Чтение онлайн

“Всім взагалі і кождому зосібна, кому то треба знати-полковникам, осавулам, отаманам, сотникам і всім молодцям і черни війська нашого Запорозького даємо знати. Зараз на початку нашого панування, не бажаючи пролиття крови підданих наших, уживали ми всіх способів на заспокоєннє домашньої війни-що посвідчують комісії Зборівська і Білоцерківська, часті посольства, універсали і батьківські писання наші. Так і тепер, дивлячися на останню загибіль країв Руських, на вічні неволю і тиранство московське над підданими, на щоденне кровопролиттє і забираннє до неволі підданих наших,-заявляємо се перед богом і цілим світом, що прагнемо по батьківськи вашого опамятання. Готові єсьмо не тільки забути на віки все що сталося, але й словом нашим королівським, правом і конституцією соймовою і яким схочете найбезпечнішим способом забезпечити, аби ніхто-під карою утрати чести і маєтности не важився мститись і пригадувати кому небудь з вас які небудь проступки.

“Що більше-обіцяємо вам, як тільки побачимо з вашої сторони щире заспокоєння,-допустити всіх вас-людей воєнних до прероґатив шляхетських і наділити маєтностями Річипосполитої-з вакансій. Людей менших, що пильнують сільського господарства 1)-по тім як вийдуть свободи постановити на самих легких чиншах від ріллі і затягів і навіки вчинити свобідними. Зіставити за ними шинкуваннє і свобідний виріб пива і горілки. До всього того панів дідичних конституцією коронною приведемо (з'обовяжемо).

“А хоч не маємо сумніву, що сю нашу батьківську заяву приймете вдячно і з великою охотою виберете таке користне для вас і потомків ваших на вічні часи заспокоєннє,-так знову перед богом і цілим світом заявляємо: Коли ви погордите такими великими вільностями, яких вам ніхто на світі, хочби не знати кому піддалися, напевно не позволить,-тоді вже не ми, але ви самі будете тяжко відповідати перед богом за дальше розливаннє невинної крови, забираннє християнських душ до вічної неволі і останнє знищеннє країв руських! Коли ж ту пропоновану з батьківської любови ласку хочете вдячно прийняти, тоді негайно нам дайте знати, аби ми військо наше, сполучавши з ордами Татарськими, де инде могли обернути. А щоб до всіх ся відомість дійшла, велимо той універсал наш по містах і ярмарках і по церквах руських розпублікувати”.

Універсал дійсно був досить поширений, хоч може не стільки по торгах і церквах, скільки в шляхетських кругах, що з великою трівогою прийняли сей акт королівської демаґоґії, яка могла-річ ясна-відбитися не тільки на маєткових інтересах панів-дідичів України, але втягнути в орбіту подібних же вимог і жадань сільські і міські маси инших провінцій 2). Про якийсь відклик з українських кругів нічого не чуємо. Хоч Поклонський пише, що наслідком сього універсалу полковники прислали свою депутацію до короля потай Хмельницького,-се очевидно не правда. Ґоліньский записуючи сей королівський універсал, навпаки підчеркує, що козаки погордили ласкою королівською, не прислали на сойм ніяких послів з покорою, не хочуть опамятатись у своїм завзяттю і своєволі, “живучи по тиранськи”, збирають війська і все більше приймають до себе людей 3).

Тим не менше соймові стани були збентежені. Допущеннє козацької старшини до шляхецтва і наділеннє маєтностями-се ще півбіди. Але зламаннє пропінаційного поміщицького права на користь підданих-свобідне не тільки вареннє, але й шинкованнє меду й горілки. Нічим не обмежене право пробутку козаків по шляхетських маєтностях-все се на погляд шляхти і маґнатів була не допустима демаґоґія. Можна жалуватися, що сю трівогу постарався роздмухати і використати в своїх інтересах Януш Радивил, щоб дістати мандат на переговори з козаками. Сойм постановив взяти справу в свої тверді руки, не дозволяючи королеві-як то він пообіцяв у своєму універсалі-що небудь накидати дідичам. Вибрано було величезну депутацію з обох палат на зредактованнє, по замкненню сойму, інструкції для переговорів з козаками, і комісію при гетьмані, що на підставі сеї інструкції мала перевести трактати з козацьким військом. З сенату на виробленнє інструкцій делєґовано Януша Радивила, коронного канцлєра, литовського підканцлєра (за недугою канцлєра?), останнього представника Руси в сенаті Максима Березівського (Бжозовського) колишнього товариша Кисіля, тепер воєводу берестейського, й ин., а між делєґатами посольської палати бачимо Юрия Немирича і Станислава Бєньовського-пізніших авторів Гадяцької унії 4). Комісарами при гетьмані на переговори з козаками визначено з сенаторів Березівського і Кр. Тишкевича, звісного нам реґіментарія, автора “угодового” листу до Хмельницького 28 березня (се може вказувати на деякі звязки між тим його першим виступом, пізнішим універсалом короля і сею соймовою комісією). Між делєґатами від шляхти бачимо Д. Житкевича коронного інстиґатора (прокурора), королівського фактотума, що за свідоцтвом Ґоліньского дійсно їздив потім до козаків у сій справі. Звертає на себе увагу цілий ряд шляхтичів з України: крім Немирича Ян Аксак стольник київський, Андрій Мощеницький ловчий київський, Юрий Мрозовицький писар земський (київський), Кр. Кордиш чашник браславський, П. Домбровський ловчий браславський і т. д.-і полковник М. Зацвіліховський, колишній комісар козацький і приятель Хмельницького 5).

Справу рішено тримати в найбільшім секреті. Як члени редакційної комісії так і комісари для переговорів присягли тримати в повній тайні зміст інструкції і не викривати меж можливих уступок козацьким домаганням, не вести переговорів сепаратних комусь одному, або кільком, через яких небудь третіх осіб-посередників. Переговори мали вестися з Хмельницьким, а не минаючи його, іменем короля і Річипосполитої разом, і навіть-ратуючи авторитет короля і фактичне уневажненнє його універсалу сею соймовою конституцією представляти справу так, що він був властивим автором сеї постанови і своїм авторитетом змусив сойм її прийняти. Так само негайно повідомити про сі переговори хана, підчеркуючи, що Річпосполита тим виконує його бажаннє замирення з козаками, і що сі переговори вестимуться тільки з козаками, без Москви, з наміром одірвати козаків від Москви і приготовити спільними силами війну против Москви. Просити хана, щоб він з свого боку вплинув на Хмельницького-післав до нього своїх послів намовляти його до замирення з Польщею, по можности з участю післанця від комісарів. Одночасно через якусь певну особу, по части втаємничену в зміст інструкції, підготовити ґрунт у київського духовенства, і через нього-у Хмельницького, і так коли буде умовлений час і місце, способи переговорів і впровадження комісарів під охороною війська,-відкрити самі трактати.

В них мати на меті як основний принціп-привести річи, наскільки се буде можливо, до передвоєнного стану. Тому не відкривати відразу всього можливого, а годитися спочатку на найменше, а потім поступати “торгом, потроху більше”-особливо в таких питаннях які дотикають католицької реліґії, цілости Річипосполитої, маєтностей і вільностей шляхетського стану.

Умови намічалися такі:

Обостороння амнестія для всіх учасників.

Реліґія грецька відновляється в її правах, не порушуючи прероґатив католицької і не касуючи унії. Повертаючи православному духовенству всі маєтности що йому належали, треба добиватися, щоб католицька реліґія користувалася на Україні всіми правами як перед війною. Коли ж ніяк не можна було б добитися прав для деяких, чи для всіх монаших орденів, то в крайности згодитися, але з тим щоб їх маєтности не переходили до православних осіб, а вернулися до фундаторів: до короля і до шляхетських родів, а самі кляштори й костели перейшли в розпорядженнє біскупа київського. Так само з маєтностями уніятськими. Так щоб вільно було католицьким монахам і уніятам продавати свої маєтности на козацькій території.

Козакам відновити їх вільности і привилеї, і для більшої ваги, коли б козаки того бажали, включити в копіях до Volumina legum, збірки законів Річипосполитої.

Число козаків всіми силами старатися зменшити як тільки буде можна, і в сій справі особливо вживати інтервенції хана, представивши йому, як небезпечне для нього самого велике число козаків. Обстоювати число білоцерківське, за крайнє вважати зборівське, але в ніякім разі його не переступати. Козаки мають мешкати як перед війною тільки в королівщинах, в староствах Київського воєводства по Зборівську лінію: на мешканнє їх в шляхетських маєтностях не згоджуватися ніяк. Коли не можна буде вдоволити їх одним Чигринським староством, можна дати староство Корсунське, Черкаське і Кремінчук з приналежностями. Коли й на се не пристануть, в крайности згодитись іще на Канівське і Богуславське староство-не зразу, а по одному, торгуючися, відступати, а все для того, аби добитися щоб козаки не мешкали по шляхетських маєтностях, а переписалися до тих 5 (коли не може бути менше) вичислених староств. Там нехай поділять ґрунти між собою, і козаки реєстрові нехай то тримають доживотним правом за привилеями королівськими. Нехай служать з того замість якої небудь платні, і платять податки Річипосполитій- принаймні від тих підданих котрих там будуть мати. Мід, пиво, горілку можуть варити на свою потребу, але не шинкувати. Сам Київ можливо виключити, або принаймні старатися, щоб козаків у нім мешкало як найменше. На “уділ” або “відріз удільний” 6) яких небудь маєтностей або Диких Піль не годитися ніяким чином.

Митрополит має дістати місце в сенаті, перед світськими сенаторами (себто після католицьких біскупів); надаваннє (митрополичого уряду) належить королеві. “Пан Хмельницький” має бути воєводою і заразом гетьманом Запорозьким і матиме місце в сенаті “при воєводах”. Надаваннє сього уряду повинно належати королеві, а коли б козаки на се не годились, то нехай військо обирає на уряд гетьмана-воєводи 4 кандидатів, і одного з них король буде “подавати” своїм привилеєм, корогвою і булавою.

До гонору і прероґатив шляхетських може бути допущено що найбільше 6000 осіб: військо само їх вибере і подасть, а шляхецтво буде надане королівським привилеєм, затвердженим соймовою конституцією.

Захованнє договору віддається під контроль і патронат князя семигородського і хана кримського, але вони мають пильнувати його “мирними способами: посилаючи своїх послів і комісарів в невеликому числі” (не військовими експедиціями себто!). Ближче слідити за виконаннєм умов мають постійні комісари, в рівнім числі від Річипосполитої і від війська Запорізького, а голову сеї парітетної комісії буде призначати король. Вона буде засідати від сойму до сойму в Київі і розбиратиме скарги і претенсії в справах персональних і маєткових, але не має присвоювати собі функцій соймиків і сойму, а тим більше-елєкції короля.

Коли б козаки вимагали присяги на захованнє договору, то присяга має бути обостороння: кожна сторона вибере, хто має з противної сторони присягти. Як би зажадали присяги самого короля-відговорювати їх від того всякими способами, нарешті віддати то на волю самого короля; хіба якби від того могло розірватися все замиреннє, дати згоду і на присягу короля, тільки з тим застереженнєм, що то він вчинить добровільно, для згоди, з любови до повірених йому народів.

Заставників з польської сторони козакам непотрібно, бо там між ними буде мешкати шляхта, скорше Полякам належали б заставці з їx сторони. Але як би домагалися конче, нехай будуть з двох сторін, тільки тримати їх в третіх руках: у кн. семигородського, яко християнського володаря, коли не можливо се-тоді у кримського хана.