Чтение онлайн

Але хмара сим разом пройшла щасливо: Хмельницький з своїм штабом рішили не рискувати оружною розправою, не можучи рахувати на Орду. Прийняли привезений від Потоцкого лист — безумовно писаний в таких же мягких, згідливих тонах — трактування козацького війська як чогось не підвладного, а самостійного і рівнорядного. Після бундючного тону з 3 серпня се справді був серьозний здобуток сеї воєнної демонстрації. Козацький гетьман наказав закінчувати евакуацію Волощини; переїхавши своїм штабом до Ямполя, велів переправити решту свого війська через Дністер на український бік. З великою нарадою відправив той останок орди, що при нім ще для постраху зіставалася з мурзою, чи беєм перекопським. Продемонстрував перед післанцями Потоцкого, що був затримав у себе 18), ріжні акти льояльности: видав свій суворий універсал на своєвільників, процитований вище — уповноваженнє польським панам самим карати своєвільників, за порозуміннєм з місцевими полковниками козацькими 19). В присутности послів Потоцкого перевів на місці кілька екзекуцій над присланими до війська своєвільниками, і виправляючи сих послів до Потоцкого порадив на будуче висилати урядниками на Україну людей менше полохливих, не таких страхополохів як сим разом, що повтікали не знати чого. Пострашив, здається уданим маршом на Камінець, мовляв — за проханнєм волоських послів, а потім справив бучну учту на прощаннє: пив здоровлє короля, Потоцкого, всіх сенаторів, “доки трунку стало” 20), і передав до Потоцкого листа повного всяких льояльностей, але і домагань, щоб одночасно з демобілізацією козацького війська польське було також розпущене, аби відпочило перед спільним походом, що стоїть перед ними, відповідно “святій королевській волі” — спільній боротьбі против ворогів Річипосполитої. Дуже коротко і неясно стилізований лист сей 21) мали доповнити устні мови гетьмана перед сими післанцями, що вони мали переказати Потоцкому. Реляції з польського обозу вказують такі пункти: військо коронне повинно бути зараз розпущене, воно може стати на лінії, але для певности козацької сторони добре було б дати в застав декого з ротмистрів і полковників; ще згадувалась фактична неможливість обмежити козацьке військо 40-тисячним реєстром, треба, мовляв, що найменче 100 тисяч — як се читаємо в львівських новинах з місяця жовтня 22), і т. д.

Одночасно з сим прийшли до Потоцкого листи від Кисіля в справі тих “святих намірів” короля, що на них натякав Хмельницький, відкриваючи, мовляв, для їх здійснення нову серію дипльоматичних зносин — з Ракоцієм, волоським господарем і т. д. Кисіль посилав копію королівського листу “перед тим писаного до Хмельницького” в справі походу на Чорне море, і свого листу в тій же справі, де він заохочував гетьмана до боротьби за визволеннє християнських народів — аби вся Европа признала його “Богом даним” на визволеннє християнської крови з поганської неволі 23).

Все се надавало замиренню запорозького гетьмана з Польщею ідеалістичне освітленнє: пожертвовання дрібними місцевими непорозуміннями інтересам християнського світу. На се потім посилався Хмельницький (в листі на соймики шляхти). Але непримирені козацькі вороги з польського табору повторяли, що все се тільки маскованнє, з боку Хмельницького, неможливости війни під зиму, коли Орда покинула козаків, і хитре протяганнє часу до весни 24). Не бракувало голосів за тим, що треба б якраз скористати з такого моменту слабости противника і ударити на козаків 25). Волоський господар також прислав посольство зондуючи Потоцкого — чи може рахувати на його підтримку на випадок розриву з Хмельницьким 26). Але Потоцкий не рішався йти на конфлікт з козаками, навпаки постарався обминути всяку суперечку й запевнити собі спокій на найближчий час. Він вислав (в відповідь на привезені йому листи) почесний дарунок Хмельницькому: богато оправлену шаблю й листа писаного в дуже приятельських тонах, і уповажнив свого посла ротмистра Загоровського зложити перед гетьманом присягу, що спокій не буде порушений, військо буде роздушене і розложене оподаль від лінії, козаки можуть бути цілком безпечні і не боятися нічого ворожого з польської сторони 27).

В сих миролюбних настроях, очевидно, підтримало його нове спільне посольство від Хмельницького і хана, що прибуло 12 жовтня і повторило ще раз те саме, що попереднє прислане з Волощини. Правдоподібно, Хмельницький скористав з ханського посольства, що їхало до Варшави допевнятися недоплаченої по гадці хана данини і заохочувати до походу на Москву: вислав з ханським послом свого посла до Потоцкого і до короля, щоб ханським авторитетом підтримати свої домагання. Подільський суддя Мясковский, що був присутнім при тій авдієнції 28), і камінецький ректор що дає короткі, але очевидно — дуже точні відомости про біжучі справи 29), зводять домагання до таких пунктів: польське військо мусить бути негайне розпущене і розквартироване в Галичині або в польських провінціях (не при лінії). Ханський посел від себе остеріг — згідно з змістом ханського листу до Потоцкого, згаданого вище — щоб козаків ніяким чином не турбовано: вже Потоцкий розбив раз пляни походу на Московщину, і замість Москви вийшов поход на Волощину, нехай більше щось таке не повторюється, бо за Зборівським трактатом всяка зачіпка з козаками приведе до розриву між ханом і королем і вина буде на Потоцкому 30).

Потоцкий по сім написав нового, ще приязнішого листа до Хмельницького і вислав його на руки Кисіля, як посередника (а властиво — в очах противників спільника козацьких лукавств), і занявся ліквідацією свого обозу. Зробив перегляд війська і розіслав його по воєводствах: Подільському, Руському, Белзькому й Волинському — не зачіпаючи Браславського, щоб не дражнити козаків 31) — tempori serviendo, рахуючися з обставинами, як каже Мясковский: забезпечуючи спокій на майбутній час, і заразом де можна — перетинаючи нитки козацької політики — як се особливо яскраво показалося на волоських плянах Хмельницького.

Почуття гніва й роздражнення, що йому прийшлося стиснути в собі супроти видимої небезпеки, Потоцкий вилив в цікавім листі на соймик свого воєводства, писанім власне в сім моменті ліквідації подільського обозу — виймаю з нього дещо, покорочуючи деякі попсовані копіїстом місця й зайву фразеольоґію:

Одержавши в неволі відомість, що за ласкою божою висока фортуна й. к. м. розігнала криваву тучу заїлости поганської і хлопської ребелії і принесла Річипосполитій нашій пожадану погоду милого спокою, — я насамперед подякував найвищому маєстатові за його невимовні добродійства, і тішачися з такого щастя нашої вітчини, сподивався привітати її цілком заспокоєну і спокійно відібрати свій реґімент. Але коли приходячи до вітчини бачу, що та згода має тільки імя згоди, а в дійсности тріває дальша незгода, з великою шкодою для Річи-посполитої й уймою гідности маєстату й. к. м., — моя радість обертається в гіркий смуток і я з жалем мушу бачити, що вітчина наша далека від сповнення своїх бажань, і праці й. к. м. коло заключення миру не мають відповідного наслідку.

Пактами зборівськими застерігла собі Рп-та, що обивателям воєводств Київського, Браславського і Чернигівського забрані у них маєтности мають бути повернені у володіннє. Але й досі сей пункт не сповнений. Як давніше, Хмельницький маєтків не вернув, тримає їх, і хто тільки хотів знову перейняти свою маєтність і туди для того поїхав, всіх знищила злоба хлопська! Дісталося й мені з того вару пива — бо крім того що не отримую 150 тисяч 32) інтрати, — слуг моїх, туди висланих, щоб перейняти ті маєтности, двадцятьох тирансько вбито! Отже тамошні обивателі побачивши, як там бушує несамовитість хлопська, і не насміляються вертатися до домів своїх. Воліють терпіти тяжке вигнаннє і жебраючи помочи підтримувати своє життє, ніж віддаватися в зрадницькі руки своїх підданих, відзискуючи свою власність, і йти на неминучу загибіль свого життя від їх лютости 33).

Так панує собі Хмельницький, як пан і спільник Корони, маючи на рік більш як 5 міліонів інтрати 34). Провадить зносини з заграничними володарями без відому й. кор. м. Посольства від них приймає, свої навзаєм до них посилає, розпалюючи їх і підбиваючи на війну з Річп. Післав до Отоманської Порти, оддаючи їй підданство, згодився на харч — що цісар мило прийняв: дуже ласково послів приймав і допустив до поцілування краю шати своєї, обдарував, а самому Хмельницькому післав корогву на адміністрацію завойованих воєводств. З мультянським господарем, що має 30 тисяч війська під зброєю, і з Ракоцієм уложив союз. Волоського господаря наступивши війною примусив на воєнний союз против нас, і на те мусів дати запись, а доньку свою за сина його змушений був приобіцяти.

В якій же небезпеці пробуває наша Республіка, і чи може ся згода зватися згодою, — віддаю глибокому осудові в. м. Я бачучи те все не можу сказати, щоб ми її мали! Навпаки, з сумління і з обовязку уряду свого остерігаю в. м., аби сьтс подумали про забезпеченнє вітчини і вільностей своїх, котрі предки наші здобули не жалуючи крови своєї. Бо той зрадник взяв то собі за завданнє — шляхту викорінити, весь лад Республіки нашої перевернути і на королівськім престолі иншого пана посадити. Тому треба щоб в. м. ухвалили такі сили, які б відповідні були на відпертє такої небезпеки. А далі треба буде приложити старання, щоб розшити ті ліґи. Бо инакше впала б наша Республіка в велику небезпеку, і за нашою байдужістю і безрадністю щоб не попасти нам в останню біду і з великим жалем і сором бачити повний упадок Річипосполитої.

Я скільки можна працюю коло розірвання сих звязків. Післав до хана, доказуючи йому, що Хмельницький не дотримує нам зборівських пактів, поставлених його (хана) заходом, і маєтностей наших не повертає. Веду його до того, щоб відступив від союзу з ними (козаками). Від господаря волоського добився, що він готов підняти зброю против Хмельницького, з'єднатися з Татарами і в усім Рчп. помагати, з тою одначе умовою щоб король його прийняв під свою протекцію і щоб ми йому дали індіґенат 35).

Примітки

1) Див. зміст його розмов з конфідентом Потоцкого в листі Потоцкого з 22 жовтня — Жерела XII с. 140 = Міхалов. 576.

2) Див. реляцію Любєнєцкого з 17 листопаду — Transsylvania c. 115.

3) Єсть того відгомін у Ґоліньского: “Післали Татари і Хмельницький своїх послів до господаря мультанського і до Ракоція, щоб їм дань післали, коли хочуть мати спокій вони і їх піддані, а коли не дадуть — обіцяють їх в короткім часі навідати”, с. 357.