Чтение онлайн

Німецька окупація дуже поглибила ворожість польського суспільства у Східній Малопольщі до українців. До цього спричинилися й співпраця українців з німцями через УЦК з підкресленням ультралояльності до окупанта і антипольськими акцентами, подальше витиснення поляків з публічного життя країни, з посад, з самоврядування і торгівлі. Проте відбулася значна еволюція у поглядах місцевого польського суспільства на українську справу. Майже зникла поширена раніше думка, що українське питання є програмою нечисленної інтелігенції, яка баламутить спокійний руський народ, котрий не думає про жодну Україну. З іншого боку, нині значно серйозніше оцінюється кількісна сила українського населення. Підтвердженням цьому є численні матеріали, які походять навіть з національних кіл Східної Малопольщі (додаток № 10). В одному з них, розробленому комісією громадян при коменданті ЗВЗ у Львові, читаємо, що у майбутньому належить досягнути максимального відсотка польського населення на Червенській Землі. Ідеалом було б отримання 50 % поляків, треба досягнути принаймні 35–40 %, бо вже і такий відсоток полегшить подальший асиміляційний процес. Про українські настрої меморіал пише дуже стисло: «Найголовнішим завданням, яке нині проникло в усе українське суспільство Червенської Землі знизу і догори, — це велика єдина Україна». Перебіг подій, на думку авторів, заперечує всю максималістську українську програму, але усвідомлення цього факту ще не дійшло до молодшого активного українського елементу, який у політичному житті і в громадській думці є домінуючим фактором. Українська молодь і її керівні чинники продовжують жити в атмосфері політичного максималізму. І з цим фактом треба рахуватись.

Зміну балансу сил в результаті радянської і німецької окупації як кількісно, так і якісно на користь українського елементу перший із зазначених меморіалів називає «такою страшною», що вважає за неможливе повернення польського становища від 1939 р. через освіту, господарську діяльність, адміністративну і переговорну політику Необхідно масово виселити 70 % українського населення за Збруч, а решту полонізувати. Другий меморіал передбачає виселення українського населення шляхом обміну з радянською Росією, переселення до інших куточків Польщі, до міст, промисловості й сільського господарства, виселення у карному порядку за злочини проти держави та її громадян. Це все передбачалося перед повідомленням ТАСС у справі Східних Земель. Першою тактичною рекомендацією другого меморіалу була поміркованість у пресі й уникання дратівливого тону, потім уникання будь-яких зобов'язань перед українцями у переговорах з ними. Принципові рішення — це слова відозви, — як справа майбутнього політичного устрою Червенської Землі (автономія), або кантональний устрій, чи так звана справа амністії за злочини проти держави, слід залишити відповідним державним органам. Наразі темою розмов повинна бути співпраця у боротьбі з окупантами.

Коли весною 1943 р. з ініціативи Департаменту внутрішніх справ у Варшаві була скликана у Львові комісія тамтешнього ПКП для вироблення спільної позиції з українського питання, переговори не привели до погодження позицій. Тільки погоджено, що територіальна автономія не рекомендована, а угоди з меншостями суперечать поняттям державного суверенітету На перехідний період Народова Партія і Партія Праці пропонували умову з радянською Росією про примусовий обмін населення (перед повідомленням ТАСС), а принципово повинно бути таке переселення українців до центральної і західної Польщі, щоб 75 % населення на південно-східних землях були поляками, також відбулась колонізація тих земель поляками з заходу і наступна полонізація решти українського населення через польську школу. Людовці і соціалісти відразу висловилися за політичне, господарське і культурне рівноправ'я всіх громадян, зобов'язавши тим самим усіх незалежно від національності турбуватися про державу як спільне добро. Людовці підтримали добровільне переселення українського населення до центральної і західної Польщі і за добровільну колонізацію південно-східних земель польським населенням з західних і центральних воєводств. Народова, Праці і Людова партії заявили також, що вони підтримують запровадження латинського алфавіту і заборону юліанського календаря. Соціалісти ж погодились тільки на заборону кирилиці і то тільки залежно від прихильного ставлення українців до цього проекту.

Усі вищезгадані проекти не враховували у своїх міркуваннях величезних зусиль, які мусять зробити Польська Держава і народ з огляду на перехід на нові землі на заході, лише навпаки, вимагали від держави значної допомоги, а особливо спрямування польського населення з центру і заходу на східні кордони і матеріальної підтримки інвестиціями і субсидіями. Але всі, однак, зрозуміли важливість української проблеми, що знайшло своє відображення у таких словах вступу до ухвали ПКП: «На східних кордонах Речі Посполитої, а також на її південно-східних землях проживає компактна кількамільйонна маса населення, яка вважає себе українцями, становить абсолютну більшість населення цих земель як у цілому, так і у більшості повітів. Це населення об'єднує етнічна спільність мови і культури, згуртовує, в першу чергу, спільна українська національна свідомість, яка ще не всюди тверда, але вже сягає глибоко в усі без винятку суспільні верстви, чому великою мірою сприяє факт, що українську інтелігенцію і маєтних людей об'єднують дуже сильні зв'язки, ґрунтовані на живому і поширеному явищі близькості родин, спільноти думки, діяльності та економічних інтересів. Зрештою, процес пробудження української національної свідомості був природним процесом, зв'язаним з певними світовими процесами. Політичним виявом української національної свідомості є повсюдне прагнення до об'єднання всіх українців у незалежній державі».

Також у львівському середовищі «Трикутника» відбулась поважна еволюція у погляді на українську справу. У надісланому звідти меморандумі взагалі вже нема мови про виселення і колонізацію. Українцям признаються рівні права при рівних обов'язках, українське населення визнається спадкоємцем і співгосподарем цих земель, за приклад береться Швейцарія. Пропонуються тільки спільні двомовні вищі навчальні заклади і спільні господарські організації. Меморандум звертає увагу на необхідність взаємної лояльності у публічному і громадському житті, бо ніщо так не отруює відносини між поляками і русинами, як взаємні злосливі й ущипливі жарти і двозначності, як брутальність і принизливі, повні ненависті слова і прокльони, які використовуються майже за кожної нагоди, часто безпідставно. Польське суспільство повинно тут проявити ініціативу і багато доброї волі, щоб створити платформу здорового і справедливого співіснування (додаток № 16).

Випадки на Волині і спорадичні вбивства поляків у Східній Малопольщі, викликані польською громадською думкою і українськими діями на Волині, вплинули на істотне загострення позиції польського суспільства у ставленні до українців. Відозви, опубліковані останнім часом УЦК і митрополитом Шептицьким, який, крім того, у таємному обіжнику рекомендував греко-католицькому духовенству впливати на парафіян у дусі примирення стосовно польського населення, заспокійливо вплинули на польське й українське суспільство, проте справа є дуже серйозною, бо від підтримки і поглиблення цього заспокоєння шляхом діалогу також і в польському суспільстві, щоб воно утрималось у межах необхідного захисту і не піддавалось провокаціям, може залежати безпека країни і життя багатьох тисяч поляків у критичний момент. Не виключено, що навіть німці у момент перелому для порятунку власної шкури можуть кинути гасло мордування поляків, щоб викликати паніку і анархію боротьби у країні, через яку будуть змушені відступати.

Так само і в українському суспільстві відбулась еволюція поглядів у ставленні до поляків. Досвід чотирьох років війни, радянської й німецької окупації, реальна користь, отримана під час німецької окупації у навчанні й самоуправлінні за ціну повного підпорядкування волі окупанта, вплинули на критичну оцінку власної поведінки у Польській Державі й навіть у колишній Австрії.

Долучаємо цікаву статтю під назвою «За правильну оцінку» у «Краківських Вістях» від 23.1.1943 р. (додаток № 23 відсутній. — Ред.).

Наближення радянських військ до Дніпра викликало в українських колах, особливо наближених до УЦК, настрій паніки і пригнічення. Нині висловлюється погляд, що треба було обмежитись благодійною діяльністю на зразок польського РГО, а співпраця доктора Кубійовича з німцями була великою політичною помилкою.

V. Випадки на Волині

Радянська окупація призвела до послаблення польської стихії на Волині. Значна частина міської інтелігенції, службовців, промисловців і т. п. пішла за Буг, більшовики вивезли військових поселенців, частину землевласників, міської інтелігенції. Німці арештували і розстріляли приблизно тисячу найвидатніших особистостей громадського життя, головним чином учителів. За статистикою німецької влади у 1942 р. кількість поляків на Волині дорівнювала 305 тис. осіб, що становило 14,6 % населення, тоді як перед війною становило 16,6 %. Втрати дорівнювали 45 тис. осіб. За німецькими військами прийшли українці, які у перший момент взяли у свої руки державну адміністрацію, але пізніше у них залишились тільки самоврядування, навчання, міліція і сільська поліція, а в містах вони очолили торговельні підприємства і господарські установи. Поляки утримались в управліннях поміщицьких маєтків, лісовій і шляховій службі. Українізація самоврядування і навчання (коли перед війною згідно з малим статистичним щорічником було 8 українських загальноосвітніх шкіл), діяльність українських військових організацій, насипання могил по селах на честь полеглих у боях за Україну — все це значно вплинуло на зростання національної свідомості українського населення на Волині. У північній частині Волині, що слід спеціально підкреслити, бо там, власне, розпочались масові вбивства поляків, розвинулась комуністична діяльність, яка мала там розгалужену організаційну мережу.

Пропольські елементи зосередились у створеному лише весною 1943 р. Волинському Українському комітеті, впливи якого, проте, є обмеженими і який не становить чисельної сили.

На Волині діяли військові організації, керовані місцевими українцями із Східної Малопольщі, тобто ОУН, яка почала наповнювати своїм впливом інші організації, головним чином українську міліцію на службі у німців. На переломі 1942/43 років значно пожвавилась діяльність українських військових організацій, на що звернула увагу німецька влада і вчинила репресії, арештовуючи українських націоналістів. Українські організації почали контракцію, звільнивши у ряді міст політв'язнів. Німці почали роззброювати і арештовувати постерунки міліції, які брали головним чином участь у звільненні в'язнів. Побоюючись роззброєння, українська поліція почала кидати службу і з повним озброєнням втікати до лісу. Починаючи від середини березня, втікає також українська сільська поліція. У зв'язку з втечею української поліції до лісів з повною екіпіровкою відразу розпочались спорадичні випадки вбивств поляків, які працювали на німецькій службі — адміністраторами маєтків, у лісовій, дорожній службі тощо. Ці вбивства мали характер особистих порахунків і були спричинені бажанням помсти особам, які прислуговували німцям і неодноразово були змушені з огляду на займану посаду виступати всупереч інтересам місцевого населення. У подібних службах могли траплятись випадки надуживань зі шкодою для місцевого населення, що виникали неодноразово через надмірну службову відданість, яка легко могла бути використана ворожою пропагандою проти польських інтересів.

На німецьку пропаганду такого роду вказує книжка, доступна до продажу тільки для німців, доцента Берлінського університету доктора Байєра під назвою «Das Schnicksal der Polen» — «Доля поляків». Автор — політичний чиновник в адміністрації Генеральної Губернії — у вступі засуджує діяльність поляків на Волині за те, що вони проникають у німецькі органи влади і установи як посередники між німецькою владою і самим населенням зі шкодою для населення, а також для доброї думки німецької влади і самого населення.

До вбивств поляків, які працювали у німецькій адміністрації, підрозділами бунтівної української поліції швидко додалися вбивства польського цивільного населення взагалі, головним чином на селі, так що скоро цілі населені пункти, колонії і села стали жертвами прихованої ворожої пропаганди. Важко встановити головних виконавців тих дій, бо на Волині, крім відділів української поліції, діяли відділи бандерівців і мельниківців, крім підпорядкованої останнім поліції — радянські диверсанти, петлюрівці, тобто відділення військових організацій з колишніх офіцерів армії Петлюри. Можна тільки встановити, що групові вбивства почались на півночі, у Сарненському і Костопільському повітах, де діяв, головним чином, так званий Тарас Бульба, що представлявся головним командиром української народної армії. У керівництві його підрозділів, можливо, були колишні петлюрівські офіцери. У Сapненському повіті ще в лютому сталося перше масове вбивство 17 польських і 5 українських родин з села Поросля поблизу Антонівки. Українська поліція в інших повітах на той час ще несла службу на постерунках. Тарас Бульба (прізвище Боровець) є родом з Волині. Перед війною уряд замовляв у нього в Клесові граніт на могилу Пілсудського у Вільнюсі. У період формування німцями українських охоронних батальйонів на Волині він вступив до такого батальйону в Сарнах, а коли німці розформували батальйон, втік з частиною бійців до лісу і розпочав партизанську боротьбу.