Чтение онлайн

ЖАНРЫ

Ставка більша за життя. Частина 2
Шрифт:

Ротмістр допитливо глянув на Едварда, який, присунувшись до вікна, скрупульозно складав дві половинки доларової кредитки.

— Усе гаразд, — сказав він нарешті. — Але мене турбує оцей офіцер. Можливо, за вами стежать?

— Мене теж турбує, — відповіла Йоланта. — Але я таку можливість відкидаю. Ви ж здогадуєтесь, що я приїхала не тільки до вас. Ви — це моє останнє завдання, можливо, найважливіше, але до нього я вже виконала кілька інших у Кракові, в Варшаві й Радомі. В усякому разі, якби було помічено щось підозріле… Адже мене там охороняли.

— Це зрозуміло, — сказав ротмістр. — А інструкції ви привезли письмові чи…

— Хвилинку, — перебила дівчина. — Я попрошу вас, панове, ненадовго відвернутися.

Коли вони повернулися обличчям до вікна, Йоланта розстебнула спідницю, швидко скинула з себе товстий, чимось напханий пояс і вийняла з нього кілька полотняних мішечків.

— Вже, — промовила вона.

— Отож-бо ви мені й здалися трохи занадто дебелою в талії, — сказав Едвард. — Тепер у вас нормальні пропорції.

У відповідь на це Йоланта усміхнулася.

— Прошу полічити і видати мені розписку, — мовила вона до ротмістра, який виймав з мішечків доларові кредитки і золоті монети по двадцять доларів.

— Усе гаразд. Добре, що ви почали з грошей. Ми дістали наказ не розмовляти ні з ким, поки він не пред’явить оцього, — Маєвський показав на мішечки. — Як завжди, мало, — додав він, ставлячи на розписці кучерявий розчерк.

— Інструкцію я знаю, — холодно відповіла дівчина.

— Ви там, у Лондоні, — вів далі ротмістр, — вважаєте, що ми сіємо грішми, а все оце — крапля в морі. Ми повинні купувати зброю. А часом доводиться витягати цінну для Польщі людину з лап гестапо. Якби ви тільки знали, скільки все це коштує!

— Можете написати про це в своєму рапорті, — перебила його Йоланта. — А зараз по суті. — Вона замовкла, глянувши на двері.

На порозі стояла Марта. Вона напевно побачила купу банкнотів і кілька стовпчиків золотих монет.

— Пробачте, що я вам перебила, зі столу я приберу пізніше, — промовила вона і зникла за дверима так само тихо, як і з’явилась.

— Не хвилюйтесь, пані, — заспокоїв Йоланту ротмістр, — у пана Пшетоцького слуги небалакучі.

— Це вже ваш клопіт, адже я поїду, а ви тут залишитесь. Але до від’їзду ви повинні допомогти мені виконати одне завдання. Чи знали ви зятя Пшетоцького, інженера Лятошека?

— Зосиного батька? — перепитав Маєвський. — Та ні, либонь, усього раз його бачив. Ви ж знаєте, пані, що пан Тадеуш не давав згоди на цей шлюб…

— Це мене не цікавить, — майже різко перебила Йоланта. — Так от, Лятошек незадовго перед вторгненням німців у Пшетоку залишив Пшетоцькому важливу технічну документацію. Ця документація потрібна союзникам, вона допоможе наблизити перемогу.

— Я нічого про це не знаю.

— А я дещо чув від Пшетоцького. Німці допитували його ще в тридцять дев’ятому році, — сказав Едвард.

— Як ми довідалися, німецька розвідка теж розшукує цю документацію. В її руках вона не повинна опинитися. Мені наказано доправити її в Лондон.

— Ви розмовляли про це з Пшетоцьким? — запитав Маєвський.

— Я з Пшетоцьким? — здивовано підняла брови Йоланта. — Ви ж, напевно, розумієте, що мені не можна перед ним розкриватися? І розмовляти я з ним не буду.

— А інженер Лятошек, — поцікавився Едвард. — Зосин батько, — додав він, даючи цим зрозуміти, що питає про це особисто, а не з службовою метою, — зараз не в Лондоні?

— Я нічого вам про це сказати не можу.

— То звідкіля ж у вас така певність, — вів далі Едвард, — що документація у Пшетоцького?

— Не будьте дитиною, поручику. Мені відомо стільки ж, як і вам. Просто я одержала наказ привезти документацію. Коли мені загрожуватиме провал, то я мушу її знищити за всяку ціну і не допустити, щоб вона попала до рук німців.

— Пшетоцький повинен передати документацію польському підпіллю, — тихо сказав Маєвський.

— Старий досить упертий. Це треба зробити розумно, — затарабанила Йоланта пальцями по столі. — Він може сказати, що в нього її немає.

— Покличмо Зосю, адже справа торкається безпосередньо її. — Ротмістр рушив до дверей, але ще не встиг дійти до них, як вони відчинилися. На порозі з’явився кремезний чоловік.

— Моє шанування панові ротмістру, цілую ручку прекрасної пані! Пробачте, що я так, без стуку.

— Звідкіля ви тут узялися? — суворо запитав Маєвський.

— Пан ротмістр так завжди спогорда зі мною розмовляє, що мені відразу пригадується, як я був взводним у першому кавалерійському. А в мене невеличкий інтересик до пана графа. Дозвольте відрекомендуватися, ласкава пані. Я — Пісарський, Вінцентій Пісарський, тутешній, з Карчмиськ, — промовив він, з надмірною галантністю поцілувавши її руку.

— Відомий діяч на ниві вітчизняної контрабанди? — глузливо вигукнув Едвард. — Король шмуклерів. [8]

— Без таких діячів, добродію, — обурився Пісарський, — люди в місті з голоду повмирали б. І даю вам слово, що після війни, пане, ставитимуть пам’ятники невідомому шмуклерові. Між іншим, є в мене дещо й для вас, пане ротмістр. Що б ви сказали про партію консервів? Свіжесенькі, з гарантією; вони їхали на Східний фронт, але на одній з віток вагончик узяв та й відчепився. Випадково, зовсім випадково, ясна річ, — потер він долонями.

8

Жаргонне слівце періоду окупації, що означає спекулянт, махінатор, шахрай.

— Давайте побалакаємо, пане Пісарський, а чому б і ні?

— Я, напевно, сьогодні тут заночую, — сказав Пісарський. — Ви маєте час до ранку. Тільки попереджаю, що покупці в мене вже є. Пан граф нагорі? — запитав він і, не чекаючи відповіді, рушив до сходів.

— Консерви з німецького ешелону? — здивувалась Йоланта. — Не охороняють їх, чи що?

— Пісарський підкуповує жандармів і залізничну охорону. Правду кажучи, у Карчмиськах всі у нього в кишені.

Тим часом ротмістр вийшов на ґанок і за хвилину повернувся з Зосею.

— Даруйте, пане ротмістр, — виправдовувалась Зося, — але я гадала, що наказ стосується тільки німця.

— Не біда. Пісарський нічого не почув, а коли б навіть… Ні, це його не цікавить. Ти знаєш що-небудь про папери, які твій батько залишив на схов дідові?

Зося не знала. Вона пам’ятала тільки, що приїхали вони тоді вночі; вони з матір’ю відразу пішли спати, а батько замкнувся з дідом у його кабінеті. Це було ще в палаці — наступного дня в нього влучила фугасна бомба, і він згорів.

Поделиться с друзьями: