тов. Ленін говорить про повалення уряду, але уряд спирається на Р.Р.Д., а тому треба повалити Р.Р.Д.» Г. Пятаков пояснив своє неприйняття ленінських ідей так: «В тезах говориться про передачу влади Радам Р.Д. і Р.С.Д., тобто, про диктатуру пролетаріату, яка неможлива при капіталізмі»124.

Відкидалась і ленінська тактика щодо імперіалістичної війни. Братання М. Кугель кваліфікував як утопію, а О. Горвіц назвав «не марксистським способом ліквідації війни, а анархічним». Висловлювались сумніви і стосовно економічної платформ партії більшовиків, М. Кугель: «націоналізація землі — небезпечний експеримент»125.

Не дивно, що у процесі дискусії М. Лебєдєв вніс і узагальнюючу пропозицію про те, що «Київський к-т не згоден з тезами Леніна»126.

Вже 10 квітня 1917 р. Київський комітет РСДРП прийняв резолюцію: «Вважаючи тези т. Леніна ще недостатньо обґрунтованими і розвинутими, Київськ. к-т утримується поки що від прийняття резолюції щодо тез, залишаючи їх у межах дискусії»127.

Враховуючи прагнення однодумців Г. Пятакова затягнути, а то й зовсім зірвати обговорення «Квітневих тез», приховати їх зміст від рядових членів партії, М. Савельєв ознайомив з ленінським документом найчисельнішу в Києві Міську району партійну організацію (яка об’єднувала близько 1000 із загального числа 1500 членів партії). Збори більшовиків Міського району, обговоривши тези В. Леніна, схвалили їх більшістю голосів128.

Активно підтримала «Квітневі тези» революційна молодь Києва. Так, 9 квітня М. Савельєв виступив з повідомленням про «Квітневі тези» на зустрічі з ініціативною групою молодих робітників по створенню спілки соціал-демократичної робітничої молоді. Учасники зустрічі прийняли рішення заслухати аналогічну доповідь М. Савельєва на зборах робітничої і студентської молоді міста. Через два дні такі збори відбулися. По закінченню доповіді було вирішено надіслати вітальну телеграму В. Леніну. Молодь, зокрема Мальчиков, Лапідус, Мішухіна й інші, з великим ентузіазмом пропагували тези, виступали за їх визнання, боролись проти їх противників у комітеті й організації129.

З ініціативи М. Савельєва привезений ним варіант тез (із несуттєвими, викликаними, швидше за все, технічними причинами, скороченнями) був розмножений на гектографі й поширений у місті листівкою. Це був єдиний у країні передрук одного із перших варіантів твору В. Леніна. Цінність цього видання зростає у зв’язку з тим, що інших листівок із текстом «Квітневих тез» не виявлено (оригінал єдиного примірника листівки знаходиться на збереженні в Центральному державному архіві громадських об’єднань України, колишньому Партійному архіві Інституту історії партії при ЦК Компартії України — філіалу ІМЛ при ЦК КПРС — ф. 57, оп. 2, Д. 56а, л. І). Очевидно, листівка вийшла 10–12 квітня 1917 р. Пізніше вона, швидше за все, була б передрукована із «Правды». Даних про наклад листівки немає, хоч є відомості, що дійшли до наших днів зі спогадів учасників подій, зокрема Мальчикова (на жаль, свого часу вони не були записані, документально оформлені), за якими листівку видали у кількості 2 тис. примірників. Так, не зважаючи на маневри Г. Пятакова, зусиллями М.Савельєва з ленінським твором одержала можливість ознайомитися значна частина партійців ще до вирішального етапу його обговорення.

На цей момент до Києва надійшов і номер «Правды» від 7 квітня 1917 року, в якому була опублікована робота В. Леніна (в Києві у цей час одержували більш як 100 примірників органу ЦК РСДРП). Усе це не могло не відбитися на характері подальшої боротьби прибічників радикальнішої стратегії і тактики з прихильниками інших, поміркованіших поглядів.

На засіданні комітету 11 квітня було вирішено винести обговорення «Квітневих тез» на загальні збори 15 квітня. 13 квітня таке ж рішення було ухвалене щодо порядку денного наради більшовиків Південно-Західного краю, призначеної також на 15 квітня130.

Однак 14 квітня на засіданні комітету прибічники Г. Пятакова 7 голосами проти 4 провели рішення, в якому відзначалося, що комітет вважає ленінські тези «взагалі неприйнятними і залишається на своїй попередній платформі і резолюції про війну». Було відкинуто також пропозицію присутньої на засіданні О. Розмирович — представника Центрального Комітету — про те, щоб все-таки обговорити тези на загальних зборах організації.

Проведені 15 квітня загальні збори членів організації, заслухавши ленінські тези, доповідь М. Савельєва про Всеросійську нараду Рад і «Квітневі тези», а також резолюцію комітету від 14 квітня, ухвалили постанову: «Вважаючи питання, які підняті в тезах В. І. Леніна, дуже важливими і складними, загальні збори Київської організації РСДРП не знаходять можливим прийняти без детального обговорення певну резолюцію про своє ставлення до них, для чого призначають окремі збори найближчими ж днями». Збори вирішили також опублікувати тези В. Леніна в черговому номері газети «Голос социал-демократа»131. Слід відзначити, що Г. Пятаков, В. Бистрянський і М. Лебєдєв, які входили до складу «вузької редакційної колегії» і вирішували всі справи, пов’язані з веденням органу, не виконали постанови зборів, і тези так і не були надруковані в газеті. Більше того, прибічники Г. Пятакова домоглись того, що «Голос социал-демократа» перестав передруковувати статті з «Правды», а комітет прийняв рішення про скорочення обсягу публікацій у газеті щодо загальнотеоретичних питань132.

15–17 квітня в Києві відбулася окружна нарада більшовиків Південно-Західного краю. На ній були присутні делегати від більшовицьких організацій і груп: Київської, Волинської, Полтавської, Подільської, Чернігівської губерній, а також представник Гомельської групи більшовиків. У роботі наради взяли участь представники Бюро ЦК РСДРП О. Розмирович, М. Савельєв, І. Шварц. Нарада заслухала і детально обговорила доповіді про війну і про ставлення до Тимчасовго уряду. Співдоповідачем з обох питань виступав М. Савельєв, який виклав у ході виступів основні ідеї «Квітневих тез» В. Леніна. Нарада (на ній було обрано Окружний комітет на чолі з Є. Бош, до якого війшов і Г. Пятаков) схвалила резолюції в дусі ленінських постанов і висновків133.