ЖАНРЫ

Історія польсько-українських конфліктів т.2
Шрифт:

3. Напрямок «національної автономії» для українців представлений Демократичною Партією і ПС. Якщо ПС висуває тільки тезу, то Демократична Партія концепцію автономії викладає детально, виступаючи з пропозицією утворення окремих польських і українських кантонів.

Майже жодне з угруповань не виходить у даний момент за межі загальних формулювань. Остаточна кристалізація громадської думки Краю, безумовно, буде залежати від таких елементів:

1) від сили державного ладу й становища нової Польщі в Європі та в Балтійсько-Чорноморському міжмор'ї;

2) від кінцевого формування майбутньої долі Радянської Росії та пов'язаної з цим відповіді на кардинальне для нас питання, чи виникне незалежна Україна;

3) від державотворчої здатності й громадсько-політичної культури українців у переломний період.

Слід наголосити, що серед багатьох угруповань, навіть дуже далеких одне від одного програмно й ідейно, з'являється і сильно кристалізується концепція самостійної Української держави, яка існуватиме, щільно спираючись на Польщу. Ця концепція за очевидно змінених політичних умов є поверненням до ідеї «незалежної України».

252-А/6— Ковальський при співпраці з Хроботом [Адам Добровольський, псевдо «Ковальський».

Станіслав Гербст, псевдо «Хробот»]

CA КС PZPR, zesp. 2266/3, sygn. 202/111-10.

Документ 46

[НАПРЯМНІ В УКРАЇНСЬКОМУ ПИТАННІ]

Із входженням війни в кінцеву фазу увага польського суспільства Східної Малопольщі зосереджується в першу чергу на проблемі південно-східного кордону Речі Посполитої та необхідності визначення перед закінченням війни напрямків політики стосовно цих земель у відбудованій Польській Державі відповідно до польського державного інтересу

Низка фактів підтверджує належність земель Східної Малопольщі у передвоєнних межах до Польщі:

1. Ці землі до початку війни становили інтегральну частину Речі Посполитої і лише внаслідок військової поразки Польщі у війні з Німеччиною потрапили спочатку під радянську а потім під німецьку окупацію. Використання цієї перехідної ситуації для територіальних змін за рахунок Польщі було б рівнозначне до будування нових політичних форм Європи на основі гітлерівських і радянських проявів насилля і вбивств.

2. Переважна більшість людей Східної Малопольщі належить, як і решта Польщі, на противагу СРСР, до західноєвропейської цивілізаційної спільноти внаслідок вікового спільного історичного розвитку

3. На території Східної Малопольщі існує більш ніж 2-мільйонна цілком національно свідома і беззастережно віддана польській державності маса польського населення, яка творить два з погляду культури сильних і динамічних острови польської більшості (львівський і тернопільський).

4. Землі Східної Малопольщі утворюють інтегральну складову частину польського економічного простору і його необхідне доповнення з огляду на нафтову промисловість, потенційну енергетичну силу карпатських річок і сільськогосподарську продукцію, як щодо кількості, так і якості.

5. Важкий для оборони східний кордон Речі Посполитої зазнав би зі стратегічної точки зору ще більшого погіршення в разі втрати лінії Збруча.

Єдиною підставою для тих, хто ставить під сумнів приналежність південно-східних земель до Польщі, є так звана українська проблема, яка виявляється на цих землях в особливо гострій і небезпечній для цілісності Польської Держави формі. Вона випливає з того факту, що східні окраїни Речі Посполитої, в тому числі і її південно-східні землі, населяє згуртована кількамільйонна маса населення, яка називає себе українцями і становить абсолютну більшість населення як у цілому тих земель, так і в більшості повітів. Це населення об'єднує етнічна, мовна і культурна спільність, в першу чергу його єднає загальноукраїнське національне почуття, насправді ще не повністю сформоване, але таке, що вже проникає дуже глибоко в усі без винятку суспільні верстви, чому значною мірою сприяє той факт, що українську інтелігенцію і селянство об'єднують дуже сильні зв'язки на основі розвинутих родинних почуттів, спільності думки, економічних інтересів і діяльності. Зрештою, процес пробудження української національної свідомості є природним і зв'язаний з певними процесами, що відбуваються у всьому світі. Політичним виявом української національної свідомості є повсюдне прагнення до об'єднання всіх українців у незалежній державі. На території південно-східних земель незалежницький український рух має чітко антипольський характер внаслідок багаторічного впливу шовіністичних чинників, інспірованих і підтримуваних Віднем, Берліном і Москвою, що використовують як знаряддя пропаганди організації і структури уніатської церкви. Спритно експлуатуючи класовий антагонізм українського селянина до польського землевласника, релігійний антагонізм греко-католиків до римо-католиків, збуджуючи заздрість до польського селянина, який займає «українську землю», шовіністичним діячам вдалося сформувати у широких українських мас почуття сліпої і нині майже органічної ненависті до всього, що є польським.

Таке психологічне ставлення більшості українського суспільства виявилося у масових вбивствах польських військових, державних функціонерів, землевласників, осадників, селян і т. д., грабунках державного і приватного польського майна, дуже легкому підбурюванні і співпраці з окупаційною радянською і німецькою владою щодо переслідування польського елементу і нищення багатовікової на цих землях польської культури.

Нині національний український рух заперечує всіх і все; він одночасно налаштований антипольськи, антинімецьки і антирадянськи, але, не отримуючи сподіваної підтримки на Наддніпрянській Україні, попри ослаблення польськості на південно-східних землях, не має достатніх власних сил для реалізації своєї мети — унезалежнення і об'єднання України.

Ніщо не вказує на те, що до моменту відновлення Польської Держави у цьому ставленні відбудуться значні зміни з ініціативи самого українського суспільства. Таким чином, уже нинішній момент дає підстави для уточнення змісту польської політики щодо української проблеми на південно-східних землях.

Вирішення українського питання у Польщі — це, в першу чергу, створення умов, які б робили неможливою будь-яку чужу інтервенцію.

Звернення до так званої східної програми (прометеїзм) у нинішній час і ще принаймні довгі роки нереальне і небезпечне: нереальне, бо незалежну Наддніпрянську Україну мусила б вибороти польська армія без допомоги і навіть при ворожому ставленні місцевого населення, а відповідної для цього військової сили Польща не має і не скоро матиме; небезпечне, бо прогнозована поразка у війні за Україну поставить під сумнів незалежність самої Польщі, не кажучи про необхідність відвернення уваги від заходу, де зосередження її у поєднанні з напруженням усіх сил і всієї енергії є безумовною вимогою моменту.

Факти, які підтверджують належність південно-східних земель до Польщі, і вимоги політичного й економічного прогресу (творення більших спільнот) негативно впливають на можливість виникнення і розвитку незалежної Української держави на території так званої Галичини.

Територіальна автономія означатиме лише зміцнення нинішніх масових антипольських настроїв, утримання і розширення сприятливої основи для ворожої щодо Польщі агітації зовнішніх чинників і в результаті вимагатиме відречення польського народу від усього краю. Зрештою, концепція територіальної автономії у жодному разі не відповідає постулатам українських політичних діячів і буде розглядатись ними як щабель до завоювання повної незалежності.

Угоди між державою і політичними угрупованнями національних меншин суперечать самому поняттю державного суверенітету і, як свідчить досвід, не виконуються, а тому в них нема жодного сенсу.

Польська політика в українському питанні повинна порвати з методами, що їх застосовували польські уряди перед війною, а це означає, що має бути зрозуміла і послідовна політика, а не мінлива і кон'юнктурна, вона мусить спрямовуватись на принципове розв'язання українського питання, а не на отримання тимчасових переваг.

НАПРЯМНІ ПОЛЬСЬКОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ

Нелегальний період:

Польські компетентні діячі співпрацюють в утворенні української політичної групи, яка провадитиме конспіративну діяльність серед українського населення відповідно до принципів, викладених у «платформі» порозуміння в розділі Е проекту Стефана.

Польські компетентні діячі проводять пропагандистську діяльність серед українського населення щодо названої у розділі Е «платформи» порозуміння серед українського населення.

Поделиться с друзьями: