Чтение онлайн

а) має четверту дружину й разом з нею виховує трійнят, старших за нього на двадцять років;

б) це саме той серійний убивця англійських селян, якого розшукує Інтерпол;

в) мріє збільшити бюст до розмірів Памели Андерсон;

г) колишній ксьондз-розстрига.

Перш ніж вона встигла вибрати найприйнятніший для себе варіант, почула:

— Ми їдемо до мене додому.

— Я й не знала, що в тебе десь тут є вілла… що ж, гаразд, ти огидний буржуй, але це не причина так переживати.

— Ми їдемо до мого рідного дому, туди, де я народився й виріс… — Ципріян нервово потирав руки, аж пальці тріщали.

— Але… я думала, ти з Варшави, тобто, читала, як ти розповідав у якомусь інтерв’ю про родину з діда-прадіда. Що вони в повстанні брали участь.

— Я брехав. — Ципріян зітхнув і глянув Ядзі в очі. — Просто вигадав собі ефектну історію для медій кілька років тому. Зірка не може зрости у якійсь занюханій провінції, де єдиною розвагою було підглядати, як ксьондз ходить до нужника. Знаєш, що я зробив з першими заробленими бабками? Надіслав їх батькам, щоб зробили собі, нарешті, удома туалет. Усе дитинство в мене взимку мерзла дупа. А потім, коли до нас приходили однокласники, я постійно переживав, щоб їм бува, не захотілося відлити. Так стидався, розумієш? Хіба медіям потрібна така зірка? Довелося створити собі нову біографію… Але раптом я затужив за цим усім. Гадки не маю, чому. Так само, як не відаю, якого лиха везу туди тебе…

Ядзя дивилася на нього, і в ній зростало зворушення. Щось у її душі тенькнуло, бо й вона соромилася свого дитинства. Ядзя так раділа, коли переселилася до тітки. Аби бути подалі від постійних материних нарікань. І оселившись у цій омріяній, трішки більшій дірі, де був лише один кінотеатр, швидко почала нове життя. Настільки швидко, що не встигла навіть з мамою попрощатися… Тоді показували «Star 80», і їй вдалося пройти на сеанс зі старшою сестрою подруги.

— Ну, тоді мусимо їхати, — проказала тихо.

Усього кілька слів, але їх виявилося досить, щоб Ципріян знову згадав, яким був колись. Юнаком, котрий танцює потай від усіх десь на мазурському полі тютюну. У селі, звідки він був, не цінували митців і вільних художників, тож йому довелося ховатися зі своєю пристрастю. Місцеві мешканці цілими днями просиджували в крихітному скверику, що виконував роль інформаційного центру, й обговорювали сусідів. Усе це супроводжувалося цілковитою зневагою до іншого мислення, поглядів, сприйняттів. Жорстокий містечковий ритуал, якому віддавалися з особливим завзяттям, полягав у психологічному лінчуванні обраної жертви, а коли та, зацькована, здавалася, починалися пошуки наступної. Інколи до цього долучався ксьондз, що виголошував з амвона апокаліптичні перестороги. Нічого дивного, що коли сусіда доніс Ципріяновій матері про дивне замилування її сина до танцювальних лясів-вихилясів, ту охопив чорний розпач. Вона плакала, що хлопець укриє ганьбою цілу родину, і його старша сестра ніколи не вийде заміж. На жаль, її плач не зарадив, тому мати щодня шмагала свого сина різкою, щоб, не дай Боже, з нього не виріс педик чи ще якийсь «гомосекс». Проста жінка любила свою химерну дитину, і ще протягом кількох років шарпалася між материнськими почуттями й містечковими вимогами та нормами. Тут, у глухій провінції, танці вважалися чимсь ганебним і брудним. Віщували швидку появу Антихриста, в ім’я Отця й Сина…

Тому, отримавши атестат зрілості, Ципріян прихопив із собою трохи одягу, жменьку спогадів, та й подався до «прогнилої» столиці, щоб там кинутися просто в обійми сатани. Через декілька років він уже міг допомагати батькам фінансово, і з почуттям провини, регулярно надсилав їм гроші. Проте до рідного дому ніколи не навідувався. Навіть на татів похорон не приїхав. А мати, дивлячись по телевізору синові виступи, плакала від любові й гордощів. І про всяк випадок хрестилася.

Ципріянові траплялося не спати ночами, і тоді він перелякано думав, чи не мав батько рації, коли застерігав його від гулящого життя й несерйозного заняття. Доки тато був живий, то постійно повторював, що син повинен знайти собі порядну людську роботу, наприклад, працю на рибокомбінаті. І чимшвидше оженитися. Бо мужик без баби — сам, як баба.

Усе частіше Ципріян боявся, що опиниться в злиднях, не маючи права на пенсію, наживе собі артрит і дегенеративні зміни в суглобах. Тому те, що він знову танцював і був популярним, стало для нього чимсь більшим, ніж поверненням до життя. То була втеча від родинного прокляття.

— Йой Боже-е-е-е! Йой Боже-е-е-е! Влодарчикова-а-а, дивисі-но-о-о!

Літня жінка з повною торбою неймовірно спритно проминула червону «Мазду» й майнула до будинку в кінці вузької немощеної вулички. Ципріян їхав за нею повільно, намагаючись об’їжджати калюжі, щоб не забризкати сусідку водою.

— Це пані Хмелевська, яка мені все дитинство отруїла, — пояснив він пасажирам.

Подвір’я дісталися майже одночасно, і коли на ганок вийшла, тримаючи картоплину в руці, шістдесятилітня жінка із фарбованим каштановим волоссям, треба було щось сказати.

— Влодарчикова, таж то син тобі онука привіз, нарешті, показати!

Ципріянова мати виглядала як дружина Лота — закам’яніла й німа. Проте швидко отямилася, бо спершу голосно схлипнула, а тоді, жбурнувши в сина напівпочищену картоплину, гаркнула:

— Ох ти, гультяю сякий-такий! Сорому в тебе нема, отак звістки не подавати роками! Я навіть померти спокійно не могла б, отак! Я вже на прощу збиралася, але треба останню махорку позвозити!

Ядзя розчулено слухала її, бо саме згадала канікули, проведені в іншої тітки, неподалік Гайнівки. Там теж усі безугаву репетували. Тим часом цікава сусідка приклеїла носа до шибки і, витріщившись на Ядзю, сповістила половині містечка:

— Ну-ну, а ту якась хвойда сидить у машині. Зара… зара… таж то та, що танцює з нашим Ципусем! Пані зірка приїхала! Лю-у-у-удоньки! — і помчала з радісною звісткою.

Ядзя вирішила нізащо не виходити з машини й негайно поїхати звідси геть, хоча в неї немає водійських прав. Але її вже витягали, несли ледь не на руках, обмацували, як годовану льоху. Зусібіч сходилися близькі й не дуже родичі, а за ними інші, котрі називали себе далекими кревними. Усе задля того, щоб сісти до столу з варшавськими гістьми й сфоткатися на пам’ять. Рейвах здійнявся такий несамовитий, що з’явився навіть старійшина роду, майже дев’яностолітній Ципріянів дідусь, який більшість часу проводив у ліжку з огляду на прогресуючий склероз. Старий був глухий, мов пень, але вроджена життєлюбність і цікавість призвели до того, що він постійно вимагав, аби йому про все докладно розповідали й по декілька разів пояснювали. З нагоди онукового приїзду дідусь пов’язав собі блакитну краватку, залишаючись при цьому в піжамі. Ядзі він навіть сподобався, бо кумедно підбігав до всіх з голосним вигуком: «Ого, шось сі діє!». Старенький швидко потоваришував з Гуцем і почав його вчити робити самокрутки на якомусь допотопному пристрої.

Коли прийшов війт власною персоною, матуся Влодарчик витягла з комори здоровенного сенкача [3] та велику пляшку найкращого самогону, який тримали задля особливої нагоди. Почалася велика гостина, на якій плакали так само багато, як і сварилися, згадуючи про давні образи, відкриваючи приховані жалі й з’ясовуючи колишні непорозуміння. Ципріян, який раніше був місцевим диваком, а нині став гордістю цієї Богом забутої діри, трохи вже заморений, потискав присутнім руки, запевняючи, що пам’ятає їх. Пізнього вечора господиня, нарешті, повиганяла всіх гостей. Навіть Ципріянова сестра та його швагро пішли до себе нагору. Щаслива мати щохвилини гладила сина по обличчю й ніжно примовляла: «Ох ти, бандите… негіднику такий, лобуряко».

Ядзя делікатно підвелася від столу, тим більше, що Гуцьо, який напхався смаколиків по саму зав’язку, аж похитувався від утоми, наче куплений у росіян Іван-Покиван.

Кімната, приготована для них на ніч, була маленька й білена вапном. У кутку стояла кахляна піч, а матрац на ліжку був напханий найсправжнісіньким сіном! Ядзя й Густав перезирнулися й дружно взяли розгін. А потому так довго вовтузилися в перинах, що скрізь літала купа пір’я.

Уранці їх розбудили вигуки й гарячкова метушня. Стривожені Ядзя й Гуцьо збігли вниз і побачили ледь не бунюелівську картину. По цілій кухні, на підлозі, столі, стільцях, підвіконнях та на печі було розкладено… доларові банкноти. Ядзя протерла очі, сподіваючись от-от прокинутися, але те, що діялося навколо, аж ніяк не нагадувало сновидіння.