Чтение онлайн

— Але розвідники доносять, що ось вже три доби величезна маса імперців пересувається на північ!

— Тс-с! — З удавано змовницьким видом прошипіла Кара.

Уоррен, зміркувавши, що репетує, затиснув долонями рот. Вони злегка віддихалися, і Келен рушила далі, ведучи їх через невеликий підйом на більш рівну місцевість, повертаючись по власних слідах.

— Пам'ятаєш, що вчора сказали розвідники? — Запитала вона Уоррена. — Вони намагалися перебратися через гори на іншу сторону, щоб подивитися, що відбувається там, але не змогли — перевали посилено охороняються.

— Пам'ятаю.

— Здається, зараз я здогадалася чому. Ми бачимо одне і те ж відносно невелике вороже угруповання, яке ходить по великому колу. Ми можемо їх спостерігати тільки в одній точці, в цій вузькій долині. Ми бачимо, як протягом декількох днів рухається безперервний потік, і робимо висновок, що вони передислоковують велику армію, але мені здається, це одні й ті ж солдати весь час ходять колами.

Уоррен зупинився і серйозно подивився на неї.

— Значить, якщо б їм вдалося нас переконати, що вони пересувають в цьому напрямку армію, ми у відповідь розділили б свої сили і відправили частину наших військ за цією примарною армією?

— Вони і так перевершують нас в чисельності, — сказала Кара, — але у нас є перевага — зручний плацдарм. Однак, якщо б їм вдалося дещо скоротити нашу чисельність, змусивши відправити кудись доволі значну кількість людей, їхні основні сили змогли б спробувати витіснити нас з плацдарму.

— У цьому є сенс. — Уоррен, задумливо потираючи підборіддя, знову глянув у бік гірського хребта. — А якщо ти помиляєшся?

Келен теж озирнулася на хребет.

— Ну, якщо я помиляюся, тоді… — Вона спохмурніла, дивлячись на товстий старий клен футах в десяти від них. Їй здалося, що на дереві ворушиться кора. Сніг біля коріння посірів, кора почала зникати, розчиняючись великими шматками, рухаючись, як піна в киплячій воді.

Уоррен рвонув Келен з Карою за коміри і різко кинув на землю. Келен ахнула. Вона спробувала сісти, але Уоррен рибкою пірнув між ними і притиснув обох до землі.

Не встигла Келен зрозуміти, в чому, власне, справа, як блиснула сліпуча блискавка. Оглушливий гуркіт струсонув землю. Уламки дерева пролетіли буквально в дюймах над її обличчям, застукотіли по камінню. Сучки, палиці, тріски вгризалися в засипаний брудом сніг. У повітря злетіли стовпи снігу.

Як тільки осів дим і впали останні уламки деревини, Уоррен прошепотів:

— Чарівники.

— Що? — Насупилася Келен.

— Чарівники, — пошепки повторив він. — Вони за допомогою своєї сили доводять до кипіння рідину в промерзлих деревах, і ті вибухають. Саме так ми втратили дуже багато людей в першу битву, як раз перед вашим приїздом. Вони застали нас цим зненацька.

Келен кивнула. Вона озирнулась, але нікого не побачила. Потім пошукала поглядом Морд-Сіт.

— Де Кара? — Напруженим голосом пошепки запитала вона. Уоррен обережно оглянув порожній простір. Келен трохи підвелася на лікті, але побачила лише прим'ятий сніг там, де лежала Кара.

— Благий Творець! — Прошепотів Уоррен. — Ти ж не думаєш що вони її перемістили, а?

Над деревами понісся несамовитий крик.

— Кара? — Запитав Уоррен.

— Не думаю.

Келен обережно сіла, дивлячись на здоровенну діру в кронах дерев. Проникаюче крізь неї тьмяне світло вперше за довгі роки впало на затінений грунт. Все навколо було усипане розщепленими деревинками, зламаними гілками, великими шматками стовбура і зірваними з інших дерев гілками. Чорні глибокі борозни променями розходилися від провалу, де росло вибухнуле дерево.

Уоррен притримав Келен за плече, не даючи підвестися, а сам перекотився і сів навпочіпки. Келен перекинулася на живіт і повільно встала на карачки.

І тут же схопилася, вказуючи пальцем:

— Геть!

Кара поверталася, ведучи перед собою маленьку людину, що корчилася від болю. Всякий раз, як він спотикався і падав, Морд-Сіт штовхала його в ребра і ногами котила перед собою. Чоловічок нестямно верещав, але Келен з такої відстані не могла розібрати слів. Втім, здогадатися було неважко.

Кара захопила чарівника. Саме для цих цілей маги і створили Морд-Сіт. Для людини, наділеної даром, застосування магії проти Морд-Сіт — груба помилка.

Келен струсила з себе сніг. Уоррен піднявся на ноги і встав з нею поруч. Кара волокла одного з чарівників, на чиїй совісті лежала смерть багатьох д'харіанців, злісну тварюку, виконуючу волю Джегана. Тепер-то він не виглядав злісної тварюкою, пхикаючи і благаючи свою безжальну господиню, яка стусанами підганяла його перед собою.

Отримавши могутній стусан, чарівник купою ганчір'я покотився до ніг Келен з Уорреном і залишився лежати обличчям вниз, ридаючи, як дитина.

Кара нахилилася, схопила його за волосся і ривком поставила на ноги.

Це і була дитина.

— Лайл? — Недовірливо сказав Уоррен. — Це був ти?

З очей прибульця градом лилися сльози. Витираючи ніс драним рукавом, хлопчисько зацьковано подивився на Уоррена. З вигляду Лайлу було років десять — дванадцять, але Келен зміркувала, що цей хлопчина, як і Уоррен, з Палацу Пророків. Лайл — молодий чарівник.

Уоррен потягнувся, щоб взяти хлопця за закривавлене підборіддя. Келен швидко перехопила його за зап'ястя. Хлопчисько рвонувся, намагаючись вкусити Уоррена за руку, але Кара виявилася швидшою — схопивши Лайла ззаду за волосся, вона тицьнула його ейджем в спину.

Хлопчисько нестямно заволав і звалився на землю.

— Кара, не треба… — Благально простягнув руки Уоррен. Крижані очі Морд-Сіт зухвало витріщилися на нього.

— Він намагався вбити нас. Він намагався вбити Мати-сповідницю. — Рипнувши зубами, вона, не зводячи очей з Уоррена, знову штовхнула пхикає хлопчину.

Уоррен облизав губи.

— Я знаю… Але…

— Але що?

— Він такий молодий. Це не правильно.

— Значить, треба було йому дозволити вбити нас? Так було б, по-твоєму, правильно?

Келен знала, що Кара права. Як це не жахливо, але Кара права. Якби вони загинули, скільки б дітей, жінок і чоловіків вирізав Імперський Орден? Дитина-то він дитина, але — знаряддя Джегана.

Тим не менш Келен жестом показала Карі — достатньо. Підкоряючись її знаку, Кара знову схопила хлопчиська за волосся і підняла на ноги. Притиснутий до стегон Кари, він стояв, похитуючись, хрипко і коротко дихаючи. По обличчю текла кров.

Келен дивилася в наповнені жахом, мокрі від сліз карі очі. Обличчя її перетворилося в безпристрасну маску. Маску, за якою ховалося сум'яття.