Чтение онлайн

Не маємо докладніших відомостей, яке вражіннє і які наслідки викликали такі розпорядження, але можемо з усякою певністю сказати, що ся нещира і неясна політика гетьманського правління мусіла в високій мірі збільшати невдоволеннє з нього, з гетьмана і з старшини.

З ріжних сторін ідуть чутки про переселення на схід поза межі польського досягання, себто кінець кінцем — за московську границю, і дійсно людність сунула сюди неустанно, а вічні суперечки пограничних московських урядників з козацькою старшиною за переходи границі, захоплення ґрунтів і промислів в граничнім поясі, і и. т. д., — являється одним з симптомів сього руху.

Ґоліньский в своїх “Термінатах” записує чутки, що ходили по Польщі весною 1650 р. про сю утечу українських мас, в супереч всім заходам і бажанням Хмельницького, що в своїй безпорадности жалиться перед королем: “Неустанно що тижня шле Хмельницький своїх послів до короля, заявляючи свою охоту, зичливість і вірне підданство з своїми козаками, і дає знати, що хлопи з Руси Дніпром 24) ідуть на Московщину і там піддаються Москві, не хотячи бути послушними своїм панам на Руси, і підіймають Москву на війну против короля і всеї Річипосполитої. Що з ними скаже робить король (питає нібито Хмельницький) — чи їх затримувати, чи їх бити, чи вільно пускати?” 25).

Кисіль пише королеві в квітні, з приводу моковських похвалок, що військо Запорозьке впрошується під Московську протекцію:

“Сама чернь так роздражнена, що готова бути кому небудь підвладною, аби тільки не нам, панам своїм прирожденним, - хоч поганству, а поготів там де оден нарід і одна віра! Тому я завсїди більше боявся сеї ліґи (московської), ніж татарської. Але вповаю на милосердє боже, що коли не попустив того на нас в першім і другім році не попустить і тепер! А до того й козаки, що правлять тим селянством, ніколи не прийдуть до доброї згоди з Москвою, анї Москва з ними”. І далі, нарікаючи на “шарпанину” українського люду з боку жовнірів і всяких офіціялістів: “Чернь, не можучи терпіти тіранії, по тім як її на ріжних місцях горлом карано за бунти і виступи против панів, валить за Дніпро, і не знаю вже, хто ще там зістався? 27).

Поки ті новини не залунають (про московський протекторат) ще яко-тако; але скоро від Москви вийдуть ті новини — всьому кінець! Чернь, настроєна як найгірше, піднесе чуба, і тоді бо-зна що буде зо мною і з усею Річ-посполитою. Тепер на все треба зважитись, і доходів і всього зріктися, аби під хвилю, коли приготовляється війна загранична, була загашена війна внутрішня”. “Розіслати універсали, щоб ніхто не смів зачіпати (козаків і селян, очевидно). Які не чують, нехай тепер почують, що діється з вітчиною. Нехай закинуть шарпанину! Я тут рискуючи здоровлєм своїм для служби в. кор. м. на собі несу весь тягар — нехай же ті панове що в тилу мене помилують: нехай не видирають у хлопа все що він має з душею разом, аби тільки потім якось назад до Польщі втікти!” 28).

Розуміється всі сі поклики старого воєводи — зріктися претенсій на доходи з української людности, приборкати жовнірів і т. д., були цілком не реальні і безнадійні. Але цікаво, що він се розумів: що по всім пережитім українського “плєбса”, чи “ґміну” ніякими карами на горло не можна загнати назад в перед-революційне ярмо, і вони, сей “плєбс” або знайде собі иншого протектора, або вивтікає за кордон Річипосполитої. Принаймні стільки ж зрозуміння, скільки у сього старого волинського шляхтича, не менше, ми мусимо припускати і у Хмельницького та инших керманичів козацької політики. Вони мусіли розуміти, що їх готовість проливати як воду кров українського “гультяйства” чи “сваволі”, котру вони з такою пильністю демонстрували перед польськими кругами, не розвязує справи, а тільки збирає наоколо них громовину тяжкого, злопамятного хлопського гніву і завзяття, котре также небезпечно було силоміць затримувати в межах козацької України, як і випускати за її межі.

“Про Хмельницького я чув, що він був зводник. Він же й продав нашу Україну. Він її скрутив. Бувало ще мої батьки звали його мошенником. Більш ні на кого так не жалілись як на Хмельницького” — росповідав старий, 75-літній дід у селі Волоському над Порогами членам дослідчої експедиції 29). Така лишилася традиція про козацького батька в селянських низах, що волочилися з місця на місце, кидаючи насижені, загосподарені місця перед привидом панської неволі.

Мусимо думати, що гетьман і старшина коли не в повній, то в деякій мірі відчували всю небезпечність ситуації, яка творилася ними. Але вони не вважали можливим вийти з сеї політики пів-слів і пів-діл. Не насмілилися викликати Річ-посполиту шляхетьску на рішучу росправу, ані не мали охоти вернутися в становище її підручників і слуг, як вона того хотіла.

Примітки

1) Так з нагоди пополоху, що повстав між шляхтою підчас походу козаків і Татар на Волощину, Кисіль своїм обіжником, сповіщаючи про се, наказував, “аби від війська його кор. милости не давалось ніякої оказії, а всі ї. м. (шляхта) домів своїх не кидали, підданих своїх ласкаво трактували і в належній обережности пробували” (Архивъ III. IV с. 502).

2) Акты Ю.З.Р. VIII с. 344.

3) Се в “Новинах з України, що писав до Варшави значний пан 26 червня 1650, а з Варшави до Кракова передано, переписавши з того листу” — у Ґоліньского с. 344. Тут між иншим читаємо: “Про Хмельницького нема певности”, чи додержить віри королеві й Річипосполитій. Він зчаста пише до хана, видумуючи на нас чудовні вигадки, ніби то ми не дотримуємо йому віри, знову наймаємо на нього Шведів і т. и. Не якась цнота, ні присяга затримує його в додержанню вірности (і здержує) від ворожих кроків, тільки хан і послуга ханові — що він велів був йому йти на Черкесів: через те він (Хм.) був спокійний по сей час. Але коли хан загамував Черкесів одним страхом приходу, приходиться нам остерігатись козаків і готовитись як на певну війну, що без сумніву наступить не далі вересня — коли не підуть на війну куди небудь за границю.

“Бо те хлопство не витріває в домах, напивши ся своєволі. Панів хоч пускають до маєтностей за універсалами Хмельницького, але так їх шанують, що самі над ними панують, а декотрих і забивають, як от Казимира Пясечинського забили під Винницею. Виговський, секретар Хмельницького по сто або й по двісті червоних золотих бере від будь якого універсалу, що пани беруть від нього, вертаючи назад” (Wichowski po stu abo po dwuset bierze od lada universalu czerwonych zlotych, ktore panowie od niego biera, do swych maietnosci nazad sie wracaiac).

“Всі там козаки, і реєстру там нема — всюди тільки посполите рушеннє"!..

“Оказію вивести їх за границю подають самі Татари — а саме до Москви. З тим хан прислав в посольстві Мустафу-аґу, дворянина свого, закликаючи і просячи короля на ту війну. Тисячу користей показував від тої війни, заявляючи свою готовність і радячи королеві не гордити даром божим — що перед ним відкривається велика держава, котру він йому відступає, задоволяючися для себе здобичею та ще Казанею та Астраханею. Вони в Варшаві плюють на тих Москалів, що там з московським послом, кричать: “Капут”, і дивуються, що ми їх так гойно трактуємо: вони їх мають за Жидів, і того року Москалі давали Татарам харач. Одже хотячи конче тої війни, Татари просять помочи у короля і на приватній авдієнції деклярували: “Коли не схочете на Москву, то ми не стримаємо Татар: на вас підуть з козаками”. (Тому) п. краківський (Потоцкий гетьман) збирає військо і ставить обоз, поки-що в секреті”.

4) Посольське звідомленнє Протасьева і Богданова, Польські справи 1650 р. ст. 8 (не паґінований).

5) Wszystkie na siebie poarendowawszy dziesiata cze'scia taniey anizeli przedtym chodzili arendy. Буквально се значить, що Хмельницький скинув з старих орендних цін десять процентів. Але може треба розуміти так, що він давав оренди за десяту частину колишньої ціни, себто за безцін?

6) Дальші слова процитую нижче.

7) Zgola zaiezdza wszystkie miasta, lasy y budy potaszowe, o ktore z nim smieiacontractowa'c Gdanszczanie bez wiadomosci k. i. mci. y Rzeczyptey y posylac do niego. Се інтересна вказівка на фіскальний интерес, що лежав під тим усім. Військовий скарб хотів експльоатувати те все на себе.

8) “А которые подданые в панских державах и в шляхецких — и іми бы по прежнему владЂли их державцы и паны и доходы всякие по старинЂ на них положеныю имали”.

9) Польські спр. 1650 р. ст. 1 л. 481-3.

10) Не чинили.

11) Див. далі, ст. 40.

12) Польські справи 1650 ст. 1 л. 478-9.

13) В Любетцку, може: в Любецькім.

14) приятством.

15) заводчиков.

16) и во владЂньях их волю от них отнимать.