Чтение онлайн

Деякий час вони їхали між очеретом. Ціла хмара набридливої комашні підіймалася з-під кінських копит і роїлася навколо облич, лізла у очі і рот. Атею іноді здавалося, що він може захлинутися від неї. Копита їх коней загрузали у вологу землю, зминаючи соковиту болотяну траву. Час від часу Атей помічав між комишами затягнуті ряскою невеличкі озера, іноді стежка розділялася на декілька інших, але Сагір впевнено обирав потрібний напрям. Атей навіть подумав, що самому йому нізащо не виплутатися з цих хащ.

Аж ось нарешті вони минули плавні й вибралися на високий берег Борисфену. Проїхавши трохи вздовж берега, мандрівники побачили великий скелястий острів. До острова вів широкий міст, викладений з широких дерев’яних колод. Декілька вершників могли проїхатись пліч-о-пліч по ньому. Але зараз на мосту нікого не було. І на самому острові не було помітно жодного руху. Хіба що чайки кружляли над річковими хвилями. Краєвид здавався трохи примарним через легкий туман, який коливався над водою.

— Це Острів Гілеї, — пояснив Сагір, — кажуть, що саме на цьому острові є печера, де великий воїн Геракл зустрівся з донькою Борисфену Гілеєю. Від їх шлюбу й народився Таргітай — перший скіф. Зараз на цьому острові знаходиться фортеця, яку охороняють відбірні воїни з клану Срібного Яструба. І там нас чекає наш вождь Отан. Ми віддамо йому Щит Таргітая…

…Першим на міст виїхав Сагір. Він зняв зі свого панцира срібну пластину із зображенням яструба і підняв її над головою, потім торкнув повіддя свого коня.

Тихо шелестів очерет, м’яко плескали річкові хвилі, торкаючись берега, і пронизливо квилили чайки над водою. Кінські копита гулко цокотіли по дубовим колодам. Чим ближче вони наближалися до острова, тим більше Атей відчував грізну силу, яку він випромінював. Але ця сила не несла в собі темного, зловісного відтінку, який Атей так добре відчув у Місті Мерців.

Нарешті вони переїхали міст і дісталися широкої кам’яної площадки, яка, судячи зі всього, була й зручною пристанню — декілька широких скіфських човнів були прив’язані товстими канатами до тяжких кам’яних виступів. Але жодної людини ніде не було видно. Виїхавши на площадку, Атей зупинив коня, здивовано озираючись навкруги. Між високими скелями острова були майстерно викладені стіни з кам’яних брил. Вузькі бійниці похмуро чорніли в стінах. Тяжкі, окуті залізом ворота височіли перед гаванню, закриваючи прохід між двома скелями. Над воротами, прямо на скелі, було викарбуване зображення великого яструба.

Сагір під’їхав до воріт, знову підняв пластину зі срібним яструбом і заговорив, підвівши очі до кам’яного зображення яструба:

— Я, Сагір, син Аріанта, мій брат Атей і Орія з царського роду скіфів прибули на Острів Гілеї, виконуючи наказ старійшини Отана!

На мить запала пронизлива тиша. Атей відчув, як дзвенить прохолодне повітря.

Ворота зарипіли й повільно відчинилися, пропускаючи прибульців.

За воротами Атей побачив декілька десятків добре озброєних воїнів. Відразу було видно, що це надзвичайно досвідчені й бувалі вояки. У багатьох обличчя були посічені шрамами. Переважна більшість воїнів були скіфами, але серед них Атей побачив декілька готів у ведмежих шкірах, аланів у лускатих панцирах і навіть одного боспорита в панцирі, прикрашеному срібними фалерами. [14]

— Агов, браття! — привітав їх Сагір. Воїни відповіли радісними вигуками:

— Здорово, друже!

— Із поверненням, братчику!

— Бачимо, що боги допомогли тобі!

— Вітаємо тебе, брате Сагіре! — виступив наперед кремезний воїн, — а ми вже думали, що тебе зжерли грифони!

— Майже зжерли, брате Астагу, — посміхнувся Сагір, — але я їм прийшовся не до смаку.

Воїни засміялися.

— Добре, друже, — посмішка з’явилася на суворому обличчі Астага, — про свої пригоди повідаєш сьогодні ввечері, а зараз на тебе й твоїх супутників чекає старійшина Отан. Я відведу вас до нього.

Сагір, Атей і Орія спішилися і відправилися вимощеною кам’яними цеглинами стежкою за Астагом.

Фортеця дійсно здавалася неприступною. Будь-які нападники просто загубилися б серед скель і башт. На вершинах скель і кам’яних баштах грізно височіли налаштовані балісти і скорпіони, [15] біля бійниць були складені оберемки стріл і стояли казани зі смолою. Під стінами знаходилися ковальські майстерні, стояли скіфські шатра. На широких галявинах, що зеленіли проміж скелями, паслися коні.

— Зараз Отан перебуває на скелі Таргітая, саме на цій скелі Гілея народила свого сина, — промовив Астаг, коли вони підійшли до великої скелі, яка здіймалася над берегом.

Вони почали підійматися сходинами, вирубаними у камені. Чим вище підіймався Атей, тим більш велична картина відкривалася перед його очима. Широкий простір Борисфену пролягав навколо. Хлопцю здавалося, що він опинився на велетенському кораблі, незрівняно більшому, ніж ті грецькі галери, які він колись бачив. І уявляв Атей, що цей Острів Гілеї повільно пливе у неосяжному просторі, мандруючи в далекі краї.

Нарешті вони піднялися на вершину скелі.

На високому древку тріпотів великий прапор, на якому був майстерно вишитий срібними нитками яструб. Під прапором, склавши навхрест ноги, сидів широкоплечий чоловік. Поруч з ним лежав музичний інструмент кімвал, який греки називали «скіфська арфа», горит зі стрілами і лук, прикрашений кістяними пластинами з дивними візерунками. Кінці лука були прикрашені срібними фігурками яструбів.

Отан був без шапки, довгий сивий чуб спускався з поголеної голови на широкі груди, густі сиві вуса коливав легкий вітер. Засмагле обличчя вождя було немовби викарбуване з гранітної брили, сині очі дивилися у якісь недоступні звичайним людям потойбічні світи.

Звернені до сонця широкі долоні Отана покоїлись на колінах, здавалося, що вони вбирають у себе промені сонця, а сам він уважно спостерігає за повільними хвилями Борисфену. Одягнутий Отан був у звичайний скіфський одяг, але тільки Атей побачив вождя клану Срібного Яструба, як відчув, що це дійсно визначна й незвичайна людина. І справа була не тільки в кремезній гордовитій поставі й тій повазі, з якою говорили про Отана Сагір та Астаг. Вся постать Отана випромінювала дивну і могутню силу, якій годі було опиратися.