Чтение онлайн

У разі зміни політичного устрою в Росії і розриву між Україною і Росією будемо намагатись утворити Союз Слов'янських Народів, до якого має увійти також вільна Україна, причому території зі змішаним польсько-українським населенням будуть управлятись змішаною або кантональною адміністрацією за зразком швейцарських кантонів з рівними правами обох народів.

У разі збереження нинішнього політичного устрою в Росії за основу взаємних відносин між Польщею і Радянським Союзом беремо кордон, визначений Ризьким договором з 1921 р., і вважаємо необхідним забезпечення українському населенню в Польщі повного і вільного національного, культурного і господарського розвитку шляхом запровадження самоврядування на землях, де більшість становить українське населення, і створення українського університету та інших вищих навчальних закладів на цих землях для забезпечення вільного розвитку української національної науки і культури та прискорення розвитку моральних сил українського народу в кордонах Речі Посполитої Польщі за умови збереження і запевнення вільного розвитку польського населення, що осіло протягом віків на землях, де більшість становить українське населення.

Уже в нинішній ситуації вважаємо за необхідне проголошення Польським Урядом:

1. Урочистого звернення до українського населення в Польщі.

2. Відповідного звернення до польського населення на східних теренах із закликом про співпрацю з повноважними діячами у дусі звернення Польського Уряду в ім'я польських гасел: Вільні з Вільними — Рівні з Рівними.

3. Початку розмов і переговорів з українськими діячами у країні і за кордоном, особливо у Сполучених Штатах і Канаді, з метою підтримки польської позиції на міжнародній арені у дусі щирого порозуміння і лояльної співпраці.

Додаток 19

ПОЗИЦІЯ НАРОДНОГО РУXY В СПРАВІ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНШИНИ

Висловлюємо незламне переконання, що під кінець триваючої війни впаде німецька агресивність, яка почергово поглинала слов'янські народи, попередньо вміло розділяючи їх і протиставляючи. Перегорнулась сторінка історії, і ось польський народ стоїть перед великим історичним завданням відновлення своїх занапащених і загарбаних прадавніх західних слов'янських земель і утворення на заході стіни проти дальшого германського просування на слов'янські землі. Польща покликана до цієї місії з огляду на географічне розташування і свою історичну традицію, а всі слов'янські народи повинні її підтримати в ім'я спільної справи. Взаємні польсько-українські відносини формувались фатально для обох сторін внаслідок того, що непомірно обтяжували їх спочатку панування, перевага і насилля польської шляхти, яка довгий час головним чином представляла на Східних Землях польське ім'я і майно, а пізніше — дражливий націоналізм, властивий молодим народам, які йдуть до волі. Ми також усвідомлюємо, що після нинішньої війни для обох слов'янських народів відкриються широкі можливості політичного і культурного впливу в Європі, і найпершою умовою для цього є здатність взаємного порозуміння і співпраці. В ім'я цього польські селяни, які у своєму минулому можуть знайти численні приклади дружньої, сусідської співпраці з українськими селянами, мають незаперечне право розпочати новий період співпраці обох народів. Тому польський народний рух визначає таку свою позицію у цій справі:

Визнаючи повне право українського народу на всебічний розвиток нарівні з іншими народами Європи, прагнемо якнайсильніше підкреслити, що український народ близький нам як братня слов'янська, майже виключно селянська, спільнота, і від імені польських селян, які становлять переважну більшість польського народу, висловлюємо готовність до співпраці з українським народом для добра відродженого Слов'янства. Визнаючи основою для взаємних відносин між Польщею, Росією і Україною кордони, визначені Ризьким договором 1921 р., вважаємо, що при збереженні вільного розвитку польського населення, яке століттями проживає на цих землях, належить забезпечити українському населенню в Польщі повний і вільний національний, культурний і господарський розвиток. З цією метою треба запровадити на землях, де українське населення становить більшість, самоврядування, відкрити українські загальні, середні й вищі школи та навчальні заклади для забезпечення вільного розвитку національної української культури і науки та прискорення розвитку моральних сил українського народу в межах Речі Посполитої Польщі. Від української меншості у Польщі вимагаємо лояльного ставлення до Польської Держави.

Маємо надію, що після відновлення і закріплення взаємної довіри між українським і польським населенням їхня співпраця знайде вияв в утворенні спільних господарських і культурних інституцій в ім'я ідеї кооперації для добра відродженого Слов'янства.

[Додаток 20 відсутній]

ЗВІТ [ВОЛИНСЬКОГО ПРЕДСТАВНИКА ПОЛЬСЬКОГО УРЯДУ]

І. Становище польського населення на Волині.

Становище польського населення на Волині від початку війни було винятково важким. Його били як окупанти, так і місцеве українське населення. Вивезення у глиб Росії, більшовицькі арешти, переслідування з боку українців і євреїв під час більшовицької окупації, потім німецькі арешти, вивезення на роботи до Німеччини і нарешті найтрагічніші вбивства, здійснені українцями. Точне встановлення кількості втрат польського населення на Волині на цей момент неможливе. У кожному разі найближчою до правди є кількість 150 тисяч (приблизно 50 тисяч арештованих, вивезених більшовиками, приблизно 1 тисяча — німцями, понад 15 тисяч замордованих українцями, решта виселена до Німеччини). У це число входить і населення, що емігрувало на так звані території Генеральної Губернії, кількість якого важко встановити. Від початку війни чинний кордон на річці Буг відокремлював Волинь від решти країни і виключав її із загальнонародної боротьби і праці. Від початку війни також проводилась дуже інтенсивна антипольська діяльність. Кожна наша помилка чи вигадана несправедливість у нескінченній кількості форм і методів були закинуті в українську масу з метою підбурювання її проти поляків.

Спочатку коїлись убивства окремих польських осіб і родин, але від початку 1943 р. вони набули масового характеру. Почалися вони в кінці лютого у Сарненському, Костопільському, Рівненському, Здолбунівському і Кременецькому повітах. У червні вони перенеслись у Дубненський і Луцький повіти. У липні на Горохівський, Володимирський і Ковельський, а в кінці серпня на останній волинський повіт — Любомльський. Убивства супроводжувались спаленням цілих польських поселень і потворними знущаннями. Вбивали все польське населення разом зі старими людьми, жінками і дітьми. Сільське населення, яке уникнуло смерті, покинуло свої поселення і, якщо не було захоплене і вивезене німцями на роботи, переховувалось у повітових містах або у кількох сільських центрах, так званих «оборонних базах». Ситуація їхня трагічна, бо вбивства не припиняються. Німці використовують ситуацію, викрадають і вивозять кого тільки можна, а ті, хто опинився у містах або на базах, маючи хоч якийсь захист, як правило, залишились без жодних засобів для існування. Кількість польського населення на Волині можна оцінити не набагато більше як 170 тисяч. Поведінка населення, крім тих, що стали фольксдойчами, є гарною. До початку масових убивств польське населення стосовно українців виявляло дуже виразні угодовські тенденції. Всюди, де проводилась польська підпільна робота, вівся пошук і знаходились контакти з українцями. У другій половині 1942 р. навіть здавалося, що не дійде до польсько-українського конфлікту, що вдасться якось розумно вирішити цю справу. Зрозуміло, що вбивства припинили тенденцію до польсько-українського порозуміння. Завдана кривда розпалила почуття ненависті й жагу помсти, сформувала однозначно негативне ставлення поляків до українців.

II. Організація польського суспільства.

Організаційні спроби конспірації робились уже в період більшовицької окупації. Це робилось як на території міст, так і на території сіл. Викриття цієї діяльності більшовиками, наступні арешти і судові розправи перервали підпільну працю. Під час німецької окупації найпершим розпочав організаційну роботу в значному масштабі «Трикутник». І вже у кінці 1941 р. в місцевості з'явились посланці «Трикутника» і розпочали організацію у волинському селі так званих груп читання підпільної преси. Ця праця протягом 1942 р. розрослась у серйозну організацію, яка охоплювала всю велику територію Волині, сягнула до міст і створила першу постійну мережу пішого і кінного зв'язку. У середині 1942 р. «Трикутник» розгорнув живу організаційну діяльність у структурі Селянської Охорони, так що вже наприкінці 1942 р. мав свій воєводський і повітові осередки у всіх повітах, додатково у 7 повітах — повітові комітети Селянської Охорони. Варшавська преса «Трикутника» доходить уже тоді до всіх активних сільських осередків, яких в кінці 1942 р. вже є понад 100. Поряд з «Трикутником» на території трьох найбільших міст зроблено спроби організації харцерства і, особливо, у Луцьку — Народової партії.

Спочатку зв'язок цих організаційних дій з варшавськими центрами був дуже активним, але в кінці 1942 р. майже зовсім припинився. Дуже активну діяльність з гуманітарної допомоги проводило і проводить духовенство.

Військові дії велись протягом усього 1942 р. активно, але хаотично. Тут діяли різні локальні військові організації, в західній частині Волині (особливо у Володимирському повіті) — так звана ЗОР. Систематичну організаційну діяльність військо проводило лише у Дубненському інспектораті, який охоплював 3долбунівський, Рівненський, Дубненський і частину Кременецького повітів. Цей інспекторат організаційно був зв'язаний зі Львовом.

Організаційну діяльність на місцевості Волинське Представництво розгортає у жовтні 1942 р. У перший період всі зусилля були спрямовані на вивчення становища і встановлення контактів з діючими організаціями та окремими людьми. Після встановлення контактів і орієнтування в ситуації дійшли до думки, що Волинське Представництво повинно мати інший характер, ніж у центральних округах. І мови не могло бути про те, щоб його завдання обмежувалось підготовкою адміністративного апарату. Перед ним відразу постали завдання тісної координації всіх організаційних польських дій і підготовки організаційної мережі самооборони польського населення, а також психічної підготовки населення до самооборони. Усі громадські організації відразу визнали єдине керівництво Представництва, зберігаючи свою організаційну автономію. Таким чином Представництво взяло у свої руки організаційне керівництво самообороною і самодопомогою всього польського населення на Волині. У кінці лютого організаційна діяльність охопила всю територію Волині. Організаційна мережа була така. Окружне Представництво мало такі відділи: Відділ безпеки і самооборони, Воєводська комендатура ПКБ і самооборони, Відділ освіти і культури, Відділ пропаганди, Інспекція зв'язку. Крім цього, були два заступники Окружного Представника Уряду. І заступник відповідав за всі справи безпеки і самооборони, II заступник одночасно був керівником секретаріату, і йому було довірено ведення відділу суспільної опіки. Уся територія була поділена на три інспекторати. Перший охоплював Ковельський, Володимирський, Любомльський повіти, другий — Горохівський, Луцький, Дубненський, Кременецький повіти, третій — 3долбунівський, Рівненський, Костопільський і Сарненський повіти. У всіх повітах були повітові представники разом зі своїм адміністративним апаратом. Найбільш розбудована була мережа Корпусу безпеки і оборони, що мала на місцевості близько 250 осередків і постерунків. Також були організовані досить ефективна мережа залізничного зв'язку і шляхи пішого і кінного зв'язку.

Організацію апарату безпеки і самооборони на території сіл взяла на себе, за нашої фахової і фінансової допомоги, Селянська Охорона. В організованому корпусі безпеки і самооборони було приблизно 4 тисячі осіб. Ми порахували, що у разі повної мобілізації їх кількість дійде до 15 тисяч. При повному обшуку території чи використанні всіх джерел закупівлі зброї стан озброєння був і є дуже поганим і тільки у двох повітах перевищував 10 % кількості людей, організованих у корпусі безпеки і самооборони. З моменту вбивств польського населення ми почали зосереджувати у кількох місцевостях у кожному повіті осередки і постерунки ПКБіС. Усі ці місцевості перетворились на оборонні бази польського населення. Багато цих баз були втрачені або евакуйовані, кілька існує до цього часу. До нинішнього дня організаційна мережа Представництва охоплює всі польські повіти і осередки. У грудні 1942 р. почали видавати інформаційний листок для Волині під назвою «Польща переможе». Наклад листка спочатку був 300, а потім збільшився до 1500. Поряд з «Польща переможе» поширювали часописи «Через боротьбу до перемоги», «Річ Посполита Польща» і «Відомості польські».

У кінці 1942 р. запрацювало систематично і військо. Відразу розгорівся конфлікт між Представництвом і ПЗП, який триває донині. Цей конфлікт спочатку був наслідком різних завдань, які ставили перед собою Представництво і ПЗП. ПЗП виходило з того, що головною для всіх є справа боротьби з німцями і пов'язані з нею завдання, які випливають із загального плану повстання. Тому військо вимагало, щоб у його виключному розпорядженні перебували всі військові віком від 18 до 40 років. Головним завданням для себе і всієї польської діяльності на цій території Представництво вважало підготовку і організацію самооборони польського населення, передбачаючи велику ймовірність нападу з боку українців. Коли цей напад відбувся, то ПЗП визначило першочерговість самооборони щодо всіх інших справ. Зробило це воно запізно, до того ж визнаючи, що територія охоплена військовими діями, зажадало підпорядкувати собі усі досягнення Представництва. Підпорядкування Корпусу безпеки й адміністративного апарату Представництва на період боротьби було проведено з чітким застереженням, що вся організаційна мережа Корпусу безпеки і Представництва залишиться незмінною. Цього вимагає інтерес польського населення, чого, у свою чергу, знову не може зрозуміти ПЗП. Нині маємо такий стан: з Корпусу безпеки і самооборони виділяємо вишколених у військовій справі й передаємо війську для організації партизанських загонів. На оборонних базах і в містах є командири ПЗП, яким підпорядкована вся підготовка проведення боротьби. Наша організаційна мережа і постерунки Корпусу безпеки і самооборони зберігають свою організаційну самостійність і залишаються надалі. Окремим командирам ПЗП це не дуже подобається, і тому безперервно тривають суперечки і сутички внаслідок нашої тенденції до підтримання самостійності нашого доробку. Ці непорозуміння дуже шкідливі, бо знижують авторитет Представництва і ПЗП та послаблюють волю польського населення до опору.