Чтение онлайн

Примітки

1) Див. в т. VIII ч. III с. 226 і далі.

2) Про поворот Потоцкого в т. VIII. III с. 271. Він повернувся мабуть в середині березня. Кисіль у своїм звідомленню королеві про київський березневий з'їзд уже говорить про поворот Потоцкого як одну з причин трівоги й незадоволення козацтва, що з його приходом вважало неминучими нові конфлікти і репресії — автоґрафи Публ. бібл., тепер варшав. університету, копія Чортор. 398 л. 21.

“Приїзд й м. пана краківського затурбував козаків, бо так зрозуміли, що буде мститися за свій сором; але король й. м. потішив (animowal) їх своїм листом”, писав з сього приводу королівський секретар Пражмовский 1 квітня. Перед тим, 8 березня: “Пан краківський вийшов (з Криму), се певно; гетьманом великим, як був” — Автоґрафи б. петерб. публич. бібл., тепер варшавськ. унів. (листування підканцлера литовського Сапіги) кн. 221 л. 289.

Про Каліновского записка з Камінця, 21 квітня н. с., каже, що він приблизно 4 квітня виїхав з Бахчісараю, разом з Денгофом, двома Потоцкими й ин. (Збірка Русецкого, 31). Коло того часу в 20-х числах квітня він міг бути дома.

3) “Аби приятельські листи наші були тим миліші, посилаємо Потоцкого, обдарувавши його волею за здоровє голови вашої — що звольте ласкаво приняти” — дописок ханського листа до короля. Michal., ч. 540.

4) Я вказав уже, як уважно і трівожно слідило укр. громадянство за періпетіями повороту козацького ворога. — VIII. III с. 271. прим. 2.

5) divisum z w. k. mcia imperium.

6) securitati ukrainnej.

7) Яка глибина державного розуму!

8) Натяк мабуть на посольство Смяровского.

9) Albo v nich ieden Chmielnicki? tysiacami rachowa'c by ich potrzeba! Tego dzis zgubia, a inszego na to mieisce — dzielnieyszego, sprawnieyszegu i rozumnieyszego obiera, y takiego ktory ich partes tuebitur. Який несподіваний комплімент сьому українському плєбсові! Яку все таки могутню моральну й інтелектуальну силу в сій “український дичині” відчували її вороги — маґнати! Я поставив сі слова епіґрафом книги.

10) Тут треба розуміти: не персональні жалі за сором заданий Козаччиною.

11) Дата: у Львові д. 25 марта р. 1650 — ркп. Оссол. 1453 с. 377, теж 221 л. 94.

12) Quasi alter rех — так називає його Парчевич, описуючи тодішню ситуацію (Archiv f"ur "oster. Geschiche т: 59 с. 500).

ЧУТКИ ПРО САМОЧИННИХ ГЕТЬМАНІВ, НЕВДОВОЛЕННЄ 3 ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЛЄҐЕНДИ ПРО НЬОГО, СПРАВА ПОВОРОТУ ШЛЯХТИ НА УКРАЇНУ.

Внутрішні відносини були дуже напружені. Не вважаючи на всі силкування гетьманського правління закрити дійсний зміст зборівського компромісу і заховати в Козацькій Україні видимість визволення від польського панського панування, в українських масах і в козацьких низах відчувалась трівога і невдоволеннє. Невдоволеннє з ситуації — і недовірє до козацької старшини, що взяла на себе провід і відповідальність, покликала нарід на рішучу розправу, на життє й смерть, і кинула справу на роздоріжжю.

Не вважаючи на бідність і припадковість наших відомостей, не бракує нам за сі роки вказівок на сильне роздражненнє людности з такого непевного, неясного і підозріливого стану річей, - і незадоволеннє з козацьких провідників. Бачили ми вже вище відомости про гетьманів проголошуваних зимою 1649-50 р. в ріжних місцях против Хмельницького 1). Йому вдавалося ліквідувати сі інциденти: декому зробив він короткий кінець, инші повтікали з України; з деякими прийшлось уставити якесь modus vivendi — як от з Нечаєм. Його незвичайна популярність толкувалася тим, що він уважався представником чесної й твердої боротьби з Польщею, тим часом як Хмельницький придбав репутацію опортуніста-хитруна. Сей погляд зафіксувала народня поезія потім, з нагоди смерти Нечая, ми побачимо се далі. Тут же, в додаток до сказаного вже раніш, я наведу ще кілька згадок про конкурентів Хмельницького — з тих поголосок і оповідань, що назбирало посольство Пушкина.

В дорозі до Варшави в перших днях березня с. с. оповідав їм челядник Ян. Радивила що їхав з Варшави: “На Україні козаки почали бунтуватись, вибрали собі полковника Нечая, а договір гетьмана ставлять в ніщо; а Б. Хмельницький свого договору з королем тримається вповні, і гультяїв буде воювати разом з Короною Польською”.

Польський жовнір Стаміровский розповідав посольській публіці 4(14) квітня: Українська чернь, гультяйство, “пашенні мужики” бунтують і не хочуть землю орати; вибрали собі полковника Нечая і шарпають міста; Хмельницький же з реєстровими козаками королеві послушні й хочуть на спілку з жовнірами польськими бити тих гультяїв.

Якийсь приїзжий з Камінця Поляк, що побував “в Черкасех”, того ж дня розповідав ще більше: “Запорозькі козаки стоять у зборі, гетьманом у них Матвій Гладкий, з ним тридцять тисяч стоїть коло Константинова. А з полковниками: з Кривоносовим сином стоїть сорок тисяч у трьох милях від Камінця Подільського, а коло Бару Нечай, і з ним тридцять тисяч. Коло Чернигова, Стародуба і Почепа всі міщане збунтувались, стоять в купах, богато побили своїх панів, бють тих що воювали з козаками, а шляхта, приводячи їх до послуху, за се карає на смерть”. У Вишневецького в великий піст на третій неділі (очевидно в сих повстаннях) побито війська більше чотирьох тисяч, і тепер Вишневецький і Конєцпольский повели “під Черкаси” нові коптінгенти — жовнірів тисячів зо три. “А Б. Хмельницького гетьман Гладкий і Кривоносів син і Нечай звуть зрадником і кривоприсяжником”.

Якийсь “Поляк Чернавский”, що приїхав того дня з Волини, розповідаючи про київський з'їзд гетьмана з Кисілем в березні, додав такі інтересні пояснення: “Богдан Хмельницький хоче королеві служить, та тільки не можна йому, бо козаки не хочуть на те пристати, на чім Хмельницький був договорився; Хмельницький від козаків відстати не сміє, та і не можна йому відстати: коли відстане, убють його козаки. А полковники: Матвій Гладкий, Нечай, Кривонос, хоч і пють і їдять разом, а мисль не одну мають: звуть Хмельницького Ляхом, похлебцею (облесником). А та шляхта, що післана на уряд до королівських міст, живе в великім страху від козаків: ратуючи своє життє кланяються їм, поять і всяку ласку чинять. А до городів і міст Вишневецького козаки урядників не пустили, держать городи Вишневецького за собою. А на ту шляхту що поприїздила до своїх маєтностей на Україні — на неї хлопи бунтуються, побивають до смерти і маєток їх шарпають”.

А “садівничий смоленського воєводи” приїхавши з під Більська (на Підляшу), розповідав, що там коло десятого квітня н. с. була відомість, що Кривонос з козацьким військом іде на Білорусь, на Кричів і Мстислав, за те що під Слуцьком йому вбили батька (очевидно тут помішали Кривоноса з Кричевським), і воєвода Глібович пішов на нього з Смоленська з військом.

Козацькі посли, що їхали тоді ж до Варшави, на запитаннє московських, пояснили, що всі ті чутки про Нечая, Кривоноса і їх наступи на Поляків — чисті вигадки; влада гетьмана в повній силі: він запорозьких козаків відає, судить і розправу між ними чинить, і поріжнення (розни) між запорозькими козаками нема ніякого; відносини з Поляками теж нормальні, — королівські й панські урядники урядують. Але — з вдоволеннєм зазначали вони — Ляхи дійсно мають великий страх перед козаками 2).

Як відгомін попередньої кампанії (1649 р.) інтересна пізніша поголоска, що камінецькі міщане не хочуть пускати до себе ні польського війська, ні козацького, бо міщанам з обох сторін, і від Поляків і від козаків неправда: і Поляки й козаки їх віддавали в полон Татарам 3). Сей розділ між міщанством і козацьким військом (старшиною) виступав і в инших вістях: київські міщане оповідали в серпні 1650 р., під вражіннями тодішньої трівоги від Потоцкого, що козаки побивають не тільки Поляків, але і “своїх міщан” також грабують і побивають — бо вони разом з Поляками посягають на них (козаків) 4).