Чтение онлайн

Що лежало за сими льояльними інструкціями? Правда, все се писалось іще перед повним розривом Радивила з королем, що наступив після королівської “протестації” 19 вересня-акту обвинувачення на Радивила і литовських маґнатів які йшли з ним. Але розрив і тоді був уже настільки близький, так висів в повітрі, що ніяк не можна увірити, щоб дійсно поза сі директиви виложені в офіційних інструкціях, Радивилові посли нічого більше не мали сказати гетьманові. В розмові з київськими воєводами Жданович сказав, що Радивил вважає ділом безнадійним боротися з царем, і коли його, Радивила, цар не пожалує, він піддасться з усею Литвою шведському королеві 13). Се натякає на ті істотні, цілком не льояльні з польського становища можливости, що мав Куніцкий і Жданович розгорнути перед козацькою старшиною; але щось конкретніше про се не можемо сказати.

Гетьман вважав за найкраще вислати Ждановича до царя особисто, щоб він там сам безпосереднє поділився богатими відомостями про польсько-литовські відносини, зібраними за більше ніж цілорічний побут в полоні. В листі до царя, післанім з Ждановичом 8 н. с. жовтня, місія Куніцкого згадана побіжно-що він нічого доброго не сказав, “з прелестьми приходив”, тому гетьман його з нічим назад відправив.

Натомість уважав потрібним повідомити царя про вісти привезені з під'їздів, післаних на Волинь. І так полковники, вислані за порозуміннєм з Бутурлиним під обоз кн. Домініка Заславського, дня 28 н. с. вересня здобули польський табор між Острогом і Межиричем, погромили Андрія Суходольского, старосту литинського, полковника кн. Заславського з усім його полком і привели “в язиках” живцем Миколая Міроша “суддю того ж полку”. Захопили наїздом містечко Межирич і сам Острог, забрали ріжну зброю, корогви і бубни, “тільки християнам там будучим неправди не чинили” 14). Міроша гетьман післав цареві з Ждановичем живцам, просив тільки розпитавши повернути назад, бо Мірош обіцяв дати за себе в обмін сина козака Яреми з уманського полку, що перебував в польськім полоні, а Ярема козак війську Запорізькому давно заслужений. Вісти того Міроша гетьман коротко збирає в своїй грамоті так. Коронне військо стоїть далі під Зборовим, чекаючи татарської Орди, що має привести з Криму Яскульский під Животів-і туди “на схід” рушать тоді коронні гетьмани з-під Зборова, а король з посполитим рушеннєм 10 тисяч війська з Чарнецким і Маховским посилає він на Литву против Москви. Сподівається ще помочи від Волохів, Мунтян і Венгрів.

Сам гетьман також дістав вісти, що Татари збираються на Україну; гетьманського посла досі з Криму не пускають, а білогродський бей з нічим відправив післаного до нього сотника браславського. Новий хан не доходячи Криму має стати на полях білгородських і там збиратиме всі орди, а Сіауш-баша сілістрійський іде з-за Дунаю. Вже й тепер Татари підпадають під полудневі полки: Чигиринський, Корсунський, Уманський, Браславський-богато наробили шкоди.

З огляду на все се гетьман вважає недоцільним далі стояти під Бердичевом, і рішив повертати з московським військом назад, а царя просить прислати більше помічне військо, з огляду на трівогу, що підіймається на Україні перед небезпекою від Ляхів 15). Під'їзд висланий від гетьмана під Луцьк, щоб довідатися що-небудь про Трубецкого, не добув там ніяких відомостей про нього, і взагалі ніяких вістей від нього нема. Гетьман за порозуміннєм з А. Бутурлиним вислав новий підїзд під коронне військо для вістей, так само в степи кримські і білогородські. В пограничних городах (від Волини) будуть поставлені залоги, а сам гетьман повернувши на полудневу границю буде промишляти проти Татар і Турків 16).

Виговський в листі післанім до В. Бутурлина, з тим же Ждановичом, коротко потверджував те що писав гетьман, спеціяльно що до вістей привезених від бея білогородського тим браславським сотником, про приготовання до походу на Україну і царські городи 17). Посилав ріжні листи одержані останніми часами-від бея і каймакана турецького, від воєводи Стефана-з запевненнями приязни і порадою далі вести зносини з Ракоцієм 18); реляції свого кореспондента-розвідчика Остафія Остаматенка з Умани про непевне поводженнє воєводи Стефана, про інтриґи його, спільно з воєводою Щербаном і Ракоцієм проти Лупула в Царгороді: задарюваннє султанських міністрів, щоб його стратили і т. д. 19).

А. Бутурлин в реляції післаній цареві, мабуть з тим же посольством, теж повторяв цареві приблизно ті самі відомости: гетьман закликав його до себе, розповів йому більше менше те саме, що написав потім цареві 8 н. с. жовтня, і просив написати все се цареві, щоб той прислав більше військо. Сам Хмельницький, з огляду на вісти про Татар, вертає до Чигрина. Але на пораду Бутурлина згодився вислати на Поляків миргородського полковника Лісницького, і Бутурлин також післав з ним свого капитана Количева, 8 н. с. жовтня 20). Що до Радивиловиго посольства Бутурлин ще перед тим доніс цареві про приїзд Куніцкого, і похвалявся, що се він намовив гетьмана післати до царя Ждановича, з листами Радивила, і гетьман його послухав 21).

В інструкції даній Ждановичу гетьман доручає йому устно докладніше вияснити небезпеку, яка загрожує Україні з татарської і польської сторони, і небхідність кинути сей навязаний похід під Луцьк та пильнувати своєї території-особливо полудневого погранича. Се більше менше те саме що пише гетьман в своїм листі, подекуди навіть і ті самі слова 22). Нове те-що гетьман повіряє цареві своє бажаннє будувати човни для морського походу-для продовження донських операцій очевидно, і просить на се згоди царя. Нарешті порушується інтересна справа: утечі козаків від війська за московську границю. Гетьман просить царського наказу до пограничних воєвод, щоб вони тих своєвільників не приймали, а назад повертали, бо вони сильно бунтують людей: тікають не заслужившись перед військом, “набунтовав и начиня многие воровства”, себто кинувши похід, наробивши замішання, попсувавши настрій-викликавши опозицію проти гетьманського правління і старшини 22). Так очевидно треба розуміти рівняючи з сим раніший о місяць лист гетьмана до путивльського воєводи Зюзина в справі таких втікачів:

“Згідно з присягою ми, гетьман, у всім заховували вірність, і далі заховуватимемо непорушно. Але тут богато є таких своєвільників і убийців, що наброївши тут або вбивши кого небудь тікають у землю й. цар. вел. Так от і тепер у Гадячу і Веприку і в инших городах деякі бунтівники наробивши заколоту (смятенія) і богато лиха, почали виходити до царської землі. Тому пильно просимо тебе післати грамоти у всі пограничні городи і села, до воєводів і приказчиків, аби тих бунтівників (мятежников) і убийців, що приходять без наших листів, ловили, вішали, стинали і в неволю брали, а майно забирали на государя.

“ Богато тих своєвільпиків іде також без нашого відому на Тор і там збирається: зволь післати й туди: тих своєвільників знищити, бо то недалеко від в. милости. На се треба вважати, щоб се своєвільство було знищено, і цареві служили вірно, тому ще раз просимо тих своєвільників не пропускати через границю, а з Тору зігнати” 23).

Ясно, що мова йшла не про яких небудь кримінальників, а про бунти і розрухи глибшого, політичного характера, що відбивали в собі трівожні настрої і незадоволення української людности і козацтва. Як жалко, що ми маємо про се так мало і те що маємо-маємо в дубових московських перекладах, так що нелегко навіть відгадати ориґінальну фразеольоґію.

Про становище гетьманського уряду до еміграції взагалі будемо говорити далі.

Примітки

1) Акты XIV с. 30.

2) Тамже с. 67-8.

3) Акты XIV с. 69-72.

4) Тепер Крилівка коло Нехворощі, 20 км. на схід від Бердичева.

5) Сибир. приказу стовб. 1636, л. 121-7

6) Польські справи 1654 р., № 2 л. 11: перший привилей, короля з 28 червня, л. 76-другий привилей з 10 вересня 1654 р., 75 — лист гетьмана коронного, де він обіцяє свою протекцію всім що пристануть до Дименка.

7) Сибир. прик. 1636 л. 137-142.

8) Саму назву Луцька одначе з черновика царської грамоти вичеркнено. З початку було: “И тебЂ бы (знаючи про побіди на Білоруси) с стольником нашим А. В. Бутурлиным [самому итти к Луцку однолично] не мешкая и войска в войну распустити и прося у Бога милости над польськими и литовскими городами промышляти”. Потім взяті в ламані скобки слова зачеркнено і дописано на переді: “итти самому и стольнику А. В. Бутурлину” — Сибир. приказу ст. 1636 л. 110-111.

9) Про переїзд Куніцкого через Київ доносили цареві київські воєводи. Куніцкий приїхавши звернувся до них за пропуском і поясняв, що його післав Радивил до Хмельницького з листом “и говорить о добром дЂле, как бы кровопролитие уняти”, привіз також лист до митрополита: проханнє Радивила, щоб митрополит відпустив до Слуцька михайлівського ігумена Теодосія Василевича. 19 вересня с. с. Куніцкого виправлено з Київа до гетьмана. Новгор. ст. стовб. 212 л. 83.

10) Сибир. Приказ 1636-акти посольства Ждановича, л. 177-8-лист Ян. Радивила до гетьмана з Минська 10 вересня л. 182-3; до Виговского з тою ж датою л. 179-171; лист Богуслава Радивила до гетьмана з Слуцька 18 вересня (доданий до листа Януша при переїзді Куніцкого через Слуцьк, з проханнями за писара берестейського Бобровницького, що попав у неволю до Золотаренка, і за Теодосія Василевича архимандрита слуцького-щоб його скорше “до овечок своїх пущено”); л. 183-5 до Виговського, з тою ж датою. Про Могильницького вище с. 594.