Чтение онлайн

Показано боярам листа від цісарського резидента при польськім королі-очевидно і інспірованого з польської сторони,-в нім подано такі остереження: “Замітна річ що Хмельницький, побачивши, що Поляки приходять до сили, а Шведів скрізь побивають, теж пише до кор. й. м.-обіцяє йому служити против усіх його неприятелів. Що то за чоловік: то Москві, то Шведам, то Полякам хоче служити, і так своїм лукавством (воровством) уміє повернутися як “вітряниця” на кожний вітер. Та й се не дивно-бо з молодости своєї навчився таких штук у єзуїтів” 11). Два тижні пізніше ті ж цісарські посли розповіли, що Хмельницький помер, а на його місце вибрано писаря-прихильника римської віри, і не відомо який тепер оборот візьмуть справи 12).

Підчас переговорів царського післанця. Артамона Матвеева з Ґонсєвским в осени 1656 р. Ґонсєвский звертав увагу на зносини Хмельницького з Клрлом-Ґуставом і з Ракоцієм: Хмельницький присяг перед послами Ракоція, що в усім буде чинити його волю, і аґент Хмельницького чернець (Данило) безнастанно їздить до Карла-Ґустава; думка у них одна-посадити на польськім престолі Карла-Ґустава (тим часом як Матвеев намовляв Ґонсєвского і пробував закупити його грошима, щоб він підтримував кандидатуру на польське королівство коли не самого царя то його царевича) 13).

З другої сторони-цікаві такі інструкції від польського уряду польським комісарам на виленськім з'їзді: “Король й. м. велів мені пильно доручити вам доходити приязни козацької-тому що козаки там присутні”. Се пише 5 жовтня Ґонсєвский Пацові 14). А в “катеґоричній резолюції” короля і сенаторів з того ж дня читаємо: “Козаків всякими способами задоволити, хоч би навіть їм виділити щось удільне за Дніпром-про се пильною поштою пошлеться інструкція-написана для переговорів з козаками” 15). На жаль сеї спеціяльної інструкції (як що вона дійсно була післана) ми не маємо; в ранішому листі короля, 3 жовтня маємо загальну директиву-за посередництвом царя “заспокоїти козаків” чи за зборівськими, хоч за білоцерківськими пактами”, а ґарантії їм самим лишити сформулювати, як вони будуть за краще вважати 16).

Але і з наведених директив можемо зрозуміти, які забіги робилися коло козацьких послів у Вильні. Як їх з одної сторони старалися привернути до Польщі всяким обіцянками (заразом і грошевими арґументами очевидно). А з другого боку-можливо підозріливо і ворожо настроювали до московської сторони: до її торгування козаками як московським інвентарем, без волі і відома козацького війська, до московських плянів поневолення України і перетворення в прості московські провінції, і т. д.

Примітки

1) Висилаючи свої листи до гетьмана і Виговського 14 травня, Лєщиньский повідомляв другого дня королеву: “розпочинаю кореспонденцію з Хмельницьким”, ркп. 384 с. 373, як нижче. Див. про сей епізод у Кубалі Wojna Szwecka c. 481-2.

2) Чортор. 384 с. 433. і 477.

3) В своїм листі з січня 1657 р. (див. нижче) він згадує тільки про охоту “до ґенерального покою”, заявлену гетьманом “через своїх послів у Варшаві” що мабуть означає не більше, як ту присилку від гетьмана, до котрої зараз перехожу.

4) “Урождений приятно наш любимый”-переклад польського: “urodzony nаm uprzejmie mily”, звичайна інтитуляція листів короля до своїх значніших підданих. Переклад дуже лихий із ріжними прогалинами, я переповідаю його загально.

5) Сибир. приказ 1636 л. 661 і 658, під перекладом приписка: “А по сказке гетманских посланцев-что тот лист привез от короля к гетману лутцкой владыка Дионисей Балабан”.

6) Розуміти демаркаційну лінію, що ділила козацьку Україну від тої, що лишилася під королем.

7) nie dopusci szerzyc sie iakiey przeciwko nam i Rzptey zawzietosci.

8) Ориґінал в ркп. Чортор. 386 с. 35 (се листуваннє з виленськими комісарами в ориґіналах); копія-Теки Нарушевича 149 с. 289.

9) Книги польського двору N 85 л. 20.

10) Звідомленнє Одоєвского-Книги польського двору № 38 л. 332 дд.

11) Звідомленнє Одоєвского з виленських переговорів під днем 30 с. с. серпня-Книги польського двору N 88 л. 561.

12) Звідомленнє Одоєвского л. 280.

13) У Соловйова с. 1705.

14) Теки Нарушевича 148 с. 453.

15) Надруковані у Кубалі Wojna brandenburska c. 397-8-шифрований текст і його розвязка.

16) Тамже с. 396.

ДІЙСНИЙ ХІД ВИЛЕНСЬКИХ НАРАД, МОСКОВСЬКИЙ ПРОЄКТ РОЗМЕЖОВАННЯ 4 ЖОВТНЯ, ПОЛЬСЬКІ “КОНГОЦЕПТИ”, ПОГОЛОСКИ МІЖ КОЗАКАМИ ПРО ВИЛЕНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ.

Коли б козацькі посли були допущені до нарад виленської комісії, се мабуть розсіяло б богато з сих підозрінь, і усунуло б той ґрунт, на якім вони розвивалися - через сю неофіціяльну, образливу для козаків ролю: недопущених до переговорів консультантів. Формально, Москва займала в козацькім питанню позицію ясну й тверду, і козацькі посли-коли б могли бути її свідками і контрольниками, могли б бути вдоволені. Московський уряд стояв на тім, що козацьке військо з своєю територією піддалося під протекцію царя, се факт над котрим царське правительство не допускає ніяких діскусій. Проєктована границя-до Буга-не мала нічого дати Польщі з козацьких займанщин. В “великім наказі” своїм послам цар передбачав можливість, що Поляки виступлять з докорами Москві за те, що вона вмішалося в польсько-українські відносини, недодержавши трактату-“Як підчас безкоролівя піддані королівські і запорізькі козаки збунтувались і покликали в поміч спільного неприятеля християн кримського хана, почали з Поляками воювати і державу їх руйнувати, а від царя були присилки з покликами щоб вони перейшли на царський бік відмовляючи їх від королівського підданства; і Запорізькі козаки (після того) почали ще гірше бунтуватись і державу Польську нищити, а цар прийняв їх під свою руку з богатьма городами, і се дуже знищило Польську державу”.-В такім разі царські посли мали розповісти всю історію московсько-українських зносин, почавши від початків козацького повстання 1648 р.-мовляв московський уряд старався розвести козаків з Ордою і привести до замирення з королем,-але польський уряд унеможливлював сю льояльну політику своїми насильствами над православною вірою, невиконаннєм даних в сій справі обіцянок (у Зборівськім трактаті) і т. д. Король порушив свою присягу, козаки стали вільними від яких небудь обовязків супроти нього, і цар кінець кінцем прийнявши їх під свою руку, нічим свого договора з Польщею не порушив і т. д. 1). Тут все було закрите-нема про що говорити. В тайній інструкції послам наказувалось домагатися непорушности православної віри згідно з козацькими вимогами, жадати границі по Буг ріку, коли можна-добиватися також, щоб король обязався Запорізькому війську і його старшині за все що сталося ніяк не мстити і “ніяких воєнних діл з ним не вчинати” 2). Одначе-ніяк не доводити до розриву переговорів, і в крайнім разі непогоджені питання переносити на рішення найближчого сойму 3),-От се й був би той пункт, котрий би козацькі посли, обізнані з польськими практиками, мабуть оспорили б самим серйозним способом московську тактику: замиреннє і переговори тільки були польською штукою, щоб припинити воєнні операції до кращих обставин, не давши ніяких серйозних уступок і гарантій.

На вступних засіданнях до такої принціпіяльної діскусії не прийшло. Московська сторона виступала з обвинуваченнями Польщі за її правонарушення, що викликали війну, і жадали всього в. кн. Литовського і покриття воєнних витрат; польська сторона противставила жаданнє звороту всього завойованого і покриття шкод і витрат польських. Цісарські посередники радили московським делєґатам не бути занадто вибагливими, щоб Поляки не мусіли з біди миритися з Шведами. Московська сторона як розвязку висунула проєкт вибору царя королем польським — наступником Яна-Казимира, і польська делєґація досить сприятливо поставилась до нього, вірно вгадавши, що се зробить московську сторону податливішою в инших вимогах. Натомісць австрійська була дуже неприємно вражена-бо польське наслідство було пропоноване цісареві і ним остаточно не відхилене; вона готова була розірвати переговори, але Поляки і Москалі того не хотіли, рішили вести переговори далі, хочби й без посередників, і от тут, по сих вступних переговорах виринуло — в перших днях нов. ст. вересня українське питаннє. 4 жовтня московські делєґати подали польським таку писану пропозицію: В царську сторону Біла Русь від Динабурга на Березину до Борисова, відти на Свислоч на Припеть. Инші землі в. кн. Литовського зістануться за царем на 20 літ, в покриттє понесених царем видатків. Мала Русь, Волинь і Поділлє цареві на віки. “Корол. величество не має на вічні часи вступатися в ту Малу Русь, Поділлє і Волинь, в замки і уїзди, де тепер цар. вел. війська Запорізького люде — та Біла Русь (мб. Мала), Волинь і Поділлє до Московської держави цар. вел-ву по ріку Буг на віки. До Корони Польської за рікою Бугом 4) тої Малої Руси, Волини й Поділля замків і уїздів ні жилих ні пустих не займати ні засідати, ні воєнних людей з свого панства, ні наємних, ні з чужих земель, ні явно, ні потай за ріку Буг не посилати. Гетьманові Б. Хмельницькому, писареві, полковникам теперішнім і наступним, які будуть за постановленнєм цар. вел., ні всякого стану людям війська Запорізького не мстити ані жадних воєнних справ з ними не зачинати, ні жадного лиха їм не хотіти” 5).

Польські делєґати сі пропозиції відкинули і заявили, що вони готові відновити старі границі, початків XVII віку: віддати Москві Смоленськ і Сіверські городи, з тим щоб Москва відступилася від козаків і України, і цар постарався помирити Поляків з козаками. На се бояре відповіли, що козаки цареві присягли і відступитися від них цар не може, і нічого доброго з того б не вийшло: не будуть ні вашими ні нашими,- коли цар від них відступиться, вони піддадуться або султанові, або ханові, або шведському королеві, і з'єднавшися з ними стануть воювати і Москву і Польщу. Коли ж Польща і Москва об'єднаються під пануваннєм московського царя, то й козаки будуть з ними разом 6).

Діскусія не розвинулася, бо від царя прийшла інструкція — перед усім доходити воєнної конвенції проти Шведів; але в актах польської делєґації лишилися цікаві концепти відповіди “О Ukrainie” - дещо з них війшло потім в проєкти договору, ми побачимо їх далі, а тепер наведемо ті що зісталися тільки “концептами”:

“Козаки Запорозькі через союз царя з Короною Польською не можуть бути відірвані від Річипосполитої, але з огляду, що в нинішнім замішанню Річипосполитої вони зложили цареві присягу, і цар присяг їх не випускати з своєї протекції, то цар їх матиме в своїй протекції. Але як тільки буде коронований на королівство польське і в. кн. Литовське, так (козаки) зараз з'єднуються в одно панство з Річпосполитою і вічно належатимуть до Річипосполитої підданством і послушенством. Тепер же по договорі і виборі царя на королівство вони ніяких утисків, зачіпок, наїздів, прикростей і утисків людям і панствам Корони Польської і в. кн. Литовського не будуть чинити, а навпаки — за порозуміннєм короля з царем козаки Запорозькі будуть повинні ставати на кождого неприятеля Річипосполитої — бо ж він заразом ворог і царя й. м. — і відправлятимуть воєнну послугу де буде потрібно. А король ні сим козакам ні потомкам їх за попередні провини не допустить ніяких кривд ні претензій ні помсти: прийме їх до ласки і у всіх вільностях, привилеях і свободах заховає і ще до більших, але слушних допустити обіцяє. Для ґрунтовнішого заспокоєння король і цар вишлють своїх комісарів, порозумівшися між собою і з козаками про час і місце, і ті комісари всі труднощі й претензії Річипосполитої й козаків заспокоять, так щоб і Річпосполита була певна їх вірности, і обивателі коронні і в. кн. Литовського по маєтках своїх, в ріжних воєводствах, між козаками могли безпечно мешкати і господарити. Для того або вимежують козакам певний уділ 7) або ґрунтовно заґарантують безпечність обивателів коронних і литовських між козаками 8).