Чтение онлайн

27) Текст тут попсований, я його доповнюю з змісту.

28) zebys w. m. pan tych prywatnych umow poprzestal y poslow wszystkich, ktorzykolwiek tylko do w. m. pana w prywatnych materiach przychodzic beda,

odsylal.

29) Мова про епізод з 1631 р., росповіджений в т. VIII с. 131; за півтораста з верхом літ козацької дипльоматії оден тільки такий факт міг Потоцкий вишукати, щоб військо зрікалося права приймати посольства.

30) Мова тут про умову поставлену з української сторони: щоб пани, вертаючися до своїх маєтків, не приводили з собою збройних “асистенцій” — дворових полків.

31) inszego procz tey zgody nie maia cwiczenia.

32) Radze tedy wm. panu... ся фраза може бути звязана або з попереднім, або з дальшими, так вона постилізована.

33) przeto daie to moie do wmpana pisanie — в розумінню наказу.

34) У prosze unizenie, aby sie wmpan y dokonca o nich sіe pytal, gdybym ia mogl odyska'c osieke.

35) O lepszosc prawa — хто має більше права.

36) ze (by) w nalezytym byli iako y pierwiey posluszenstwie — bo zgola nic a nic sluchac nie chca.

37) Теки Нарушевича f 44 с. 935-940.

38) Наслідком того ж листу Потоцкого-гетьмана треба було б вважати лист Хмельницького до його сина, колиб прийняти дату одної з його копії -11 серпня (вище с. 68); але мині ся дата здається сумнівною.

39) Міхалов. с. 583, лист з 21 жовтня.

ЧУТКИ І ЛЄҐЕНДИ ПРО ВІЙНУ З ПОЛЬЩЕЮ, ПОВСТАННЯ ПРОТИ ПОЛЯКІВ, ПОГОЛОСКИ ПРО НЕЧАЯ, ТРІВОГА MІЖ ШЛЯХТОЮ, “СУВОРІ УНІВЕРСАЛИ” ГЕТЬМАНА.

Хмельницький, як ми вже бачили, скваліфікував сю мобілізацію як провокацію козацького війська, і крім того що використав її на те аби відхилити запропонований від хана похід на Московщину, відповів на сю польську мобілізацію мобілізацією козацького війська під Уманню, так що перед громадянством українським і польським раптом на весь зріст стала перспектива війни з Польщею, і всі були того переконання, що викликав її Потоцкий, аби дати реванш козакам.

З сим моментом звязане у Коховского популярне оповіданнє, переказане потім Грабянкою і ще в більш белєтристичних формах стилізоване Костомаровим. Коховский оповідає, що Потоцкий, зібравши військо під Камінцем, занявся приборканнєм наддніпрянських розбійників - так званих левенців, що переховувалися в Медоборських лісах і використовуючи приграничну місцевість, украдене на подільській території переправляли на молдавську й навпаки. Вони покрали між иншим також військових коней, і Потоцкий вислав против них кілька хоругов війська під проводом Кондрацкого. Сі погромили левенців, захопили їх ватажка Мудренка з 19 товаришами, їх взято на муки, в результаті вони “призналися” в своїх замірах напасти на польський табор і їх посаджено на палю. Инші розбіглися, або повтікали до козаків. Се дало нагоду Хмельницькому ілюструвати небезпеку від польського війська. Він велів сих втікачів, ранених, залитих кровю, обводити по козацьких полках і продемонстрував їх перед нуреддіном, що прийшов по козаків — іти разом на Москву. Ублаживши його дарунками, Хмельницький став з слізми виясняти неможливість кидати в таких обставинах Україну, щоб іти на Москву: Зборівську угоду порушено — така згода гірша війни. Поляки підступом і силою натискають на нього: Кисіль звідси приводить його до зброєння війська на Турків, а Потоцкий зза кордону загрожує величезним військом. Козакам кінець, коли не вирятують їх Татари. І отакими доводами відвів він нуреддіна від походу на Москву, а до Потоцкого післано посольство в сій справі від Татар і козаків 1).

Грабянка оповідає се з невеликими, але доволі ґрунтовними змінами:

Ляхи, ставши на квартирах на Поділлю, “почали великоє озлобленіє людям чинить”. “Слишав же Хмельницький о Потоцком и о полских воях под Каменцем Подольским стоящих, собрав и своя полки, яки бы по повелЂнію солтановом, вещію самою смотряше бистро, коєя ради вины Ляхи собираються з Потоцким гетманом, и чего ради имающе людей поднЂстрских єдиних избиваху на палЂ, другим носи и уши обрЂзоваху, а инних на четверти разсЂкающе по путех тЂлеса развозяху. О яких бЂдах нЂціи — избЂгше от рук лядских без носов, без ушей, Хмельницкому возвЂстиша, яко во время мира таковоє безчеловЂчноє мученіє Ляхи РусЂ творят. Сіє слишав присудствуяй посланник татарскій у сумнЂ.ся. Глаголя же Хмельницькій ко предстоящим: “Видите, что нам Ляхи творят: хочут да нам отшедшим на брань противу Москви они нападут на доми наши и огню предадут гради и села, жени же и чада мечем посЂкуть и память нашу з свЂта загладят. Сіє же все возвЂсти посел татарскій султану, тоже 2) солтан хану, и препятся брань, юже имЂху поднести на Москву Ляхи и Татаре” 3).

З приводу сього у Коховского їде до Потоцкого татарсько-козацьке посольство: Мегмет-ґазі аталик і Василь Кравченко, що фактично їздили до Потоцкого в жовтні, після молдавського походу; тому Костомаров переніс весь сей епізод на жовтень, тим часом як у Коховского він відограється в серпні. Але очевидна річ, що сей епізод з покаліченими Потоцким утікачами оповідався без докладної хронольоґії, а більш-менш довільно був звязаний Коховским з приходом нуреддіна, з одного боку, і з посольством Кравченка — з другого.

Пізніше се затерлося в памяти і поблідло, коли виявилося, що трівога була передчасна. Але в сучасних відомостях відбився незвичайно яскраво сей недовгий — двохтижневий, але незвичайно яскравий момент, прожитий на Україні в переконанню, що роспочиналась війна з Польщею, для докінчення недовершеного в минулому році, і по Україні й Польщі покотилися — упереджаючи події — перші вісти про конфлїкти польського й українського війська. Московські висланці їдучи з Варшави до гетьмана через польську, а потім українську територію в місяці серпні, в момент козацької мобілізації так описують свої вражіння:

В дорозі від Варшави до Київа богато польських військових людей казали, що за королівським наказом ідуть до гетьмана Миколая Потоцкого до обозу під Сатанів і Камінець Подільський: наказано їм з гетьманом бути готовими, а деякі жовніри казали, що мають іти воювати козаків: хоче гетьман помститися козакам за свої давніші “упадки”, як його козаки воювали.

Як приїхали до Київа, під той час гетьман Б. Хмельницький прислав до київського полковника універсал свій, писано в нім, що гетьман з військом рушився з Чигирина і став на Уманському шляху, а з Уманського шляху піде на свого неприятеля, — аби полковник ішов до нього на-швидку, щоб випередити неприятеля. І в Київі почалася велика трівога, що справді гетьман В. Хмельницький знову йде воювати Поляків. І в богатьох містах і на дорогах козаки побили урядників, державців і панських слуг 4).

Московський вістун — путивльський піп Іван Прохоров, що побував у Київі в середині серпня ст. ст. оповідає, що виїхавши з Київа 25 серпня (с. с.) він стрів на Дніпрі, на перевозі полковника Шумейка (ніжинського), “а з ним Черкасів (козаків) тисячі зо дві, іде з обозом і нарядом (артилерією) до гетьмана Хмельницького спішно на Уманську сакму (шлях). А як піп Іван був на сій (лівій) стороні Дніпра, коло города Гоголева, від Київа верст з дванадцять, стрівся йому полковник Мартин Небаба (чернигівський), а з ним Черкасів тисяч з пятнадцять — теж іде з обозом і нарядом на сполученнє з гетьманом Хмельницьким. І після того стрічалось йому богато Черкасів — ідуть спішно полками. А инші полковники з Черкасами йдуть иншими дорогами”. Київський воєвода Адам Кисіль говорив йому, що у козаків з Поляками почалася війна, і гетьман Хмельницький знову покликав до себе Татар. А від Черкасів чув він, що Поляки “накупили” Ногайських Татар, аби вони йшли в поміч їм, Полякам. І гетьман Богдан Хмельницький пішов з Черкасами наперед — переймати Ногайських Татарів, а до полковників і сотників написав, аби йшли спішно з ним на сполученнє. А київські міщане, що були в Польщі — у Львові й по инших городах “з торгом”, оповідали, що з Миколаєм Потоцким і з князем Яремою Вишневецьким в зборі Полків і з инших країв людей: шведських, цісарських і венгерських, тисяч до ста двадцяти: ідуть на Черкасів” 5).

Инші Путивльці та Митька Татарин, що в тім самім часі побував в Переяславі, оповідали, яке там чули від полк. Лободи, що пішов теж до гетьмана: кн. Ярема Вишневецький і Мик. Потоцкий стоять під Камінцем Подільським і хочуть іти на Черкасів; а між польською й волоською границею стояв на заставі полковник Нечай, на нього напав був коронний хорунжий (Конєцпольский) з Поляками і Поляки побили Черкасів. А в поміч Полякам прийшли Волохи, та ще йдуть у поміч Уманською сакмою Ногайські Татари. А кримський хан писав В. Хмельницькому, що Ногайські Татари вийшли з послуху: “скупили” їх Поляки, дали їм грошей, і вони пішли їм в поміч, — отже нехай гетьман іде зараз на Уманську сакму, щоб перехопити тих Ногайських Татар і не пустити до Поляків. Гетьман зібрався й пішов, і тепер стоїть в Умани, до полковників і сотників росписав, щоб спішно йшли до нього, а Адама Кисіля й урядників велів затримати 6).

Шл. Черновский, що побіг з Новгорода Сіверського до Сівська в 20-х днях серпня, росповів перед воєводою, що король Ян Казимир наняв “Французьких та Свейських Німців” 60 тисяч, з Польщі та Литви рушив усе посполите рушеннє, та з кн. Яремою Вишневецьким наємних жовнірів 12 тис., та з Радивилом 40 тис.

І за наказом королівським мають вони рубати козаків усіх на голову — щоб не було козаків ніде ні трохи. До Криму Тугай-беєві й мурзам післав він (король) міліон злотих — мабуть “скупив” їх, щоб воювали козаків. І два тижні тому Миколай Потоцкий і князь Ярема Вишневецький прийшли з посполитим рушеннєм до города Пилявки, і против них було післано два козацькі полки. То Вишневецький оден полк Браславський, полковника Сили Волошина, тисяч 30, на Чорнім шляху, на врочищу Гончариха, на голову побив, і полковника взяв, а Поляків побито тисячі з чотири; а другий полк Поляки осадили. А король у Варшаві відпускав саме послів московських та цісарського, а відпустивши сам піде на козаків. А збираються Поляки на Волині під Луцьком, а Радивил іде під Річицю на Гомель. А в Стародубі підстароста Уєйский з товаришами сів в осаді. Козаки пішли з усіх городів на збір з полк. Лисим, а котрі (Поляки) оселилися були на кримській строні Дніпра, тих Татари забрали до Криму, і мабуть будуть Татари помагати королеві на козаків 7)”.