Чтение онлайн

ПІДО ЛЬВОВОМ: ПОХІД З-ПІД КАМІНЦЯ, ЗДОБУТТЄ ЯГОЛЬНИЦІ І ПІДГАЙЦІВ, БИТВА ПІД ГОРОДКОМ, ОБЛОГА ЛЬВОВА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО МАҐІСТРАТУ, ПЕРША ДЕПУТАЦІЯ МАҐІСТРАТУ У ГЕТЬМАНА, РОЗМОВИ, ДРУГА ДЕПУТАЦІЯ, НАСТУП 8 ЖОВТНЯ, УМОВИ КАПІТУЛЯЦІЇ ПОСТАВЛЕНІ ГЕТЬМАНОМ, ДАЛЬШІ ПЕРЕГОВОРИ І ПОРОЗУМІННЄ, ПЕРЕГОВОРИ З ГУБЕРНАТОРОМ ҐРОДЗІЦКИМ, ПЛЯН КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ВСТУПАЄТЬСЯ З-ПІДО ЛЬВОВА.

Похід з-під Камінця на Львів досить докладно описує реляція Бутурлина 1). “Серпня 27 прийшли під замочок Скали, і коло того замочку (“городка”) твої ратні люди спалили посад (місто), а в замочку сиділи селяни (“крестьянство”), і виходячи до нас (воєводів) говорили, що раді б бути під твоєю рукою. Ми той замочок покинули (не обсадили залогою), тому що було поруйновано, і селян було не богато. З-під Скал прийшли під город Борщів (Боршов) та під Височки, і з города Борщова Ляхи й міщани, настрашившися твоїх ратних людей, кинули місто і повтікали. Ми веліли город (замок) знищити, місто і села коло нього і коло Височок попалити і прийшли під город Ягольницю (Егельница), де жив польський гетьман Лянцкороньский. В замку сидів Поляк Северин Наропіньский, з ним инша шляхта, гайдуки, міщани і селяни: замкнулись і приготовилися до облоги твердо. Ми веліли спалити місто під городом і села, і поговоривши з гетьманом Б. Хмельницьким обложили город кріпкою облогою, веліли викопати шанці, поставили тури, з шанців піше військо приступали під город, і 1 дня сентября С. Наропіньский з шляхтою і з усею залогою, бачучи твердий (“жестокий”) приступ, здали місто і тобі присягли 2). Ми їх хотіли вислати за Дніпро, на життє в черкаські городи, але гетьман і писар радили шляхти і міщан не висилати-аби инші польські городи, то бачучи, також піддавались. А про гайдуків просили, щоб віддати їм, до твоєї корогви і до гармат, і ми їм дали взяти 100 гайдуків. А гармат в тім городі взяли ми 3 мідяні полкові, що взято в бою під Охматовим у В. В. Шереметева, та гармату полуторну мідяну московську-взяту в українних городах за московської руїни 3), та польських мідяних полкових гармат 5; і гетьман Б. Хмельницький теж узяв гармат 5 4).

“З-під Ягольниці пішли ми до Львова сентября 4, і по дорозі твої ратні люди у польських городів Язлівця, Бучача, Бережан, Теребовлі, Потока, Тернополя, Підгайців і за Дністром Галича 5), Поморян, Голих Гір, Бужська попалили “посади”. Всі місточка і села наоколо тих городів верст на 30, 40, 50, 60 і більше твої люди і Запорізькі козаки попалили також. В Підгайцях Ляхи і міщане, побоявшися твого війська, великий замок, де жив гетьман Станислав Потоцкий, покинули і втікли, а в малім мурованім замкнулось трохи людей-пани та міщани і потім добили тобі чолом і присягу зложили; ми їх веліли вислати за Дніпро на життє, а великий замок і мурований замочок і посади спалити. В Язлівці, Бучачу і Бережанах в маленьких городках засіли Ляхи, Жиди, Вірмени, і міщан богато, і ми до них приступати не веліли, тому що городки муровані, тверді-аби не наробити утрат”.

Тим часом одержано вісти, що польське військо пішло з Глинян під Львів, і воєводи також пішли спішно під Львів. Дістали язика, і той їм розповів, що коронне військо стоїть в Городку: Львовяне не пустили до Львова коронного гетьмана, воліли відсижуватися самі, і він відійшов під Городок. Тоді військо московське і козацьке підійшли під Львів, 16 (26) вересня, а частину московського війська під проводом Ромодановского, і козацького під проводом миргородського полковника Лесницького відряджено під Городок на Потоцкого.

Так оповідає ся реляція Бутурлина, дуже сумарна згадуючи про битву під Городком і цілком проминаючи облогу Львова (дещо про се пізніше).

З польських джерел, також досить скупих на сім пункті (бо вся тодішня увага була скуплена на боротьбі Карла-Ґустава з Яном-Казимиром) 6), довідуємося, що Потоцкий заложився був табором за Городком, вповаючи на неприступність сеї позиції, серед тутешніх ставів та мочарів, і сподівався дочекатися посполитого рушення, що мало до нього прибути з ріжних воєводств. Але військо його було дуже мале-язики казали, що було його 6 тис. 7), а Коховский рахує тільки на 4 тисячі. Козаки не дали йому тут довго попасати; приступивши під городок, вони встигли опанувати місто-зручно відтягнувши увагу до свого приступу з одної сторони, і війшовши тоді до міста з иншої, а 29 вересня н. с. приступили під позиції Потоцкого. Не вважаючи на цілком малі свої сили він попробував прийняти битву, але наступ його кінноти скоро розбився о сильне піше військо московське і козацьке, вона мусіла завернутися, і її відступ перейшов на втікачку. Козаки й Москалі гонили за польським військом до Яворова, до Ярославля 8). Не втримався навіть і Ярослав. “Ярославці, почувши про твоїх ратних людей, покинувши все, повтікали, а кого ми в городі застали, тих вирубали”, зазначає Бутурлин. Попалено також инші міста і села в сім напрямі, взято богато бранців, між ними брата попереднього Павла Потоцкого Яна, і цілий ряд инших значних шляхтичів. Їx з ріжними иншими трофеями з тріумфом вислано цареві-але тут сталася конфузія, бо за Староконстантиновим над Случею напоровся сей тріумфальний похід на ханських Татар, не підозріваючи їx приходу, і так усі ті трофеї марно пропали 9).

Під Львовом козацькі полки стали з'являтися під 25 вересня, і в дальших днях армія Хмельницького-Бутурлина щільно обступила місто 10). 30 вересня в місті довідалися, що головна кватира Хмельницького стала на Святоюрській Горі, Бутурлин на дорозі до Янова, за костелом св. Хреста. Місто загодя обсаджене залогою під проводом колишнього коменданта Кодака, ґенерала артилєрії Криштофа Гродзіцкого, під його проводом старанно приготовилося до облоги, і заперши дух чекало дальших подій 11). З жовтня наступила канонада, після неї перед вечером трубач привіз лист Хмельницького до маґістрату:

“Від мене, Б. Хмельницького, гетьмана війська й. цар. вел. Запорозького вам- маґістратові м. Львова і всякого стану людям-з побажаннєм всякого здоровля посилаємо те наше писаннє. Явно то самому богові, що ми ніколи не бажали розливання християнської крови, і коли по тих усяких подіях рушили сюди військо наше, вчинили ми се за причиною військ коронних. В давніших роках, коли йдучи за Вишневецьким, притягнули ми сюди-показали ми вам нашу ласку, і тепер коли господь дав нам погромити дощенту коронне військо під Городком, виконуємо християнський обовязок і хоч не бачимо вашої покори, таки жадаємо, щоб ви зараз, коли хочете зістатися живі, дали нам своє рішеннє, не чекаючи собі ні звідки потіхи ні помочи, ні слухаючи чиєї небудь ради. Не сумнівайтеся ні трохи, що коли покоритеся, дізнаєте нашої особливої ласки, а коли ні-то непокірному за супротивленнє нехибна буде нагорода. Тим часом дайте відповідь. Б. Хмельницький, з обозу дня 3 жовтня 1655” 12).

Довго роздумували над сим листом львівські “батьки міста” і другого дня відповіли дуже чемним листом, просячи лишити їx в спокою, як льояльних громадян. На се дістали того ж дня під вечір другого листа від козацького гетьмана:

“Мої ласкаві пани-маґістратські м. Львова! Лист ваш ми так зрозуміли, що ви сподіваєтесь якогось ратунку-а він вам ніколи не прийде! Не хочете пристати на те, щоб нам покоритись, і не думаєте-хоч знаєте добре, що ми-не бажаючи кровопролиття-свого часу значну вам показали ласку. Чи далі схочете зіставатися при своїм упорі, чи будете бажати собі милосердя нашого, негайно, завтра рано вишліть яких небудь людей. На поміч надія ваша пуста,-бо з ласкою божою військо наше, знищивши коронне, далеко в глибину (пішло), і коли ви не схочете покоритися, ми тут зістанемося довго. Але знаєте, що ласка наша не була вам закрита, коли попередніх років її просили, і тепер дізнаєте, коли схочете на неї здатися. Завтра рано чекаємо вашої деклярації”.

Рано депутати не вийшли, і козаки почали знову канонаду; тоді маґістрат вислав листа до Хмельницького і до Виговського, просячи дати за депутатів заставців, для їх безпечности. На се дістали сердитого листа від гетьмана:

“Явно бачимо вашу легкодушність, змішану з великим завзяттям, в тім що ви, бачивши з нашого листу не абияку ласку до вас-більшу ніж яку повага наша позволяла, легко собі її берете і не горнучися до сеї ласки нашої з своєю покорою, ще вимагаєте від нас якихось заставців за своїх людей, що їх маєте до нас виправити. Атже можете собі пригадати, що і тих літ, як ви дізнали нашого милосердя, одержали-сьте його за простим словом нашим, без яких небудь заставців. Тому як хочете милосердя до вас, і не хочете щоб при завзятих і невинні люди згинули-як декотрі міста таку кару від бога вже дістали, а инші через покору живі зістались,- то вже не покладаючи на нікого надії, дайте нам негайно деклярацію через своїх (депутатів), покинувши се завзяттє і не чекаючи заставців”...

Виговський також докорив Львовянам, що вони таким недорічним домаганнєм гнівають гетьмана і військо. Вислухавши такий репріманд, гадки поділились, але кінець кінцем перемогла думка, що треба вислати депутатів, не проволікаючи часу, і упрошено тих самих осіб, що їздили до козацького табору в 1648 р., аби знову взяли на себе сю місію: від маґістрату мав іти Кушевич, від Русинів Лаврисевич, від Вірмен Сахнович. Другого дня, 6 жовтня приїхав з сурмачом Іван Ковалевський “осавул війська Запорозького і майордом Хмельницького”, добре знаний Львовянам з попередної облоги, попровадив депутацію від міської фіртки Сикстівською дорогою (тепер Сикстівська улиця) “через громадні полки московські, а потім і козацькі” що приймали їх чемно і великими юрбами їм приглядались, до гетьманського становища на Святоюрській горі. Тут завів їx до свого “шатерка”, а потім відпровадив до гетьманського намету, де їх приняв Соболь, “покойовий Хмельницького” і запровадив до гетьмана.

Застали Хмельницького, що сидів при столі на лаві, по турецьки підібгавши навхрест ноги. Він піднявся (до депутатів), і коли вони його привитали, “загально вже знаючи його звичай і церемонії, чемно запросив їх сідати”. Піднесли йому від міста хліб і вино. Прийнявши від них сей дарунок, просив також сідати. “При нім сиділи полковники війська Запорозького; Іван Виговський писар війська Зап., Тетеря-чоловік вчений в латинській, польській і словянській мові, Григорій Сахнович Лесницький 13), полковник миргородський, Самійло Богданович Зарудний, ґенеральний суддя війська Запорозького, Томаш Носач генеральний обозний, Данило Виговський полковник, посол короля й. м. Яна Казимира-свояк Виговського 14). посол татарський і Яні Грек-чоловік дуже досвідчений що кільканадцять літ тому мирив московського царя з Отом., Портою, а тепер складав той нещасливий союз між Москвою і козаками. Иншим, нижчим велено вступитися”.

“Тоді по звичайних чемностях Хмельницький почав вичисляти причини, які запровадили його до сього краю. Раз натискав на спустошеннє, що сталося від Татар на Україні минулого року, другим разом-на недавній ворожий виступ п. п. гетьманів коронних против війська Запорозького-хоч король й. м. в доброті своїй инакше хотів поступити з військом. Широко при тім розповідав про погром коронного війська під Городком-і зачавши те оповідати казав покликати п. Потоцкого, воєводича браславського, і п. Биковского, з Сєрадзького воєводства, що попали в полон під Городком. Коли вони прийшли, він чемно запросив їх до столу і післав запросити до себе двох московських полковників: кн. Ромодановского і Ґротуса. Коли вони прийшли, і ми їх привитали, почали вони богато говорити не похвального про Поляків і особливо про погром коронного війська під Городком. Тут п. воєводич браславський не міг змовчати в своїй великодушности і любови до вітчини і в очі сказав тим Москалям, аби не приписували собі ніякої побіди над коронним військом, бо коли б не наступила була козацька піхота, московське військо понесло було б великий погром від Поляків. Тішився з такої відповіди Хмельницький і полковники. Скоро потім Москалі пішли, щось зтиха сказавши Виговському, а той по латини сказав п. Кушевичу: “Про инші річи буде мова завтра”. По виході Москалів Хмельницький і Виговський богато говорив про тяжкий стан Річипосполитої, з-часта натискаючи на Жванецьку кампанію і називаючи її причиною і початком усіх бід, з мотивів котрих тут нема чого споминати.