Чтение онлайн

Тим часом у режисера тривала бурхлива нарада.

— Зміна сценарію! — прийняв рішення замучений окулярник, попиваючи вже третій енергетичний напій. — Покажемо зараз «Паризьке ревю». Хай дівчата танцюють якомога довше!

Він вийшов до коридору й кілька хвилин радився зі своїм заступником. Тоді швидко подзвонив на гарячу лінію й відправив людей у гримерку, де повідомив пригніченому Ципріянові:

— Війна — не війна, show must gо on. Збирайся, танцюватимеш із іншою партнеркою.

І в цю хвилину до приміщення увійшла загримована для сцени Верена. На ній був усіяний блискітками бюстгальтер і коротка спідничка.

— О ні! — Ципріян схопився на ноги, перекидаючи стілець. — Ви не можете зі мною так учинити!

— Слухай, ти, гівнюк! — Режисер наблизив до нього налите обличчя. — Це ти не можеш так учинити з нами. Зараз мені на сцену, інакше не виступиш більше до кінця життя, зрозумів?

— Упораємося, спокійно… — Верена підійшла й торкнулася Ципріянової руки, але той негайно відсмикнув її, — я не дозволю зруйнувати твою кар’єру. Усе буде, як колись.

Вона дивилася йому просто в очі, а Ципріян подумав, наскільки треба бути підлою людиною, щоб скрізь залишати після себе лише лайно.

— Ну, усе влаштувалося. Танцюватимете те саме, що п’ять років тому, коли ваша пара виграла конкурс. Це ж вам заіграшки, правда? — Режисер ляснув Ципріяна по спині й, задоволений, пішов до продюсера, аби запевнити його, що все абсолютно під контролем.

— Мамо, ма-а-амо… — Гуцьо сидів на дивані й тягнув Ядзю за руку.

Вона відучора лежала в ліжку, заховавшись у постелі так, що з-під ковдри виднів лише кінчик її сірого розтягнутого светра. Зі своєї безпечної нори вилазила лише по нову пачку паперових хусточок, які зуживала неймовірно швидко. Від плачу її очі зовсім спухли, а ніс почервонів.

— Ви мусите щось з’їсти. — У крихітній кухоньці стояла Надя й заливала окропом дві порції китайського супчику.

— Дайте мені спокій, нічого я не хочу. — Ядзя відвернулася спиною до неї й цілого світу.

Діти перезирнулися й важко зітхнули. Рівно о сімнадцятій Гуцьо ввімкнув телевізор. Залунала характерна музична заставка «Танців-спотиканців», і Ядзя аж підстрибнула під ковдрою.

— Вимкни це негайно! Чув? Ти цього не дивитимешся!

Хлопчик боязко глянув на маму. Від страху в нього тремтіло підборіддя, проте він заявив:

— Але я хочу це дивитися. Ми разом хочемо, правда, Надю?

Ядзя кулею вилетіла з ліжка.

— Ану, дай це сюди, шмаркачу ти такий! — Вона спробувала забрати в сина пульт.

Гуцьо кинув його подрузі, а та, зціпивши зуби, заховала пульт собі в труси. Розлючена Ядзя підійшла до телевізора й висмикнула шнур із розетки. І знову повернулася до ліжка, яке нагадувало кубло, й накрилася по самісіньку маківку. За мить знову почулася набридлива музична заставка програми й конферансьє оголосив про виступ «Паризького ревю». У Ядзі не було сили боротися. «До дупи все», — подумала вона прибита, і заткнула пальцями вуха. Лежала абсолютно вичерпана й нещасна, переконана, що навіть власна дитина виступає проти неї.

Тим часом Гуцьо нишком пробрався до ванної, увімкнув мамину мобілку й зателефонував по допомогу.

— Це Уля. — Простягнув руку з телефоном. — Будеш говорити?

Ядзя щось невиразно буркнула й щільніше закуталася ковдрою.

— Вона не хоче… — мовив малий у слухавку. — Гаразд, спробую. А із Сарою? — Питання зависло в повітрі.

— Здається, теж ні… Не знаю, вона спить. Добре. Подзвоню, коли станеться трагедія.

У відчаї поклав мобілку й сів поруч із Надею на килимі. Телефон знову задзеленчав. Ядзя підхопилася й розлючено жбурнула трубку у вікно.

— Ой-ой! — скрикнула дівчинка. — Такі бабки…

Конферансьє оголосив Ципріянів виступ.

Гуцьо занепокоєно глянув на маму, але та вперто ховалася під ковдрою. Спить чи прикидається?

Тим часом з телевізора долинали перші такти хіту Ніни Сімоне, а в смузі світла з’явився Ципріян. Він стояв, опустивши голову, немовби очікуючи на вирок. Спалахнув другий рефлектор, і Верена зробила ефектний пірует, а тоді розбіглася й скочила вперед з розтягнутими в шпагаті ногами. Згідно з хореографією, партнер мав її спіймати, проте сталося непередбачене. Ципріян, ніби його щось підштовхнуло, відсмикнув руки і, не звертаючи ніякісінької уваги на Верену, пошукав очима відповідну камеру. Наблизився до неї, вочевидь щось задумавши. Спантеличена танцюристка, наче гарматне ядро, пролетіла над сценою і з розгону гепнула в публіку, придавивши кількох осіб.

— Мамо! — Гуцьо термосив Ядзю, намагаючись її розбуркати. — Мамо, швидше, дивись!

Ядзя глипнула одним оком. На голові в неї був ковтун, з ніздрі виднів шматочок паперової хусточки. Вона безтямно кліпала очима, вдивляючись у телевізор і намагаючись збагнути, чи все це відбувається насправді. Бо Ципріян стояв посеред сцени, довкола панувала цілковита тиша, жодної музики, нічогісінько. Лише камера наблизилася впритул, і з екрану дивилося зосереджене чоловіче обличчя.

— Верена мала рацію, — почав він, і в Ядзі завмерло серце.

— Танець завжди був для мене всім. І я все б віддав, щоб танцювати. Але нині мій виступ у цьому шоу без тебе — лише сумний фарс. Тому я віддаю Молодому перемогу. Я хочу танцювати лише з тобою, Ядзю, але не на сцені, у сяйві рефлекторів, а в житті. Бо я кохаю тебе, Ядзю.

І, сказавши це, залишив приголомшених операторів, глядачів, музикантів, і швидко вийшов зі студії.

— Бе-е-е-е!!! — Надя не витримала напруження й розплакалася.

Ядзя прикипіла до екрану телевізора, як загіпнотизована. Десь на другому плані з-під купи потрощених стільців силкувалася вилізти Верена. Ефектний кок зсунувся їй на око. Приголомшена, вона продовжувала прикладати долоню до рота.

— От блін! Зуб злама-а-ався-а-а!!!

Під дверима помешкання відбувався справжній цирк. Хтось енергійно грюкав у них. Нарешті до кімнати влетіли Уля із Сарою, яких запустив Гуцьо, а за ними — кілька папараці. Дівчата, напівпритомні від збудження, стискали в руках свої мобілки й дивилися на їхніх екранчиках передачу.

— Ти це чула?! — вигукнула Сара й кинулася до Ядзі. — Чула, що він сказав?! Він сказав… сказав… що кохає тебе! Тримайте мене, бо я зараз знепритомнію.

Сара обвіювалася кухонною ганчіркою, діти аплодували. Уля шморгала носом, а фотографи клацали фотки, як скажені.

Ядзя відчула, як під повіками запекли сльози. Горло в неї так стиснулося, що вона ледве вимовила:

— Ідіотки, а ви й повірили… — Вона ридала. — Це все напевне було спла… спла… сплановане-е-е!

Подумала, що коли вона зараз ніде не заховається, то її охопить справжній розпач. Швидко розглянулася по всіх кутках, у яких аж роїлося від людей. Недовго думаючи, Ядзя схопила коц, натягла на ноги хутряні чобітки й вийшла крізь вікно на дах, водночас захряснувши за собою маленький шпінгалет, відрізавши цим шлях усім, хто хотів податися за нею.