Чтение онлайн

– Чому, дядю Фредо?
– несмiливо спитала дiвчина, що поступово втрачала ту дещо нервову бадьорiсть, з якою вона прийшла сюди. Марта бачила вагання Олеся, його нерiшучiсть, коли Фредо Вiкторе спокiйно i врiвноважено викладав йому свої мiркування. I хоч вона не читала нiколи полiтичних книжок, як Олесь, хоч розмови про закони класової боротьби були для неї малозрозумiлi, але дочка звичайного iберiйського робiтника вiдчувала в словах Фредо Вiкторе сувору правду. I це пригнiчувало її, бо ж Сивий Капiтан обiцяв звiльнити її батька. А коли Фредо Вiкторе має рацiю, коли Сивий Капiтан iде невiрним шляхом, хто ж тодi допоможе їй, хто врятує батька?.. її вродливе обличчя зблiдло, вона благально дивилася на Фредо Вiкторе, наче заздалегiдь боялася того, що вiн скаже.

– Чому?
– повiльно, мов мiркуючи, повторив Вiкторе.
– А ось чому. Вiн надто багато бере на свої плечi, цей Сивий Капiтан. Мабуть, вiн занадто самолюбивий, а може, й самозакоханий...

Цього Олесь уже не мiг стерпiти. Вiн рiшуче, заперечливо крутнув головою.

– Ви не знаєте його iсторiї, його долi...
– почав вiн.

– А це й не обов'язково, - спинив його Фредо Вiкторе.
– Яка б не була його доля, ми говоримо не про те, що було ранiше, а про те, що вiдбувається тепер. Повторюю, Сивий Капiтан, як на мою думку, надто самолюбивий, вiн чує тiльки свiй власний голос i керується лише ним. Такi люди легко збиваються з шляху - навiть тодi, коли вони натхненi найкращими намiрами!
– i iнодi, не помiчаючи того, стають такими самими, як i тi, з ким вони починали боротьбу. Бо вони вiдiрванi вiд простих людей, вiд народних мас i до того ж самозакоханi!.. Що з тобою, Марто? Тобi погано?..

Дiвчина нервово стискала руки. її сполотнiле обличчя було схвильоване. Губи беззвучно ворушилися, немов вона хотiла щось сказати - i не могла.

– Що з тобою, Марто?
– стурбовано повторив Вiкторе.

У вiдповiдь Марта рвучко кинулася до нього i заговорила - палко i благально:

– Не треба так про Сивого Капiтана, дядю Фредо, не треба! Вiн же обiцяв врятувати батька. А ви кажете таке, що менi страшно й подумати. Нiби Сивий Капiтан буде такий, як i... тi, проти яких вiн зараз... нi, дядю Фредо, я не знаю, мабуть, я не розумiю всього цього, але не кажiть так, не кажiть! Бо хто ж тодi допоможе моєму бiдолашному батьковi?.. Полiцiя замордує його, я нiколи бiльше не побачу мого татуся... Дядю Фредо, скажiть, що Сивий Капiтан визволить його! Я ж вiрю вам, дядю Фредо! Ви завжди говорили правду - i завжди все було так, як ви казали. Скажiть, що ви цього разу помилилися, що Сивий Капiтан врятує тата!

Вона благала Фредо Вiкторе, вона не зводила своїх глибоких темних очей з його зворушеного обличчя, - i в тих очах тремтiли гарячi, прозорi сльози, що великими краплинами падали на руки Фредо.

– Марто, люба моя дитинко, - заговорив нарештi Фредо Вiкторе, скориставшись миттю, коли Марта переводила подих, - заспокойся, не треба плакати. I просити не треба...
– Голос його був лагiдний i м'який, немовби й не вiн щойно так суворо говорив про Сивого Капiтана.
– Марто, ти ж просто не зрозумiла мене. Я не сказав жодного слова про те, що Сивому Капiтановi не вдасться визволити Педро. Ти помилилась.

– Це правда, дядю Фредо? Правда?
– палко запитала Марта, пiдводячи голову. В її очах свiтилася надiя, хоча по щоках i котилися сльози. Губи тремтiли, але вже складалися в посмiшку.

– Якщо Сивий Капiтан обiцяв щось, то напевно вже зробить усе можливе, твердо вiдповiв Фредо Вiкторе.
– Менi здається, що вiн дуже наполегливий. I, як я вже казав, самолюбивий. А тому обов'язково виконає обiцяне.

– Ой, спасибi, дядю Фредо!
– радiсно вигукнула Марта. I, забувши вже про всi свої тривожнi сумнiви, швидко заговорила: - Тодi ви мусите одразу й допомогти цiй справi, дядю Фредо. У мене є до вас прохання вiд Сивого Капiтана.

– Його прохання? Вiдносно моєї допомоги?
– здивувався Фредо Вiкторе.- А в чому рiч, дитино?

– Так, так, у нас два доручення до вас. Одне передам я, а про друге вам скаже Алексо.

Фредо Вiкторе уважно поглянув спочатку на Марту, потiм на Олеся - i юнак нiяково засовався на стiльцi: щось йому здавалося, що друге доручення не увiнчається успiхом...

– Що ж, говори, я слухаю, Марто, - почув вiн голос Вiкторе.

– Сивий Капiтан каже, що ви, дядю Фредо, мусите знати, де саме ув'язнено батька. I коли Сивий Капiтан узнає це, то може звiльнити його. Адже вам вiдомо, дядю Фредо, де перебуває зараз батько? Ну хто може знати це краще за вас!..

– Щодо цього, то полiцiя, напевне, краще могла б вiдповiсти Сивому Капiтановi на його запитання, - посмiхнувся Фредо Вiкторе.
– Але, звiсно, йому не зовсiм зручно звертатися до неї по довiдки... Ну що ж, Марто. В цiй вправi я справдi можу допомогти. Якраз учора я одержав точнi вiдомостi, що твого батька ув'язнено в Сан-Сальвадорi.

– О!
– враз посумнiшала Марта. Вона багато чула про Сан-Сальвадор, велику в'язницю, куди полiцiя пересилала ув'язнених патрiотiв з усiх кiнцiв Iберiї. Не раз їй доводилося й самiй бувати бiля залiзних ворiт Сан-Сальвадора, куди вона їздила разом з жiнками i дочками заарештованих, що приносили передачi для рiдних. Величезний кам'яний мiшок з високими стiнами, оточений вежами з озброєними вартовими... похмура сiра споруда, що слiпо поглядала на навколишнiй свiт малесенькими загратованими вiконцями... Важко було навiть уявити собi, щоб хтось мiг утекти звiдти.

– Кiлька днiв Педро тримали в полiцiї, - розповiдав Фредо Вiкторе. Допитували, звiсно... ну, а потiм уже перевезли до Сан-Сальвадора. Там вiн ув'язнений в окремiй камерi номер триста шiсть у другому корпусi...

– Ви знаєте навiть такi подробицi?
– щиро здивувався Олесь.

– Менi багато чого доводиться знати, друже мiй, - стримано вiдповiв Вiкторе.
– Як бачиш, Марто, його вважають за дуже важливого арештанта, якщо тримають в окремiй камерi... у фалангiстiв не так уже багато вiльного мiсця у в'язницi! I як Сивий Капiтан зможе витягти його звiдти, не уявляю собi... хоч, певна рiч, усе на свiтi можливо, - поспiшно додав вiн, помiтивши, як знову посмутнiла дiвчина.
– Ну, а в тебе яке доручення до мене, Алексо? перевiв вiн погляд на Олеся.

Ось воно! Ну як говорити, коли заздалегiдь не вiриш в успiх? Та нiчого не поробиш, треба виконувати доручення. I Олесь почав, хоч i вiдчував дедалi бiльшу нiяковiсть, бачачи, як холодно поглядає на нього Фредо Вiкторе.

– Сивий Капiтан доручив менi передати вам таке. Вiн вважає за можливе допомогти вашiй справi, очоливши боротьбу проти уряду. Для цього треба насамперед, щоб ви випустили широке оголошення, яке повiдомить усiх, що патрiотичний рух тепер очолив Сивий Капiтан...

– Он як!
– iронiчно вiдгукнувся Фредо Вiкторе.
– Ну, далi?

– Сивий Капiтан певен, що такий захiд з одного боку пiднесе дух патрiотiв, а з другого вплине й на фалангiстiв. Бо й тi, i другi вже знають, якою непереможною силою є "Люцифер"...

– Угу, - так само iронiчно пробурмотiв Фредо Вiкторе.
– I що ще?

– Сивий Капiтан надалi передаватиме вам свої побажання i поради щодо того, як саме найкраще пiдтримувати його дiї.

– I це все?

– Все. Я передав вам слово в слово те, що говорив Сивий Капiтан. Ти ж пам'ятаєш, Марто? Я нiчого не забув?

– Нi, - якось байдуже ствердила дiвчина. Здавалося, що ця частина розмови вже не цiкавила її.

– Так...
– Фредо Вiкторе постукав пальцями по столу, мов зважуючи щось.
– Так... i Сивий Капiтан чекає вiд мене вiдповiдi на його пропозицiю?

– Я передам йому все, що ви скажете.

– Тодi передай ось що, друже мiй. Ми, патрiоти, вважаємо, що й сам Сивий Капiтан, i його "Люцифер" можуть бути корисними нашому визвольному руховi, нашiй справi. Члени пiдпiльного комiтету лише вчора обмiнювалися думками з цього приводу, тому я й беру на себе смiливiсть так висловитись: адже я сам не вирiшую нiчого, для цього є комiтет, обраний патрiотами. Але участь Сивого Капiтана в нашiй спiльнiй справi не може бути такою, як вiн собi уявляє. Нiхто не може особисто очолювати народний рух, нiкому нiколи не буде надано можливостi особисто вирiшувати шляхи боротьби i наказувати так, як йому забажається. Для країни цiлком досить одного генерала Фернандеса, якого ми мусимо скинути. Обзаводитись якимсь новим каудiльйо, новим диктатором - нi до чого, бодай у нього на початку й були б найкращi намiри. Оце i є моя вiдповiдь, - звiсно, лише попередня, бо я висловлюю зараз тiльки свою думку, комiтет обговорить пропозицiю Сивого Капiтана на найближчому засiданнi. Та я, - i тут у свiтлих очах Фредо Вiкторе на мить спалахнув насмiшкуватий вогник, - я гадаю, що комiтет пiдтримає мою думку.