Чтение онлайн

— Дуже прошу. Ваше право.

— Перше: побіч українського прапора буде вивішений на думі на знак укладеної угоди також російський трибарвний прапор, з тим, що цьому актові чемності не можна приписувати ніякого політичного значення. Друге: всі денікінські відділи висуваються негайно поза тимчасову демаркаційну лінію, встановлену полковником Стесселем і сотником Вернішем. Третє: дальші переговори, що торкаються перебрання команди міста та інших справ, мають бути ведені з генералом Бредовим — найстаршим рангом у денікінській армії. Ось, власне, і все.

— Почнемо з першої точки, — запропонував Штакельберг. — Себто з вивішення російського прапора. Я за такий акт.

— Прекрасно! — зрадів генерал Кравс і тут же доручив сотнику Станимиру виконати цю почесну місію. — Ходім, пане бароне, глянемо з балкона.

Сотник охоче вибіг до денікінських кіннотників, щось, бачив Кравс, довго пояснював, але ті прапора не давали. Врешті хтось з натовпу простягнув кілька маленьких, і Станимир прикріпив їх на балконі поруч з синьо-жовтим… І аж сколихнулася над українським натовпом хвиля обурення:

— Нас зрадили!

Але галицька кінна сотня їх заспокоїла. Генерал Штакельберг, оцінивши ситуацію, хутко вийшов до кіннотників, забрав привезений ними трибарвний російський прапор та прилаштував на балконі поруч із синьо-жовтим.

— Уночі можете цей прапор зняти, — шепнув Кравсу, — але прошу вас, залишіть його тепер на місці,— і, ласкаво попрощавшись, рушив зі своею свитою в напрямку «Арсеналу».

Через кілька хвилин після його від’їзду з’явилися відділи Запорізького корпусу. Як тільки козаки набачили російський прапор, котрийсь з них видерся на балкон, зірвав і кинув у натовп, — в одну мить прапор був розірваний на шматки…

«Треба негайно їхати до генерала Бредова, — вирішив Кравс. — 3 одного боку, аби запобігти всяким непорозумінням, а з другого — самому почати з ним переговори».

Його авто рушило: накази генерала Кравса завжди виконувалися моментально. За ним решта делегації. І раптом… Раптом на розі Хрещатика і Александріївської вулиці хтось метнув з будинку на тротуар бомбу чи ручну гранату — вибух струсонув повітря. І дика паніка. Свистять кулі… Шиби сиплються на вулицю… Пронизливі крики страху і зойки поранених… Перші трупи…

Авто Кравса ледве вирвалося з того місива, та вже на наступній вулиці його затримав денікінський патруль — довелося довго пояснювати мету; денікінці не лише вислухали, але й дали офіцера, щоб спровадив до п’ятої гімназії — місця постою генерала Бредова. Кравса разом з іншими членами делегації провели до просторої аудиторії й сказали чекати.

Генерал Бредов в оточенні штабних офіцерів з’явився хвилин через десять, — після взаємного представлення розсілися, і генерал Кравс сказав:

— Пане генерале! Наші війська зайняли після важких боїв Київ; ми і ви воюємо проти спільного ворога — більшовиків. Ми оба вояки, і політика нас не обходить. Я прийшов сюди, щоби установити з вами демаркаційну лінію, а потім разом далі воювати з більшовиками. Політичні перетрактації залишім політикам.

— Кієв, мать рускіх гарадов, нікогда нє бил украінскім і нє будет! — суворо відсік генерал Бредов, як тільки йому переклали те, що сказав Кравс.

— І все ж полишім політику, — попросив Кравс, — ми повинні обговорювати лише військове становище, а помимо того, наші переговори мають тільки провізоричне значення, бо я не маю ніяких повноважень робити тривалі умови. Роблю це тільки як начальний комендант тієї групи українських військ, яка тут діє, щоби уникнути конфліктів. В дорозі наша делегація під проводом генерала Павленка, який має більші повноваження і кожної хвилини може наспіти.

Кравсу переклали відповідь Бредова.

— Цей Павленко — це Омелянович-Павленко?

— Я не знаю, котрий це Павленко… — збрехав Кравс.

— Якщо це Омелянович-Павленко, то він буде розстріляний! А з Петлюрою взагалі не будемо розмовляти, бо він бандит! А яке ваше ставлення до отамана Петлюри?

— Галицька Армія після боїв з поляками була витіснена за Збруч і воює тепер з більшовиками, має свою Начальну команду, — Кравс ухилявся від прямої відповіді.— Я протестую, пане генерале, проти роззброєння наших відділів військовими…

Кравсу переклали обурення Бредова:

— Чому ваші війська зневажили наш прапор?

— Це була більшовицька провокація, — сказав Кравс.

Йому переклали наказ Бредова:

— Ви повинні негайно залишити місто!

— Я не можу цього зробити без наказу мого командування, — заявив Кравс. — А крім того, ми здобули місто, і я також зобов’язаний боронити його.

Кравсу повторили наказ Бредова. «Він ігнорує міжнародні звичаї,— подумав Кравс, — глумиться наді мною». Обурений, генерал Кравс висмикнув свій револьвер і простягнув Бредову:

— Вважаю себе вашим полоненим!

Кравсу переклали слова Бредова:

— Ви мені не потрібні!

І генерал Бредов вийшов з аудиторії, повісивши на шию Кравса камінь мук. А дійсно! Де Петлюра? А Петрушевич? Чому мовчить генерал Тарнавський? Де задлялася делегація Омеляновича-Павленка? А становище жахливе! У Києві — все ясно… Але другий корпус Вольфа досі не взяв Коростеня й не розвинув наступу далі. З боку Умані пруть особливо сильні денікінські частини… Коло Попелюх три більшовицькі дивізії… В Одесі зібралася нова група Добровольчої армії і ще двадцятого серпня зав’язала біля Роздільної бої з більшовиками…

Через годину а чи більше ввійшов усе той же генерал Бредов. Кравсу переклали його слова:

— Я готовий продовжити переговори.

«Поки його не було, — подумав Кравс, — денікінці взяли місто в свої руки. Міста я вже не можу врятувати, але армію мушу за всяку ціну. Бредов хитрий і підлий! Хоча на війні кожний засіб, що веде до перемоги, добрий, та все ж Бредов вчинив нечесно».

Кравсу переклали першу вимогу Бредова:

— Жадаю здати зброю!

— Я відкидаю цю вимогу!

Кравсу переклали:

— Тоді пропоную ввійти з нами у військовий союз.

— У мене нема на це повноважень.

Бредов знову щось пропонував — Кравс знову щось відповідав… Уже запала глибока ніч, коли після довгих торгів обидва генерали нарешті поставили свої підписи під договором: