Чтение онлайн

— Фонтіверос! — стримано вигукнув Хосе Френко.

Мігель Хуанес поглянув у вікно літака. Так, он ясно видно темно-зелену широку смугу. Фонтіверос! Мета їхнього польоту — велика, добре влаштована пастка, де перебуває «Люцифер», команда якого не уявляє навіть про свій стан. Далеко-далеко, на самому обрії, за жовтою плямою пустелі Хоравенте, можна було розрізнити ще й синю смужку моря. Чудово! Гул моторів раптом почав стихати: літак, роблячи широке півколо, йшов на посадку.

Щойно Мігель Хуанес поважно вийшов з літака, як до нього підійшли інспектори поліції та жандармерії, що вже чекали його. Один з них, найстарший чином, що легко можна було встановити по вигаптуваному золотом кашкету, шанобливо приклав руку до розкішного головного убору й урочисто промовив:

— Дозвольте доповісти, пане особливо уповноважений: об’єднані збройні загони поліції та жандармерії разом з артилерійськими військовими підрозділами напоготові. Всі ваші розпорядження щодо блокування лісу виконано. Командири загонів і підрозділів чекають наказу про початок дій.

— Наказую починати загальний наступ до середини лісу, — розпорядився Мігель Хуанес. З задоволенням він побачив, як його співрозмовник негайно ж підніс руку, даючи сигнал. Інші інспектори швидкими кроками розійшлися до машин.

— Ось ваш автомобіль, — доповів Хуанесу старший інспектор, вказуючи на потужний всюдихід. — Де саме воліє бути пан особливо уповноважений під час операції?

— На чолі головного загону, бо я особисто провадитиму переговори з оточеними злочинцями.

Старший інспектор ще раз шанобливо підніс руку до кашкета і відступив убік. Мігель Хуанес у супроводі Хосе Френко пройшов до зеленого автомобіля-всюдихода. Сідаючи поряд з шофером, він наказав:

— На головний шлях!

Автомобіль плавно рушив до лісу. Його потужний двигун глухо рокотав, наче незадоволений тим, що йому не дозволяють показати сховані в ньому можливості. Звісно, тих можливостей було значно більше, ніж потребувала лісова дорога, що починалася зараз-таки за аеродромом.

Це був досить широкий шлях, прокладений уздовж просіки. Хуанес занотував, що від нього вбік відгалужувалися тільки вузенькі доріжки, непридатні взагалі для їзди машиною, а тим більше для величезного «Люцифера». Товсті стовбури високих дерев здіймалися по боках просіки: ліс дедалі густішав. Де ж приготовані загородження, що мають перетинати шлях? Де батареї, що мають відкрити вогонь, коли «Люцифер» все ж таки спробує прорватися?.. А, ось вони!

Серед дерев Мігель Хуанес помітив довгі стволи гармат: усі вони були скеровані в глиб лісу, вздовж шляху. Солдати-артилеристи, які чекали біля гармат, тримали шлях під прицілом. Так, тут усе гаразд.

Автомобіль посувався далі. Раптом він стишив хід. Попереду посеред дороги стояв поліцейський, застережливо підвівши руку. Позаду нього виднілася велика загорожа, що перетинала шлях. Зроблена з товстенних стовбурів, навалених від одного краю просіки до другого і переплетених колючим дротом, ця загорожа справді була непрохідною. Тільки в середній її частині замість стовбурів були поставлені міцні «їжаки» із схрещених двотаврових залізних балок, які можна було відтягувати вбік і звільняти вузенький проїзд.

Поліцейський, що стояв посеред дороги, запитливо дивився на всюдихід: він мав суворий наказ не пропускати нікого далі, в глиб лісу. Але це, відчував він, під’їхало начальство.

— Особливо уповноважений поліції! — гукнув йому шофер всюдихода, висунувшись у віконце. — Звільнити проїзд!

Поліцейський слухняно козирнув, повернувся й побіг до загородження. На ходу він робив якісь поквапливі знаки.

З-за стовбурів показалися й інші поліцейські, яких до того не було помітно. Вони вмить відтягли вбік два залізні «їжаки», звільняючи шлях. Автомобіль особливо уповноваженого обережно проїхав через вузенький отвір і знову прискорив хід. Мігель Хуанес озирнувся: «їжаки» вже стояли на місці, перетинаючи шлях. Тут також усе гаразд, механізм пастки, влаштованої ним, працює бездоганно. І Мігель Хуанес задоволено посмоктав свою люльку, наповнюючи кабіну машини ароматним димом.

Тепер із всюдихода було лише зрідка видно невеличкі групи поліцейських радистів, що чергували біля переносних радіостанцій. Це були пости спостереження, які повинні були негайно сповіщати командування операції в разі появи «Люцифера». А втім, приймач всюдихода мовчав, значить, усе було в порядку, донесень не надходило.

Великий ліс справляв враження цілком безлюдного, бо тих радистів можна було побачити, тільки добре придивившись. А крім них, тут уже не було нікого. На якусь хвилину Хуанесові навіть здалося, що в лісі мало живої сили. Але він одразу ж відігнав цю думку, бо й справді, що могли б протиставити солдати чи поліцейські «Люциферові»? Тільки рушниці, кулемети та ручні гранати, які для таємничого автомобіля ніякої небезпеки не становили. Ні, ні, все гаразд, люди тут не потрібні, — хіба що тільки для спостереження. Все зроблять загородження на шляхах, а в разі крайньої потреби — гармати!

Тільки ближче до самої середини лісу, за наказом особливо уповноваженого, було розміщено кілька груп солдатів з частин спеціального призначення, озброєних важкими кулеметами. Цілком можливо, що крупнокаліберні розривні кулі зможуть вразити «Люцифер», подолавши його загадковий невидимий захист.

Всюдихід посувався далі й далі. Шофер уважно вглядався вперед, напружено тримаючи баранку. Так само уважно вглядався вперед і Мігель Хуанес. Він відчував, що наближаються вирішальні хвилини. Споконвічна лісова тиша, яка оточувала їх, здавалося, була насичена тривогою. А ліс дедалі густішав. Від шляху, яким посувався всюдихід, уже не відгалужувалися ніякі дороги, лише з боків іноді виднілися вузенькі стежки. І всюди заплутані кущі, товсті дерева — все це справді утворювало непрохідні хащі. Так, непогану схованку обрав собі цей Сивий Капітан! Коли б не спостережливість Хуанеса, ніхто б і не подумав, що в цьому дикому лісі може ховатися його «Люцифер»!

— Наближаємось до центральної частини, пане особливо уповноважений, — тихо мовив шофер, не повертаючи голови.

Ліс попереду наче враз порідшав. Між деревами ясно видно було велику галявину. А на ній… на ній стояв сіро-зелений «Люцифер»! Так, так, це він, помилки не може бути, бо ж його не можна не впізнати одразу!

Всюдихід зовсім уповільнив хід. Хуанес відчув, як позаду нього важко дихає Хосе Френко. Ще кілька секунд — і детектив поклав руку на плече шофера.

— Стоп! — ледве чутно наказав він, наче побоюючись, що його можуть почути на загадковій машині Сивого Капітана.

Велетенська, довгаста, вона, здавалось, лежала на траві, немов, у неї зовсім не було коліс. Двоє людей у комбінезонах поралися біля передньої її частини. Ще один сидів на землі. Мігель Хуанес не зводив погляду з машини.

Раптом люди в комбінезонах випросталися, ніби прислухаючись, і одразу ж підбігли до драбинки, що вела до відчинених дверей «Люцифера», піднялися нею і зникли всередині. Той, що сидів на землі, за якусь хвилинку теж підвівся й пішов за іншими. Драбинка наче сама вскочила всередину машини, і двері зачинилися, немов засунулися. Перед очима Хуанеса лише тьмяно виблискувала матова поверхня «Люцифера». Помітили! Ну, тепер це байдуже, все йде гаразд!

Мігель Хуанес озирнувся. Його зіркий погляд помітив кілька груп солдатів, озброєних важкими кулеметами. З «Люцифера» їх, безумовно, не було видно, бо вони ховалися за деревами. Добре, дії розгортаються точно за планом. «Люцифер» нікуди не вислизне з пастки!

Хуанес навмисно перечекав ще хвилину, стримуючи нервове збудження. Ось він перед ним, орден Білого Орла, нагорода і слава людини, яка знешкодила злочинного Сивого Капітана! Тепер потрібні цілковитий спокій і витримка. Треба вжити всіх заходів для того, щоб виконати волю каудільйо і взяти «Люцифер» непошкодженим. Та коли в цього Сивого Капітана залишилася хоч малесенька частинка розуму, він мусить, мусить зрозуміти, що в нього нема іншого виходу, ніж покірно здатися. Слід тільки все йому розтлумачити, довести, що він у пастці.