Чтение онлайн

Звiдкись зсередини до нього долинув дзвiнкий i схвильований дiвочий голос:

– Тату! Нарештi!

А люди в синiх комбiнезонах уже також зникали слiдом за Педро Дорiльєю в розчинених дверях величезної машини, загадкового "Люцифера", який усе ще нерухомим громаддям висiв у повiтрi, не торкаючись грунту, наче вiн не бажав забруднитися об цю гидку, споганену фалангiстами, жандармами i полiцейськими землю...

Мовчки, затамувавши подих, притискуючись один до одного, боячись поворухнутися, стежили за всiм цим чиновники i жандарми знизу. Можливо, все це ще обiйдеться, можливо, й справдi жахливий Сивий Капiтан цього разу не вживе своєї смертоносної зброї, вони вцiлiють, врятуються з кам'яної мишоловки?..

Мiгель Хуанес стояв разом з iншими, поряд з Карло Кабанеросом, який важко, уривчасто дихав. Раз чи два начальник полiцiї немовби тихо щось шепотiв Хуанесовi, але той нiчого не чув. З того часу, як панiку натовпу змiнила паралiзована нерухомiсть, Мiгель Хуанес вiдчув, що до нього повертається свiдомiсть, повертається можливiсть думати, мiркувати. Нiбито Сивий Капiтан, справдi, з невiдомих причин вирiшив помилувати тих, хто був присутнiм у тюремному дворi. Чи то на нього так вплинув успiх його появи тут, чи щось ще, хтозна. Ясно, що вiн не знав про влаштовану йому в Кодуранцi пастку, iнакше вiн обов'язково помстився б. А втiм, якщо Ернан Рамiро не знав про пастку, чому тодi вiн не з'явився ранiше, чому вiн обрав цього разу такий спосiб - впасти прямо з неба? Хтозна... Але вiн таки з'явився, прилетiв сюди... i тим самим уникнув небезпеки вiд усiх тих гармат i засiдок, що були приготованi навколо Сан-Сальвадора. Йому весь час щастить! Прилетiв, прилетiв, як на крилах...

Тiльки цього й бракувало! Нанiвець звелися всi хитромудрi приготування... проте, хто ж мiг припустити таку можливiсть, хто передбачив би, що машина Сивого Капiтана здатна ще й лiтати в повiтрi?..

Так само, як вiн прямовисно спускався, так само "Люцифер", мабуть, i знiметься в чисте небо. Як? А чорти його знають як! I нiщо його не спинить, як не спинило й тодi, коли вiн летiв сюди. Тому й спостережнi пости нiчого не сповiстили. Зрозумiло, адже вони стежили за шляхами, за вулицями Кодуранци, за тим, що вiдбувалося на земнiй поверхнi, а не на небi. Коли хтось i бачив "Люцифера" у польотi, то, напевно, i на думку йому не могло спасти, що летить дивна машина Сивого Капiтана, а не якийсь звичайний лiтак чи дирижабль, нарештi. Е, та що там тепер думати про це! Все одно справи вже не полагодиш, принаймнi за цих обставин.

I ще одна думка прорiзала мозок Мiгеля Хуанеса: ось де ховалася загадка таємничого листа, який тодi так несподiвано з'явився, наче з повiтря, у кабiнетi начальника полiцiї! Так, так, тепер можна, все пов'язати! I коли б вiн сам, уславлений детектив Мiгель Хуанес, краще помiркував, вiн би додумався до всього ще тодi. Справдi: вiн чув за вiкном те дивне шипiння, але не зв'язав його з таким самим шипiнням, яке вразило його вперше, в лiсi Фонтiверос, коли вiн наближався до "Люцифера" на лiсовiй галявинi. Але ж це своєрiдне шипiння, мовби з парового казана, де трiснула якась труба, свiдчило про дiю механiзмiв, двигунiв "Люцифера". Отож i тодi, коли з'явився таємничий лист, легко було догадатися, що його вкинуто у вiкно кабiнету начальника полiцiї з "Люцифера", який летiв над столицею, ховаючись у нiчнiй темрявi. Дуже просто, коли знаєш, у чому справа...

Коли знаєш, у чому справа... Звичайно, коли б ранiше знати про здатнiсть "Люцифера" лiтати, то можна було б зовсiм iнакше пiдготуватися. Не витрачати сили й вигадки на всi тi вуличнi застави i барикади, а зiбрати поблизу Сан-Сальвадора добрi зенiтнi гармати та й зустрiти Сивого Капiтана по-справжньому. Коли б знати...

А тепер, ну що можна зробити тепер? Вжити ручнi гранати з пластмаси? Цiлком можливо, це могло б дати ефект. А втiм, слушна хвилина давно минула, зараз Сивий Капiтан господар становища. Висловлюючись образно, вiн тримає пiд прицiлом увесь цей тюремний двiр з усiма, хто тут є. Коли б пощастило вiдчинити тi триклятi автоматичнi дверi, о, тодi пiд захистом мiцних кам'яних мурiв в'язницi стали б у пригодi i ручнi гранати. Але ж Сивий Капiтан, мабуть, намагнiтив дверi й засуви. I якщо вiн кине сюди, в цю мишоловку, електричний снаряд, тодi... Е, не варт про це й думати!

Так гарячково мiркував Мiгель Хуанес, перебираючи в головi всi можливостi, зважуючи їх, вiдкидаючи одну по однiй, аж поки вичерпав усе.

Зовсiм iнший напрям мали думки в його помiчника Хосе Френко. Нiде правди дiти, спочатку й вiн перелякався не менше, нiж iншi. I нi про якi можливостi вiн не думав, а робив те ж саме, що й усi. Власноручно Хосе Френко намагався будь-що вiдчинити залiзнi дверi головного входу, прикладаючи до цього всю силу своїх довгих мускулястих, хоч зовнi й незграбних рук. Тi намагання, певна рiч, нiчого не дали i не могли дати: на честь Хосе Френко слiд вiднести те, що вiн одним з перших зрозумiв їх безнадiйнiсть i, вилаявшись, вiдступився вiд дверей.

Тут-таки йому майнула думка: а що, коли б пiдiрвати проклятi дверi ручною гранатою? Адже на його поясi й досi висiли аж двi з тих нових пластмасових гранат, призначених для подолання електромагнiтного захисту "Люцифера". Та де там, до дверей не можна було й приступитися, не те щоб пiдiрвати їх. А умовити ошалiле стадо збожеволiлих жандармiв i чиновникiв про таке й думати не доводилося, бо хто ж з них був зараз здатний прислухатися навiть до найпереконливiших слiв?..

Хосе Френко знайшов собi мiсце в кутку двору i звiдти дивився на те, що вiдбувалося. Вiн бачив, як Валенто Клаудо допомагав Педро Дорiльї пiдiйти до дверей "Люцифера", бачив, що носова частина машини висить майже над самим ешафотом. Ешафот... кам'яний ешафот... коли б опинитися з того боку, притиснутися до нього... там було б цiлком безпечно, навiть коли б Сивий Капiтан i вжив свою зброю! I як тiльки нiхто не додумався до того, що там по сутi й є найбезпечнiша схованка для спритної людини? Чи не перебiгти туди, поки нiхто iнший не встиг?..

Хосе Френко змiряв поглядом вiдстань, яка вiддiляла його вiд намiченого мiсця. Озирнувся на сусiдiв... усi погляди були скерованi на "Люцифер"...

Останнiй з команди машини вже зник усерединi. Дверi в величезному сiро-зеленому корпусi мов самi втягнули до себе сходи i зачинилися за ними. Майже зразу посилилося шипiння, що линуло звiдкись з нижньої частини "Люцифера". I звiдти рвонув гарячий подув вiтру, який пружною хвилею прокотився в усi боки, здiймаючи з землi порох i кидаючи його в обличчя й очi людей, що дивилися на "Люцифер".

Сiро-зелена довгаста машина гойднулася i повiльно почала пiдiйматися прямо вгору, як повiтряна куля, яку поступово вiдпускали. Ось просвiт мiж колесами "Люцифера" i грунтом збiльшився до двох метрiв... до двох з половиною...

– Спинiть його! Спинiть!
– хрипло гукнув Карло Кабанерос, хапаючи Мiгеля Хуанеса за руку. Голос його увiрвався вiд лякливого збудження. Що таке? Кого спинити? Чи не збожеволiв начальник полiцiї, наказуючи спинити "Люцифер"?..

Нi, не про машину Сивого Капiтана кричав Карло Кабане-рос. Його тремтяча рука вказувала на iнше. Тепер бачив це i Хуанес.

З протилежного кутка двору вибiг Хосе Френко. Вiн прямував до ешафота. В руцi вiн тримав одну з своїх пластмасових гранат i на ходу замахувався нею вгору. Вiн хоче кинути гранату? В "Люцифер"? Незважаючи на загрозливi попередження Сивого Капiтана?..

З усiх бокiв залунали збудженi застережливi вигуки:

– Стiй!

– Спинiть його!

– Вiн погубить нас усiх!

Але Хосе Френко не чув нiчого. Вiн таки вирiшив кинути свою гранату i наближався з нею до "Люцифера", користуючись тим, що зверху, з вiкон машини його вже не можна було побачити.

Що сталося з помiчником Мiгеля Хуанеса? Несподiваний прояв смiливостi й вiдваги? Раптове вирiшення пожертвувати собою для того, щоб вразити, нарештi, "Люцифер"?

Нi те i нi iнше.

Хосе Френко мiркував просто, i на це наштовхнула його попередня думка про безпечне мiсце за ешафотом. Якщо вiн спроможеться жбурнути гранату знизу в носову частину "Люцифера", то вона, напевне, дуже пошкодить машину, можливо, i її керування. А тодi, жбурнувши гранату, вiн впаде за кам'яний ешафот. Хай тодi Сивий Капiтан вживе свою зброю. Йому, Хосе Френко, вона буде не страшна, вiн лежатиме за кам'яною загорожею, наче в надiйнiй тiнi. А що станеться з iншими у дворi, то байдуже. Хай загинуть, чорт їх забирай, усi тi начальники. Вiн, Хосе Френко, залишиться в живих, це напевно. I тодi вже його, а не когось iншого щедро нагородить каудiльйо!