Чтение онлайн

— Тобі доведеться побути тут. Зараз ми всі дуже зайняті Сідай сюди. І — тихо!

Рука його вказала на крісло, поруч з тим, у якому сидів він сам. Олесь слухняно сів. Очі юнака загорілися цікавістю: бути тут, у цій таємничій каюті, поряд із самим Капітаном, бачити, як він керує машиною! Та про це він і мріяти не смів!

Олесь вп’явся очима в центральний екран. Мов у кольоровому кіно, перед ним розгорталася мальовнича картина лісу. Товсті високі дерева, а між них неширокий шлях… і більше нічого… До чого ж так уважно придивляється Капітан?

І враз зображення на екрані здригнулося, наче почало розпливатись, як буває це на матовому склі фотоапарата, коли навмисно збивати на ньому фокус. Це Капітан повертав одну з рукояток на пульті. Зображення на екрані майже зовсім розпливлося. Потім знову з’явилися контури дерев, стовбурів. Але тепер ці стовбури стали немовби прозорими, крізь них щось видно… Та ні, це неможливо, такого не буває!

Крізь прозорі, наче скляні товсті стовбури дерев було видно людей у військовій формі. Ховаючись за деревами, ці люди, мабуть, вважали, що їх не бачать. Ось вони поступово наближаються, перебігаючи від одного дерева до іншого. Ближче й ближче… Вони тримають напоготові автомати, а дехто тягне за собою кулемети…

Зображення, час від часу розпливаючись, кожного разу, мов розчиняючи черговий ряд дерев, показувало те, що робиться далі й далі за стовбурами, в глибині густого лісу. Галявина… На ній стоїть артилерійська батарея — і жерла гармат дивляться немов прямо сюди, наче націлюючись на Олеся!..

Юнакові перехопило подих від хвилювання. Він мовчки перевів погляд на Капітана. Олесь не смів про щось запитати, дивлячись на його суворе похмуре обличчя, бачачи ці насуплені брови, стиснуті зуби. А на екрані ще військові, ще, ще… Вони сунуть сюди…

— Та що ж це таке? — вихопилося нарешті в Олеся. Його нерви не могли більше витримувати всіх цих фантастичних картин. — Де я? Куди я потрапив?..

Очі його благально дивилися на нерухому постать чоловіка, що сидів у кріслі поруч з ним, упевнено тримаючи руки на штурвалі і пульті, на цього суворого, мовчазного Капітана з сивим пасмом у волоссі.

— Де я? — спитав знов Олесь. Губи його тремтіли від хвилювання. — Хто ви такий?

Чоловік у шкіряній куртці повернув до нього голову. Сірі очі відсвічували сталевим відблиском, коли він сказав:

— Мене звуть Сивим Капітаном. Ти — на моєму «Люцифері». Оці всі жандарми і солдати женуться за мною і моїм «Люцифером», щоб схопити мене або знищити. І ти зараз побачиш, Олесю, що з того вийде!

Переглянувши останній, щойно прийнятий радистом літака рапорт, Мігель Хуанес не стримався від задоволеного вигуку. Прекрасно, кращого не можна й бажати!

— Френко, «Люцифер» у наших руках! Пастку закрито, він не вислизне!

Так, пастку було міцно закрито. Цього разу об’єднані сили іберійської поліції і жандармерії діяли бездоганно. Чіткий і складний оперативний план, старанно розроблений особливо уповноваженим Хуанесом і його вірним помічником Френко, здійснювався в усіх деталях. Власне, тепер уже можна було вважати, що план здійснено. Про це свідчили численні рапорти і донесення, надіслані Хуанесу, і красномовні позначки на карті, що лежала на столі. Мігель Хуанес дивився на карту і задоволено потирав руки.

Ось великий ліс Фонтіверос, той самий ліс, де, за всіма ознаками, розташована база таємничого «Люцифера». До лісу веде кілька доріг. Найголовніша, з півночі, це дорога, якою проїхав і зник десь у глибині лісу таємничий автомобіль Сивого Капітана. Ще дві дороги увіходять до лісу зі сходу й заходу. Це ті шляхи, якими можна вибратися з Фонтівероса. Можна — якщо вони не перетяті, певна річ.

Є ще одна дорога, яка веде на південь. Але вона зразу за лісом підіймається вгору, до скелястої пустелі Хоравенте. На цій безлюдній дорозі немає ні перехресть, ні розгалужень. Петляючи між гострими скелями, вона тягнеться понад сто кілометрів і виходить на такий самий скелястий берег моря, на край урвища, де колись був стародавній замок, від якого тепер лишилися руїни. Втекти по цій четвертій дорозі не можна, хіба що. стрибнути з урвища в море. Отож про неї можна не думати.

А решта доріг, якими міг би врятуватися з лісової пастки «Люцифер», надійно перетята. Там уже розміщені непрохідні загородження з колючого дроту і звалених стовбурів. Але й цього мало. Мігель Хуанес добре пам’ятав усі несподіванки під час військового параду на Авеню-дель-Прадо і майдані Кастелара.

Здоровий глузд і ясний практичний розум підказали Мігелеві Хуанесу прекрасну ідею. Так, «Люцифер» невразливий для маленьких куль і ручних гранат. У цьому він переконав ся на власні очі. Хай це буде якась там електрика: вона відштовхує від таємничого автомобіля кулі і гранати. Гаразд. Дуже легко збагнути: кулі — малесенькі, хоч і мають велику швидкість. Гранати більші, але позбавлені швидкості. Одне на одне. Але хіба ж може щось протистояти доброму артилерійському снарядові? Електрика? Пхе! Тридюймовий снаряд ніякою електрикою не спиниш! Це дуже переконлива річ, яку слід тільки влучно випустити з жерла гармати.

Ось чому за розпорядженням передбачливого Мігеля Хуанеса по всіх дорогах, які вели з лісу Фонтіверос, перетятих, як ми вже знаємо, непрохідними загородженнями, стояли ще й військові артилерійські гармати. Хай «Люцифер» зможе навіть перестрибнути через ті загородження, припустимо таку нісенітницю, хай! Але, побачивши перед собою гармати, Сивий Капітан, який би він не був нахабний і божевільний, все одно змушений буде спинитись. Адже це — вірна смерть!

Тільки на одній дорозі Хуанес вважав зайвим ставити артилерію, то був уже згаданий раніше шлях, який вів через пустелю Хоравенте, серед її крутих скель до урвища над морським берегом. Там нікуди не звернеш, нікуди не дінешся аж до самого моря. А далі урвища теж не поїдеш, то була безвихідна пастка, створена самою природою. Хай тільки Сивий Капітан поткнеться туди — і він уже не вислизне з рук поліції.

Вся величезна підготовча робота по блокуванню лісу Фонтіверос була зроблена протягом однієї доби. Мігель Хуанес цілком резонно вирішив поспішати, бо, звісно, ніхто не міг передбачити, скільки часу проведе Сивий Капітан у тому лісі. Зараз головне було знати, що «Люцифер» і досі перебуває десь у центрі лісу, не чекаючи нападу. А це Хуанес точно знав: численні спостережні пости поліції і жандармерії, розташовані при всіх виходах з лісу, регулярно сповіщали рапортами, що «Люцифер» проїхав ще вчора кудись усередину Фонтівероса і більше не з’являвся. Прекрасно!

Невідомим лишалося тільки одне: чи присутній зараз на «Люцифері» сам Сивий Капітан. Адже він розмовляв телефоном з начальником поліції в столиці вчора усього за годину до того, як його автомобіль уже в’їжджав до лісу Фонтіверос. Якщо він протягом доби не дістався до свого автомобіля якимсь іншим засобом, то на «Люцифері» зараз немає тієї людини. Що ж, це на краще: якийсь помічник, що керує автомобілем зараз, коли немає самого Сивого Капітана, не зможе проявити великої рішучості… Його легше буде переконати в безнадійності становища.