Чтение онлайн

Центральний комітет (УЦК). На чолі його став колишній доцент Ягеллонського університету доктор Кубійович, послужливий до німців, замість усуненого ними доктора Горбового. У червні 1941 р. під впливом подій, що відбувались, українські діячі у Кракові постановили скликати конгрес національної єдності. Звернення підписало 155 діячів різних напрямків як з Наддніпрянської України, так і з Польщі — петлюрівці, гетьманці, все УНДО на еміграції, ОУН-бандерівці, група Палієва (фашисти). У зверненні передбачалось утворення суверенної єдиної Української держави. З ним було ознайомлено губернатора Франка. Заперечень не було. 22 червня було відкрито конгрес і обрано головою доктора Горбового (ОУН-Бандера). До президії увійшов колишній віце-маршалок Сейму Василь Мудрий, який ще у 1929 р. на конституційному конгресі у Відні увійшов до президії ОУН, як нелегального політичного об'єднання, до якого могли належати члени різних політичних партій, наприклад УНДО.

Комітет оголосив маніфест про створення об'єднаної незалежної Української держави, заснував усі відомчі комісії, необхідні для утворення уряду, і повідомив про утворення українського уряду, якщо такий ще не створений, і закликав усіх українців до підпорядкування цьому урядові. Зміст маніфесту передали губернаторові Франку. Відповіді не було. 30 червня 1941 р. у Львові було створено український уряд під керівництвом Стецька, який заступав відсутнього у Львові Бандеру. В акті проголошення уряду від імені митрополита Шептицького взяв участь його права рука єпископ доктор Сліпий. Стецько проголосив Наддніпрянську і Наддністрянську Україну. Справді, в міру просування німецьких військ по українській етнічній території українці брали у свої руки політичне управління. Проголошення України викликало у німців збентеження. Внаслідок цього Бандеру вивезли до Берліна, німецька влада закликала львівський український уряд до відкликання призначених службовців на зайнятій німцями території і після закінчення терміну ультиматуму вивезла членів уряду до Німеччини, а учасників краківського конгресу — до Рабкі. Голова, доктор Горбовий, провів рік у в'язниці в Кракові.

Додаємо нарис історичного розвитку ОУН за українськими джерелами (додаток № 15).

Цей короткий перебіг українських офіційних незалежницьких намірів під німецьким управлінням німці закарбували включенням Східної Малопольщі як дистрикту Галичина до Генеральної Губернії і створенням Рейхскомісаріату Україна з передачею її до компетенції німецького міністра у справах східних територій без українського самоврядування і будь-яких обіцянок створення України у майбутньому

Українці кваліфікували поведінку німців як пряму зраду і недотримання більш-менш офіційних німецьких обіцянок перед війною про утворення України і забезпечення їй німецької підтримки. Через німецькі поразки і брутальну поведінку німецької влади українці все більше розчаровувались у своїх колишніх патронах, а більш активні елементи (ОУН-Бандера) перейшли до активної підпільної діяльності. Проте офіційно українці підтримували співпрацю з німцями в УЦК в обмін на реальну користь від офіційної українізації країни, здійснюваної при відносній терпимості німців.

Слід підкреслити, що адміністрація у містах — суди, управління праці, комунальні, шкільні установи, лікарні, медична, торговельна, реміснича, сільськогосподарська палати, допоміжна поліція — всі посади були зайняті українцями, і діловодство велось українською мовою.

Величезного розвитку набула українська освіта. Додаємо зведення стану українських навчання і освіти у Генеральній Губернії в 1942 р. (додаток № 4) і порівняння стану українського навчання у дистрикті Галичина у 1942 р. зі станом навчання за польських часів (додаток № 5).

Під впливом і під опікою УЦК проводиться українізація у Східній Малопольщі, особливо у провінції, де польське середовище є чисельно слабшим, а євреї, які надавали містам зовнішнього польського лоску, були ліквідовані німцями. Швидко створюються нові середовища українських купців, ремісників й інтелектуалів. Зміцнюється і зростає національна свідомість серед українців. Пропонуємо витяг зі звіту департаменту інформації за 1942 р., який показує зміни в українському суспільстві (додаток № 6).

Український Центральний комітет є офіційною організацією для підтримання відносин з німцями і як такий признаний ОУН (Організацією Українських Націоналістів) — найсильнішою з існуючих українських організацій, що особливо багато прихильників має серед сільської молоді і поєднує політичний чинник з військовою підготовкою.

Особливе місце в українському суспільстві займає митрополит Шептицький, противник ОУН з огляду на методи політичної боротьби, які вона використовувала. Свого часу він направив листа (меморіал) протесту до канцлера Рейху проти використання неправильних методів (діяльності) німецької влади стосовно українського населення — «контингентів», облав, арештів і групової відповідальності. У попередніх розмовах, які митрополит Шептицький провів з поляками, він гостро критикував ставлення Польщі до українців перед війною (Береза, пацифікація і т. ін.) і вказував на потребу створення спеціального закону для національно неоднорідних земель (додаток № 7).

Настрої українського суспільства висловив у розмовах у жовтні 1942 р. провідний представник ОУН (додаток № 8). Згідно з його думкою Польща може отримати на заході кордон по Одрі, але повинна шукати порозуміння з Україною і навіть Росією для оборони слов'янства від німців. Якщо більшовики затримаються на кордоні 1939 р., українці спробують утворити власну державу на території Східної Малопольщі і Волині. Тільки під натиском союзників вони стали б до переговорів з поляками, але під контролем союзників. Лише у цій ситуації угодовці типу Мудрого були б почуті українським народом. Зазначені настрої частково змінились у 1943 р., коли представники ОУН у Львові хотіли почати переговори з польськими офіційними чинниками щодо налагодження співпраці у боротьбі з Німеччиною і Росією, але справа кордонів вирішувалась би пізніше (додаток № 7). Ініціатива повинна вийти з польського боку. Розпуск Комінтерну українці розцінили як ознаку послаблення Росії і зміцнення впливів союзників, особливо Америки. Українці пов'язували також певні сподівання з підрозділами, утвореними німцями з радянських полонених української національності, які воювали на східному фронті. Мобілізація до дивізії СС «Галичина» мала на меті не тільки боротьбу з поляками, але і боротьбу з більшовиками, що українці підкреслювали у розмовах з поляками. Але наразі принаймні надії українців не здійснились, бо сформовані вже підрозділи німці вислали на захід, головним чином до Німеччини, на перепідготовку. Поляки думали, що ці підрозділи взагалі не будуть застосовані на східному фронті, а тільки в окупованих країнах. Згідно з останньою інформацією з кіл У ЦК українські підрозділи із Східної Малопольщі були направлені до Югославії на боротьбу з повстанцями. Тому ОУН-Бандера (впливова ОУН) виступила проти мобілізації до дивізії СС, застосовуючи навіть смертну k'cру до опонентів.

Під впливом поразок німців українці все більше відчувають свою самотність через свої зв'язки з німцями і відсутність зв'язків у таборі союзників. У такій ситуації підтримка польською стороною гасла незалежності України вважається українцями такою важливою подією, яка усунула б убік польсько-українську суперечку щодо кордонів, і навіть проблема Східної Малопольщі стає другорядним питанням. Один із провідних українських діячів, родом з Києва, який перед війною проживав у Польщі, висловив готовність вирушити в Лондон і утворити там український комітет, який би скликав українську регентську погоджувальну раду з українцями із Сполучених Штатів і Канади. Це була б значна акція проти СРСР, стосовно Польщі зберігали б нейтралітет, обмежившись проголошенням Української держави на етнічних українських землях і відкладаючи визначення кордону з Польщею до спільного його узгодження за умови підтримки Польщею українських дій.

Попередні польські офіційні виступи, серед яких відозва Уповноваженого Уряду в справі дивізії СС «Галичина» і звернення ПКП, викликали в українському суспільстві негативну реакцію. На думку кількох діячів і представників українського суспільства, у відозві Уповноваженого уряду Польський уряд уперше за чотири роки звернувся до українців — своїх громадян. Але не було в цих словах нічого, крім погроз. Не кажучи вже про те, що вони були спізнілі, бо набір уже відбувся, і, на думку українців, нереальні, бо як можна «найсуворіше покарати» 100 тисяч людей. Відозва ПКП, на їхню думку, дуже невиразно порушує справу незалежності України, але вже наперед застерігає, що не поступиться жодним клаптиком земель, які опинились у межах Польщі в 1939 р. То і незалежність України повинна бути подарунком з чужої кишені.

В єдиному кінцевому реченні відозва у загальних словах говорить про рівноправність українців, тоді як весь зміст відозви складається з претензій до українців і ні слова — про польську вину чи помилки стосовно українців у минулому.

Під впливом подій на Волині, про які пишемо окремо, масових убивств польського населення, втечі поляків з села до міст і взагалі з Волині, у тих українських колах, які брали участь в акції на Волині, народжувалась думка, що для української справи бажаним є фізичне усунення у Східній Малопольщі, як і на Волині, польського елементу шляхом вбивств і пожеж, внаслідок яких поляки почнуть втікати на захід. У такий спосіб вдалось би паралізувати бойовий оборонний дух польського суспільства у переломний момент і послабити польський елемент внаслідок масового відпливу тероризованого населення за Сян, а у випадку репресій польських чинників можна буде звернути увагу СРСР і викликати інтервенцію СРСР або США на захист українського населення, яке захищається від нападів польської влади. На території Східної Малопольщі частішими стали випадки вбивств поляків у різних куточках країни, які польська громадська думка приписує подібній запланованій акції, звинувачуючи у ній ОУН. Офіційні українські чинники намагаються вплинути заспокійливо у Східній Малопольщі. Внаслідок втручання архієпископа Твардовського пастирський лист опублікував митрополит Шептицький, засуджуючи політичні вбивства в ім'я любові до ближнього і закликаючи старше покоління до контролю за діями молоді і опікування над життям і майном тих, хто перебував під загрозою. Пастирський лист жодного разу не згадав, що мова йде про поляків. Митрополит Шептицький зазначив, що вже написав кілька пастирських листів, тоді як польські єпископи не написали ще жодного, хоча за його інформацією жертвами вбивств на Холмщині і Грубешівщині стають українці. Зазначимо, що це спорадичні випадки. На вимогу німецької влади заспокійливу відозву оголосив також доктор Кубійович, у якій називає найганебнішим проявом анархії приписування собі, своїм групам права карати смертю. Свою відозву видали і ОУ Н-бандерівці, які нині до своєї назви додають визначення «незалежники». Відозва підкреслює, що поляки служать у німецькій адміністрації на шкоду українському населенню.

Суттєвою характерною рисою німецького правління є використання різних національних груп у адміністрації окупованих територій, щоб таким чином взаємно підбурювати до ненависті. Наводимо закінчення цього звернення з відповідним скороченням усієї довгої відозви (додаток № 9).

Новим явищем у Східній Малопольщі є численні підрозділи добре озброєних радянських партизанів, які прямують у Карпати, ліквідуючи по дорозі німецькі підрозділи й українську поліцію від імені майбутнього радянського уряду. Українці оприлюднили відозву, у якій закликають українське населення до самооборони від окупації українських земель радянськими силами.