Чтение онлайн

Що робити?

I Мiгель Хуанес за порадою Хосе Френко дав розпорядження розклеїти по всiх мiстах i селах, по всiх шляхах оголошення, в якому пропонувалася велика нагорода тому, хто приставить Сивого Капiтана живим чи мертвим. Та й це нiчого не дало. Навiть якихось пiдозрiлих не щастило затримати, бо нiхто не повiдомляв нi про що полiцiю. Iберiйцi читали оголошення, вигукували старанно "слава каудiльйо!", якщо помiчали поблизу когось з полiцiї чи фалангiстiв у їхнiх чорних сорочках. Але - мовчали!

За весь час до рук Мiгеля Хуанеса, точнiше його вiрного помiчника Хосе Френко, потрапив тiльки один "пiдозрiлий": то був уже знайомий нам Педро Дорiлья. Але всi допити його також не дали бажаних наслiдкiв. Та й справдi, що ж мiг сказати Педро Дорiлья, коли вiн знав про Сивого Капiтана значно менше, нiж тi, що його допитували? Так чи iнакше, Хуанесу не хотiлось випускати з рук хоч єдиного, хто, на його думку, мав якесь вiдношення до невловимого i невразливого Сивого Капiтана. Ось чому Педро Дорiлью було передано до в'язницi Сан-Сальвадор - "до запитання", як висловився Хосе Френко. А може, вiн на щось буде потрiбен у майбутньому? Там буде видно, а тим часом хай посидить! Звiльнити завжди встигнемо,- таке було випробуване правило iберiйської державної полiцiї.

Всi цi днi справа стояла на мiсцi. I тому легко можна уявити собi, як зрадiв Мiгель Хуанес, коли Хосе Френко з поважним виглядом вручив йому термiнове повiдомлення. Лiтери стрибали в очах особливо уповноваженого, коли вiн швидко перебiгав поглядом рядки повiдомлення:

"Пiвгодини тому "Люцифер" проминув секретнi застави пiвнiчно-захiдного краю Фонтiвероса. Автомобiль прямує головною дорогою до центральної галявини. Доповiдаю, що фугаснi мiни, встановленi на тому головному шляху, з невiдомої причини не вибухнули. Електричнi мiни ввiмкнути не встигли, оскiльки, по-перше, "Люцифер" iшов з великою швидкiстю, по-друге, сподiвалися на дiю фугасних мiн. За даними спостереження, "Люцифер" i досi перебуває бiля озера на центральнiй галявинi. Чекаю ваших розпоряджень. Уповноважений № 614".

Пальцi Мiгеля Хуанеса тремтiли вiд збудження. Нарештi, нарештi! Тепер вiн уже не випустить "Люцифера", будьте певнi! Вiн кинув повiдомлення на стiл, схопив плащ i гукнув Хосе:

– За мною, Френко! До Фонтiвероса!

Вони помчали до аеродрому, де Мiгеля Хуанеса завжди чекав спецiальний лiтак.

2. ВАМ ЛИШАЄТЬСЯ ТIЛЬКИ ЗДАТИСЯ

У Фонтiверосi Хуанес нетерпляче вислухав короткий рапорт уповноваженого № 614, який зводився до того, що "Люцифер" i досi стоїть на центральнiй галявинi бiля озера.

– Рiвень озера саме зараз пiдiймається, - почув мiж iншим Хуанес, але не звернув уваги на цi слова. Потiм особливо уповноважений оглянув фугаснi мiни, якi чомусь не вибухнули, хоч були в цiлковитому порядку. Та мiркувати з приводу того, чому саме вони не вибухнули, зараз не було часу. Треба було дiяти.

– Перекажiть моє розпорядження по заставах i замаскованих батареях, нетерпляче наказав Мiгель Хуанес.
– Як тiльки я пiднiму руку, негайно вiдкривати вогонь по "Люциферу". Пiсля того ж сигналу сапери мусять негайно включити електричнi мiни на шляху вiдступу "Люцифера". Я зараз сам їду до центральної галявини...

Раптом Мiгель Хуанес обiрвав мову. Щось таке незрозумiле говорив тодi мiсцевий уповноважений вiдносно озера в лiсi?.. Про рiвень води, який пiднiмається, чи що?

Якась нiсенiтниця...

– Слухайте, що ви там казали про рiвень води в озерi?
– спитав вiн.

– Що саме зараз вiн пiдiймається, - вiдповiв уповноважений.

– Як так пiдiймається? Вперше чую про таке.

– Я також був здивований, коли помiтив це явище, - знизав плечима уповноважений.
– Вирiшив перевiрити, бо гадав, що то якийсь випадок.

– I що?

– Тричi приходив сюди. I кожного разу рiвень води був рiзний.

– Пiдвищувався? Може, до озера стiкає вода пiсля дощiв?

– У тому-то й рiч, пане особливо уповноважений, що рiвень змiнювався i в той, i в другий бiк. Першого разу вода доходила до стежки, що наближається до озера. Другого разу рiвень знизився майже на пiвтора метра. Я не повiрив своїм очам, вимiряв рiвень i поставив позначку. А на третiй раз рiвень знов пiднявся до стежки. Моя позначка опинилася пiд водою!

– А дощi були тут за цей час?

– Протягом тижня - жодного.

– Може, озеро має якiсь пiдземнi джерела?

– Менi це невiдомо, пане особливо уповноважений. Адже озеро досить велике, хто його знає... якась загадка природи...

"Загадка природи"! Немовби й без того Мiгелевi Хуанесу було мало рiзних загадок, пов'язаних з тим клятим Сивим Капiтаном! Але цього разу таємниче явище стосувалося тiльки самої природи. Отже, не варт про нього думати, хай цим займаються вченi, їм все одно бiльше нема чого робити. А перед Мiгелем Хуанесом стоять значно важливiшi завдання!

– До машини!
– розпорядився вiн.
– I обережно, нам треба непомiтно наблизитися до "Люцифера"... Що таке, Френко?
– спинився Мiгель Хуанес, побачивши, що його помiчник зробив якийсь застережливий знак.

– Вiдносно мiн, пане Хуанес, - мовив той стиха.
– Як би не пiдiрватися на них нам самим... Адже тут їх до бiса понатикано!

Мiгель Хуанес запитливо поглянув на мiсцевого уповноваженого: справдi, як би не вийшло такої неприємностi. Але той заспокiйливо зауважив:

– Небезпеки немає, пане особливо уповноважений. Фугаснi мiни закладенi на пiд'їздах до лiсу. А тут є тiльки електричнi, якi вибухають лише тодi, коли їх за наказом включать сапери.

– Будемо сподiватися, що власної iнiцiативи вашi сапери не виявлять, похмуро вiдгукнувся Хуанес.
– Що ж, їдьмо!

Вони вирушили. Щойно автомобiль заглибився в лiс, як зникли будь-якi ознаки того, що тут готується пастка для "Люцифера". Нiде не було видно жодної людини, всi застави i секретнi пости були старанно замаскованi. Мiгель Хуанес добре знав, що всi його розпорядження ретельно виконанi. В полiцiї i жандармерiї не заведено наказувати двiчi про одне й те ж саме, особливо пiд час надзвичайних заходiв.

Автомобiль спинився. Хуанес з мовчазним запитанням подивився на шофера: в чому рiч?

– Тут шлях повертає i виходить прямо до озера, - пояснив шофер.
– До того мiсця, де стоїть "Люцифер", пане особливо уповноважений. Якщо ми повернемо, то вони нас одразу помiтять. А ви ж наказали, щоб...

– Гаразд, гаразд, розумiю, - спинив його Мiгель Хуанес, який уже ледве володiв собою, так хотiлося йому почати дiяти.
– Ми вийдемо тут. Френко, ви зi мною! Ви матимете честь бути присутнiм при моїй останнiй спробi вплинути на цього божевiльного. Ах, як же добре було б захопити його живцем!.. Так, так, я сподiваюсь, що тепер уже нiщо не врятує Сивого Капiтана, ми за цей час багато чого навчилися!.. Вперед!