Чтение онлайн

Але передбачати се — було одно, вплинути ж на бажану комбінацію сих моментів було дуже трудно в таких бурхливих обставинах. Плян був за тонкий і складний як на такий час!

Справжніх мотивів свого плану, причин і рації волоського епізоду, гетьман і старшина таки не вважали можливим дати ні своїм союзникам, ні своїм рідним українським масам, як ми бачили. Але ж надати відповідне освітленнє і оправданнє сьому несподіваному епізодові вони мали за потрібне, і інспірували громадську гадку тими засобами, які мали в роспорядженню. Їх офіціозні рапсоди дістали завданнє звеличати сей вимушений обставинами і в ґрунті річи зовсім не симпатичний епізод козацької політики як славний і величний акт її мудрости, що служить на честь і хвалу Запорозького війська.

Дивним дивом їх твір, присвячений такому малозамітному і маловажному епізодові, пережив віки і в доволі свіжій і яскравій формі, заховавшися в устах кобзарів XIX в. був записаний в трьох варіянтах: короткім на Миргородщині на початку XIX в. (виданий Цертелєвим), в ширшім на Чернигівщині в Сосницькім повіті в 1850-х рр. (записанім від звісного кобзаря Шута Кулішем і виданім Метлинським), і в анальоґічнім, але коротшім (що можливо походив з тої ж школи Шута),записанім в 1872 р. від лірника з с. Березина С. Ф. Ліндфорс-Русовою 18). Досі, наскільки знаю, ніхто з дослідників не висловляв підозрінь що до автентичности сього тексту, і я теж не бачу причин підозрівати його основи — в повній мірі рахуючися з можливістю деяких підправок. Наводжу її в тексті Шута, варіянти подаю в скобках, а дрібних, буквальних відмін не зазначаю:

Як із низу, із Дністра тихий вітер повіває

(Військо козацьке в похід виступає).

Бог святий знає, Бог святий і відає,

Що Хмельницький думає-гадає, —

Тогді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники,

Ні джури козацькі,

Ні мужі громадські,

Що наш гетьман Хмельницький,

Батю Зинов Богдан чигиринський

У городі Чигрині задумав вже й загадав!

Дванадцять пар пушок вперед себе одсилає,

А ще сам з города Чигрина рушає 19),

(А ще з-тиха до нас козаків словами промовляє:

“Козаки ви молодиі, ідіть же ви рідниї!

Прошу я вас: добре дбайте,

Та в охотноє військо поспішайте!)

За ним козаки йдуть —

Яко ярая пчола гудуть!

Котрий козак не має в себе шаблі булатної.

Пищалі семипядної,

Той козак кій на плечі забирає.

За гетьманом Хмельницьким у-в охотнеє військо поспішає.

Оттоді ж то як до Дністра річки прибував.

На три части козаків переправляв 20).

А що до города Сороки прибував,

Під городом Сорокою шанці копав,

У шанцях куренем стояв.

А ще од своїх рук листи писав,

До Василя молдавського посилав,

А в листах приписував:

“Ей Василю молдавський,

Господарю волоський!

Що тепер будеш думати й гадати —

Чи будешо зо мною биться,

Чи мириться?

Чи города свої волоські уступати,

Чи червінцями полумиски сповняти,

Чи будеш гетьмана Хмельницького благати? 21)

Тоді ж Василь молдавський,

Господар волоський

Листи читає,

Назад одсилає

А в листах приписує:

“Пане гетьмане Хмельницький,

Батьку Зинов Богдане чигиринський!

Не буду я з тобою ні биться,

Ні мириться,

Ні городів тобі своїх волоських уступати,

Ні червінцями полумисків сповняти:

Не лучче б тобі покоритися меншому,

Нижли 22) мині тобі старшому?”

Оттогді ж то Хмельницький як сії слова зачував,

Так він сам на доброго коня сідав

Коло города Сороки поїзжав,

На город Сороку поглядав,

Іще з-тиха словами промовляв:

”Ей городе, городе Сороко,

Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха!

Буду я тебе доставати,

Буду я з тебе великий скарб мати,

Свою голоту наповняти,

По битому тарелю на місяць жаловання давати!”

Оттогді то Хмельницький як похваливсь,

Так гаразд добре й учинив:

Город Сороку у неділю рано д-обіддя взяв 23)

На ринку обід пообідав,

К полудневій годині до города Січави 24) припав,

Город Січаву огнем запалив і мечем іспліндрував.

Оттогді то іниї Січавці (всі непишні бивали),

Гетьмана Хмельницького у вічі не видали —

Усі до города Яси повтікали,

Перед Василиєм на колінця впадали,

До Василя молдавського із-тиха словами промовляли:

"Ей Василю молдавський,

Господарю наш волоський,

Чи будеш за нас одностайне стояти —

Будемо тобі голдовати,

Коли ж не будеш за нас одностайно стояти,

Будем иншому пану кровю вже голдовати” 25).

Оттоді то Василь молдавський,

Господар волоський

Пару коней у колясу закладав,

До города Хотині одїжджав,

У Хвилецького копитана станцією стояв,

Тоді ж то од своїх рук листи писав.

До гетьмана Потоцького посилав 26):

“Ей гетьмане Потоцький

(Що в тебе розум жіноцький),

Ти ж б то на славній Україні пєш-гуляєш,

А об моїй пригоді нічого не знаєш 27),

Що ж то в вас гетьман Хмельницький Русин

Всю мою землю Волоську обрушив,

Все моє поле копєм ізорав,

Усім моїм Волохам, як галкам,

з пліч головки познімав;

Де були в полі стежки-доріжки-

Волоськими головами повимощував.

Де були в полі глибокі долини —

Волоською кровю повиповнював!”

Оттоді то гетьмане Потоцький листи читає.

Назад одсилає,

А в листах приписує:

"Ей Василю молдавський,

Господарю волоський!

Коли ж ти хотів на своїй Україні проживати,

Було тобі Хмельницького у вічниі часи не займати!

Бо дався мині гетьман Хмельницький добре знати, —

У первій війні, на Жовтій Воді пятнадцять моїх лицарів стрічав,

Не великий їм одвіт оддавав:

Всім як галкам з пліч головки поздіймав!

Трох синів моїх живцем узяв —

Турському салтану в подарунку

одіслав.

Мене, гетьмана Потоцького три дні на прикові край пушки держав,