Чтение онлайн

“Невже запізно?” — подумав він, натискаючи на ручку. Ні. Пшетоцький, укритий картатою ковдрою, спав і розмірено сопів.

Клосс роздумував, де б сховатися, коли за дверима почув, а певніше, відчув шурхіт. Він застиг і притиснувся до стіни.

Дівчина ковзнула тихо і, не розглядаючись, пішла прямо до канапи. Але тільки-но вона підняла стилет, Клосс стрибнув, заломив їй руку, водночас затиснувши рота. Стилет з брязкотом упав на підлогу. Затискаючи й далі їй рота, щоб вона не зчинила галасу, Клосс довів її до своєї кімнати. Тільки там він відпустив її і витяг пістолет.

— Дурень! — вигукнула по-німецькому Йоланта.

— Мовчи. Тепер я з тобою побалакаю. Я все знаю — ти кур’єрка з Лондона.

— Ах, ідіот! І навіщо тільки Гофберг прислав тебе сюди? Ти повинен був чекати! Чекати! — істерично закричала вона. — І сам нічого не роби! Ти все мені зіпсував! Знаєш, що за це буде?

— Тобто як? — прикинувся здивованим Клосс. — Значить, ти…

— Ще не зрозумів? Обер-лейтенант Хільда Кілар із контррозвідки.

— Треба було мене попередити… — докірливо промовив Клосс.

— Та ти не зумів виконати найпростішого завдання! Ну, чого ти на мене витріщився? Іди ж, нарешті, треба негайно вбити старого. Тоді Зося одержить документи. Якщо нам вдасться виконати завдання, то Гофберга ми вже якось задобримо.

— Завдання виконане, — спокійно сказав Клосс. Він відкрив шухляду письмового столу і подав їй течку, яку нещодавно сам туди поклав. — Ось документація Лятошека. Завтра вранці я вручу її полковнику Гофбергу. Сподіваюся, що він за це не пошле мене на Східний фронт.

Поки вона гортала змережані формулами аркуші, Клосс думав про підступність Гофберга, котрий зробив усе, щоб переконати його, що агент, якого він чекатиме, не може бути жінкою. Йому вдалося ввести Клосса в оману, але з якою метою?

— Де ти це знайшов? — запитала вона.

— В тайнику на горищі. Як бачиш, і в мене є свої методи.

— Власне кажучи, ми могли б удвох вручити цю течку Гофбергові, — промовила Хільда.

— Я вважаю, що ти повинна це зробити сама, адже тобі доручено це завдання.

— Та ти ще й лицар! Я недооцінила тебе, Клосс.

— Цю помилку роблять багато моїх друзів.

— Я гадаю, що Гофберг теж тебе недооцінює. Я побалакаю з ним. А це ти здорово придумав — заборонити виїзд із Пшетоки! Це прискорило справу. Повідом Гофберга, що я поїду звідси не пізніше, ніж завтра ввечері. Мені доручено не деконспіруватися відразу, окрім того, я хочу скористатися нагодою розкрити групу Богуна.

— А це не ризиковано, Хільдо?

— Така вже в нас робота, Гансе. — Вона запалила цигарку і глибоко затяглася. — Я думаю, що після цієї операції ми ще зустрінемось. Ти мені сподобався.

— Скажи, а як було насправді? Ви схопили цю зв’язкову з Лондона, Йоланту Кшемінську?

— Гофберг особисто чекав її на вокзалі, у нас були точні дані. А потім сам її допитував. Він витяг з неї все, перш ніж… Він це вміє!

— Ясно, — сказав Клосс. Він відчув, як зсудомило в горлі, боявся, що Хільда це помітить.

— Вона була на зріст така, як я, і її одяг був ніби на мене пошитий.

— А ти чудово знаєш польську мову.

— А ти прекрасно вдавав, що її не знаєш. Я закінчила польську гімназію в Познані, але ніколи не переставала бути німкенею. На адмірала Канарка я працюю з тридцять восьмого року.

— Ходімо, — мовив Клосс. — Ти повинна повідомити свого ротмістра, що документи в тебе.

Виходячи, він не повернув ключа в замку. Не хотів людині на горищі, для якої він приготував це визнання Хільди Кілар, завдавати клопоту вийти звідси.

Але їм довелося повернутись — задзвонив телефон.

— Б’юся об заклад, що це Гофберг, — сказала Хільда. — Ти дозволиш, Гансе?

Коли він кивнув головою, вона підійшла до телефону.

— Обер-лейтенант Хільда Кілар. Це я його попросила, пане полковник. Я хотіла особисто доповісти, що ми виконали завдання. Завтра ввечері в умовленому місці передам документацію. Я хотіла подякувати вам, пане полковник, за Клосса. Це чудовий офіцер. Щоправда, мені довелося через нього трохи понервувати, але я не знаю, що б без нього робила. Він дуже спритний, дуже. Так точно. Хайль Гітлер, пане полковник!

— Ти задоволений, Гансе? — запитала вона, прискаливши око. Клосс подумав, що в цю хвилину вона справді, гарна і ще що ця гарна дівчина, очевидно, не доживе до завтрашнього дня. А він, Клосс, не зробить нічого, щоб перешкодити, бо ця красива дівчина — смертельно небезпечний ворог.

Він залишив її на другому поверсі, а сам спустився в залу. Ян, котрий стояв біля вікна, вклонився йому.

— Добре, що я вас зустрів, Яне, — сказав Клосс. — Повідомте всіх, що виїзд із Пшетоки дозволяється. Подякуйте також від мене графові за гостину. — Побачивши на обличчі Яна грайливу усмішку, Клосс вирішив, що той його не розуміє. — Вам ясно? — перепитав він.

— Атож, — відповів Ян по-польському і, уважно розгледівшись, додав: — Чудова сьогодні погода.

— Минулого року о цій порі… — мимоволі почав Клосс і, здивувавшись, замовк. Потім оглянувся і закінчив по-польському: — Йшов дощ.

— Дощ із снігом, — докінчив Ян.

— Все гаразд, — промовив Клосс. — Ти від Бартека.

— Відповідаючи на твого останнього листа до Леона, Центр повідомляє, що ця справа його не цікавить. Чоловік, про якого ти писав, працює в Заураллі, а його сплав застосовується там із сорок першого року.

— Це Зосин батько. Знайди нагоду її повідомити, — сказав Клосс. — Окрім того, — він витяг з кишені пласку коробочку, забруднену землею, — візьми це і якнайшвидше спали її. Якщо в цьому вже немає потреби, то краще, щоб цього не було. Ага, — пригадав він, — скажи садівникові, нехай догляне за тією пальмою в оранжереї, хоч я й сподіваюсь, що не пошкодив коріння. Шкода буде, коли вона засохне.

На сходах з’явився Едвард. Клосс покрадьки всміхнувся, побачивши, що його рукав вимащений вапном, яким було побілене горище.

— Яне, — запитав Едвард, — де пан Маєвський?

— У себе, — відповів Ян.

Клосс холодно вклонився Едвардові і рушив до дверей. Він знав, що через хвилину вирок буде винесено.

— Виведіть із стодоли машину, від’їжджаємо! — крикнув Клосс фельдфебелеві.

І тільки тоді, коли вдалині зникли будинки Пшетоки, він уперше зміг подумати про дівчину, якої ніколи не бачив і ніколи не побачить, — про справжню Йоланту Кшемінську, закатовану Гофбергом і його негідниками.