Чтение онлайн

Наш есесівець не реагував на ці кпини, можливо тому, що вартовий був напідпитку. Він тільки на мить одірвав від обличчя хусточку і сказав, щоб покликали Камінського. Вартовий нагукав одного з гефтлінгів, які підмітали двір, і наказав йому розшукати капо.

Я з завмиранням серця дивився на споруду, яка день і ніч стукала в свідомість кожного освенцімського в’язня і яку я вперше бачив так близько — з кузова автомашини вона була перед нами наче на долоні.

Територія цієї сатанинської фабрики смерті була обнесена двома рядами колючого дроту під струмом високої напруги. На одній половині двостулкових металевих воріт білів щит, на якому великими гарними літерами написано по-німецьки: «Стій! Пред’яви перепустку!» Це попередження було тут безглузде, бо навряд чи знайшлися б охочі добровільно зайти на територію цієї пекельної споруди. Але тут у всьому був зразковий порядок.

Довкола зеленіли акуратно підстрижені симетричні газони з густою, наче щетина, травою, на якій лежали зкільцевані гумові шланги для поливання. Але трава, хоч її й поливали щодня, була припорошена чорною сажею, і через те здавалася чорно-зеленою — адже з труби крематорію день і ніч вивергалася пухнаста жирна сажа й, осідаючи, покривала все довкола чорним саваном смерті. Ліворуч од воріт досить велика округла клумба квітів, які утворювали вигадливий, барвистий килим, теж припорошений сажею.

Перед самим крематорієм був рівний майданчик, посиланий жовтим пісочком. Праворуч стояв навіс під черепицею. Під навісом на великому дерев’яному щиті, пофарбованому в червоний колір, акуратно розвішано найрізноманітніший протипожежний інвентар. Тут же стояли велетенські металеві бочки і дві цистерни з написом «вода», ящики з піском, а на спеціальних підставках лежали скачані брезентові шланги; трохи обіч висіла ціла батарея вогнегасників. Далі за навісом праворуч височіли довжелезні штабелі дров, а трохи осторонь стояли металеві бочки з написами «нафта». Цей перший освенцімський крематорій збудували в 1940 році. Він працював на дровах і нафті. А щоб не було перебоїв, дрова заготовляли про запас.

Між навісом і боковою стіною крематорію просто неба на землі я побачив штабель голих трупів, очевидно, сьогодні вранці звезених сюди з усіх блоків й арбайтскоманд центрального табору. Хоча самі трупи й землю навколо них щедро посипали хлоркою, над штабелем роїлися тисячі мух. Під променями липневого сонця трупи швидко розкладалися, і від них ішов густий, як патока, страхітливий сморід, від якого можна було збожеволіти. Трупи були акуратно заштабельовані: головами в один бік, ногами в другий,— наче сірники в коробці. Але те, що я побачив далі, потрясло мене: з-під штабеля раз по раз вилазили жирні зледачілі пацюки. Вони здавалися ручними, бо не звертали уваги на зондеркомандівців, які неподалік замітали двір. Уже згодом, коли мене привезли в крематорій як «сировину», я дізнався, що ці бридкі тварі живилися людською плоттю, об’їдаючи переважно обличчя трупів...

Приголомшений побаченим, я здавив Жорину руку і звів на нього розгублений, напівбожевільний погляд, ніби питаючи у свого друга: чи не приверзлося все це мені? А він увесь зібгався в беззахисний клубочок, обличчя посіріло, загострилося, на вилицях виступили тверді жовна, очі стали сухі, блискучі.

Тим часом із приміщення крематорію вийшов кремезний рудоволосий здоровило з червоною пикою, в бездоганно пошитій смугастій формі. На лівому рукаві куртки вище ліктя було видно широку жовту пов’язку, на якій чорними готичними літерами написано по-німецьки: «Капо зондеркоманди». На куртці поряд з номером яскріла шестикутна червоно-жовта зірка, яку нашивали в таборі євреям.

Здоровань неквапливо, з почуттям власної гідності попрямував до воріт. Я одразу здогадався, що це і є капо Камінський. Він був, либонь, єдиний, кого в Освенцімі називали на прізвище. Та ще більше знали його по прізвиськах Рудий Сатана і Трупожер. Це був неперевершений садист і катюга, вірний есесівський холуй, незамінимий спеціаліст, «професор» крематорійної справи. А справа ця вимагала неабиякої кмітливості й витривалості, а головне — отої товстошкірості й байдужості до людських страждань, без яких жодна нормальна людина не змогла б працювати в крематорії. Увесь табір знав, що цей негідник особисто кидав у топки крематоріїв і на велетенські кострища живих діток на очах їхніх матерів.

Есесівське начальство цінувало Камінського не тільки за холуйську відданість і жорстокість. Він був незамінимий як постачальник і вихователь кадрів для зондеркоманди. Камінський мав спеціальну перепустку на право відвідування будь-якого сектора Біркенау і центрального табору, де підбирав добровольців для роботи в зондеркоманді. Тих, хто давав згоду, він спершу готував морально і психологічно, а потім уже вчив тонкощам своєї професії.

Треба сказати, що порядні євреї, а таких була більшість, воліли краще загинути, аніж іти на цю катівську службу. Та ніде правди діти, не бракувало й таких, які ні перед чим не зупинялися, тільки б вижити. На службі в зондеркоманді від них вимагалося беззастережно виконувати усі вказівки начальства, бути безжальними до «сировини». За це їм до пори до часу зберігали життя, давали ситий харч з есесівської кухні. За прикладом свого шефа Камінського вони могли гвалтувати дівчат і дівчаток, перш ніж ті потраплять до газової камери. На ці «невинні» забави зондеркомандівців есесівське начальство дивилося крізь пальці. Адже тих дівчат і дівчаток все одно потім спалювали...

Я і Жора з ненавистю й огидою дивилися на цього виродка. А він неквапливо, перевальцем підійшов до вартового, молодцювато клацнув закаблуками і, замість зробити «мютцен ап», як то вимагалося правилами поведінки в’язнів, недбало двома пальцями приторкнувся до форменої шапочки і з незалежним виглядом пройшов повз вартового. Катюга знав собі ціну і в присутності рядових есесівців тримався невимушено, з гідністю, мовляв, ми теж не ликом шиті.

Привітавшись з нашим конвоїром, він вийняв з кишені пачку сигарет, закурив, а потім, спохватившись, запропонував есесівцю:

— Пробачте, будь ласка, пригощайтесь. Сигарети прима, болгарські.

— Я курю свої,— сухо відповів есесівець, бридливо поморщився і сказав: — Ну й повітря ж у вас тут! Як ви тільки витримуєте?

— А ми вже звикли. Як бачите по мені, воно нам не вадить,— відповів капо і самовдоволено зареготав. Він стояв за два кроки від борта машини, і я не зводив з нього очей, стараючись запам’ятати кожну рису цього зрештою ординарного обличчя.

Камінському було років сорок. Він був опецькуватий, не по роках розповнілий від переїдання і постійного вживання алкоголю. На короткій бичачій шиї якось незручно сиділа велика рудоволоса голова. Одутле лискуче обличчя, вузенький лоб, червона шия і великі ширококості руки — геть усе було вкрите, наче іржавчиною, рудим ластовинням. Великі метушливі очі дивилися самовпевнено й нахабно.

Помітивши на собі мій пильний погляд, Камінський сказав добірною російською мовою:

— Чого вилупив очі, як баран?.. Все одно не минеш моїх рук.

Я промовчав.

— Бач, пролетарі всіх країн, єднайтеся навколо котелка з баландою,— сказав він по-німецьки, чомусь звертаючись до есесівця, і зареготав, задоволений із свого дотепу.— Ті он уже об’єдналися. Назавжди,— він зробив широкий жест у напрямі штабеля трупів.— Тепер черга за цими,— він показав очима на мене й Жору.

Есесівець не відреагував на слова капо. Він сухо звелів йому забрати кессель. Камінський легко завдав собі на плече п’ятдесятилітровий кессель і, підтримуючи його однією рукою, пружною ходою пішов до крематорію, явно хизуючись своєю силою. В променях сонця його руді руки і шия здавалися вимочені в крові. Наша машина поїхала. Есесівець довго дивився на постать Камінського з кесселем на плечі і, ні до кого не звертаючись, сказав:

— Пфюі екель — лайхенфрессер [61] ,— потім сплюнув за борт машини й одвернувся.

Крематорій лишився далеко позаду, але я весь час відчував у себе за спиною його мертвотний подих, а перед очима стояв штабель трупів, над яким роїлися тисячі мух і з-під якого виповзали ліниві, жирні пацюки. Страшно було навіть подумати, що я сам можу опинитися в тому жахливому штабелі і, перш ніж згоріти в крематорії, служитиму поживою для розжирілих краматорських пацюків...