Чтение онлайн

Зістається неясним, чи дійсно так були безпідставні оповідання купця Мартина, як виходило б з донесень московського післанця. Я думав, що оповідання сього Мартина, потвержені Кунцевичем, мабуть не видумки. В кожнім разі про козацький протекторат над Слуцьким князівством говорилось тоді богато; польний гетьман литовський Ґонсєвский в грудні (12 с. с.) оповідав Матвееву-що приїздив від царя схиляти його аби на соймі підтримував кандидатуру царя на польське королівство: “Гетьман Б. Хм. посилає до Слуцька урядникові Б. Радивила-велить йому називати Слуцьк своїм гетьманським-аби його ніхто не нищив; і пересилки від Б. Хм. безнастанно ідуть на Слуцьк-посилає тудою до шведського короля, кажуть, що їздить від Хмельницького чернець” 8).

Нарешті ще оден документ, цілком безсумнівний-се клопотаннє гетьмана перед царем за Янушеву вдову, сестру його невістки, за її маєтности в Виленськім воєводстві, що попали в московські руки й були роздані ріжним литовським панам, що поклонилися цареві. В березні 1657 р. він передав з В. Кикиним таку “чолобитню”: “Милосердна вдача в. ц. в. явна всьому світові, і я знаю, що хто лише під ноги милосердя в. в. припадає, тільки задоволений щедротою в. в. відходить. В сім і я і всі ми, вірні й зичливі слуги в. в., нераз переконалися, бо за кого тільки заступний і чолобитний лист до в. в. писали, завсіди не зачинені знаходили двері милосердя в. ц. в. Тому певні, що і сею чолобитною грамотою нашою знайдемо у в. ц. в. незачинені двері. Бо хто ж після бога може бути найвищим заступником сиротам і вдовам в государствах в. ц. в. як не ви-єдиний під сонцем православний государ і цар? Тому і ту зруйновану вдову княгиню Радивилову зволь в. ц. в. прийняти під милостиві свої государські крила-памятаючи службу її батька, колишнього воєводи Молдавської землі Василя, і своїми грамотами зволь привернути її маєтности, недавно випрошені у в. ц. в. маршалком литовським п. Завишею: Орлє, Заблудів, Любеч, Кейдани (і т.д.), а також королівщини: Бистрицю, Сейни (й т. ин.). А крім того благаємо й просимо в. ц. в. післати указа до своїх виленських воєводів, щоб вони вищеназвані маєтности віддали в володіннє тій зруйнованій вдові. Біг милосердний нагородить ту щедроту в. ц. в. довголітнім і щасливим панованнєм і побідою над ворогами-котрої ми в. ц. в. щиро бажаємо на всіх неприятелів” 9).

Примітки

1) Малороссийского приказу ст. 5831/20 л. 60-лист Гуляницькому, з помітою: “А к переясловскому полковнику к Павлу Тетере гдрева грамота послана такова ж слово в слово, какова послана к полковнику к Григорею Гуляницкому с Василем Бopoдa(в)чeнкoм”. І друга: “ПриЂзд ко гдрю Запорожских Черкасъ”. В грамоті Нечаєві того ж 12 (22), з приводу його жалів на Богданова: “По нашему ц. в-ва указу посланы наши ц.в. д†грамоты с посланцы твоими: с Василем Бородавченком с товарищи, одна к нЂжинскому полковнику к Гр. Гуляницкому, а другая грамота к переяславскому полковнику к Павлу Тетере- и ты б тЂ наши грамоты взяв у них і послал тотчас к полковникам к Гр. Гул. і к П. Тет. с нарочными посланцы”-тамже л. 55.

2) Білгород. ст. ст. 386 л. 249-251, одписка без дат, одинока повна дата- що Стефанович має виїхати з Київа до гетьмана 2 квітня ст. ст., а приїхав до Київа очевидно десь скоро по 20-ім, себто в перших днях травня н. с.

3) Архив ЮЗР. III. VI с. 190, одинока подробиця, що може ближче орієнтувати в часі написання сього звідомлення, се згадка, що Ракоцій зложив уже присягу на союз-Се можна було сказати Шебеші після посольства; коли Стефанович, приїхавши до Чигрина, скажім, при кінці травня, говорив з гетьманом в початках червня, він міг щось таке почути від гетьмана з деяким прибільшеннєм. Коли ж думати, що мова про присягу Ракоція в вересні, тоді треба прийняти, що повернувши з своєї весняної подорожі до гетьмана, Стефанович був знову висланий до нього в тій же справі літом, і звідомленнє писане з сеї літньої подорожі, бо з тексту не видно, щоб Стефанович тоді довго просидів в Чигрині.

4) qiud ad ipsas praesiari (praestare?) velit, місце зіпсоване, перекладаю на здогад.

5) Білгород. ст. 386 л. 367.

6) Тамже л. 783, без дати-але результатом сеї одписки було поясненнє царського уряду з 17 грудня, що з огляду на перемирє з Польщею транспортів стримувати не треба, і гетьманові про се не писати-тамже с. 685.

7) Книги польського двору москов. польського фонду, кн. 88 л. 547-9 і 598-9 (звідомленнє місії Одоєвского).

8) Тамже кн. 90 л. 57.

9) Акты ЮЗР. III. с. 599 (лєґенда невірна), дата: в Чигрині 13 марта.

ПРОТЕКТОРАТ НЕЧАЯ НАД ШЛЯХТОЮ НОВГОРОДСЬКОГО ВОЄВОДСТВА, ОБСАДЖЕННЄ БУЗЬКОЇ І ДНІПРОВСЬКОЇ ДОРОГИ ДЛЯ СТИКУ З ПРУСІЄЮ Й ШВЕЦІЄЮ, УНІВЕРСАЛИ ГЕТЬМАНА ДО ЗАХ.-УКР. ЛЮДНОСТИ З НАГОДИ ЕКСПЕДИЦІЇ ЖДАНОВИЧА 31 ГРУДНЯ, “СТАРОБИХІВСЬКИЙ ПОРТ”- ГЕТЬМАНСЬКИЙ УНІВЕРСАЛ 15 БЕРЕЗНЯ. КОЗАЦЬКІ ПОРАДИ БІЛОРУСЬКІЙ ШЛЯХТІ НЕ ТРИМАТИСЯ ЦАРЯ, А ПІДДАВАТИСЬ ГЕТЬМАНОВІ, СПРАВИ КОТЛА І ДЕРИГЛАЗА.

Тепер от цікаво одмітити, що по тім як гетьман прийняв під свій протекторат Слуцьке князівство, Козаччина-може й не без порозуміння з Радивилами, в інтересах забезпечення їх володінь від Московських претензій, стала охоплювати їх з півночи своїми займанщинами. Початок положив ще Золотаренко, з порічь Сожи й Дніпра силкуючися поширити своє володіннє в поріччях Березини і Свислочи. Тепер, літом 1656 р. очевидно не припадково чуємо скарги про козацьке бушуваннє в Борисівськім повіті, на середній Березині, і в Минскім повіті-на горішній Птичи. А з кінцем року піднялася буча з приводу козацької експанзії в Новгородськім воєводстві, в безпосереднім сусідстві Копиля і Несвижа. Нечай, що правда заявляв, що він і козаки тут ні причім і бється між собою сама шляхта називаючи себе його козаками. Але в самих тих писаннях, котрі він мусів видавати на домаганнє польської шляхти (правдоподібно підтриманої в своїх претензіях також і московською адміністрацією- з огляду на перемирє), знайдемо доволі ясні вказівки, що Козаччина в дійсности не була непричетною до сього руху. Так на Різдво депутація новгородської шляхти добула від Нечая такі два документи, вписані до книг ґродських Новгородського воєводства 1):

“Іван Нечай, полковник є. ц. в-ва войска Запорозкого, всим в-обец, а особъливе паном сотникомъ, осауломъ, атаманомъ и всему товарыству в пулъку моєм знайдуючым ся до ведомости доношу, ижъ зашла 2) овъде скарга од их млстей панов обывателей воєводства Новгородского, же разные своволники под тытулом войска Запорозкого а пулку моєго купы своволныє за Немном на розных местъцах збирают и незносные крывды людям невинънымъ чинятъ-через которыхъ сваволников войско Запорозкоє великую неславу поноситъ. Зачым з владзы ураду моєго даю моц и позваляю таковых сваволников яко непрыятелев зносит(ь), а людей пулку моєго упоминаю и под срокгим каранєм розказую, абы нихъто не важылъ ся наймнейшоє крывды чынит(ь) ихъ млстям паном обывателем воєводства Новгородского, под срокгимъ на горле войсковым каранєм. А для лепъшоє важъности тотъ мой универсал выдалем,-писан у Чаусахъ дня двадцат четвертого декабря року 1656”.

А далі такі “пункти”, списані вже польською мовою й підписані рукою Нечая і стверджені його печатю (подаю їх в дещо систематичнішім вигляді-в ориґіналі вони

списані, як то кажуть, “на коліні”):

“Відповідь на прохання ї. м. панів обивателів воєводства Новгородського, занесені через п. Лядинского, дана від мене Івана Нечая полковника війська й. ц. в. Запорозького. Перше-на жаданнє ї. м. п. обивателів висилаю сотника мого полку п. Івана Миткевича і з ним трьох товариства 3), а саме: пана Бушму, пана Форощу і пана Самійла Круковського, що мають там справуватись згідно з інформацією від мене даною. Друге-пану Станішевскому 4) визначаю час і місце-12 лютого в Чаусах. Третє-наказав я вчинити справедливість усім покривдженим, де що покажеться-пильнуючи, щоб усе відповідало слушности, в тім й. м. п. Міржевскому і п. Дибовскому дати справедливість на винних. Четверте-всім панам сотникам і товариству мого полку заборонити під горлом, аби не важилися (посилати) жадних чат і людей не затягали. Пяте-всім панам шляхті і всякого стану людям має бути вільний переїзд-чи до маєтностей своїх чи хто куди хоче з усякими товарами. Шосте-всякі купи, які б де небудь були під титулом війська Запорозького, а полку мого-взявши людей від п. Мурашки з поміччю воєводства Новгородського зносити і суворо карати, хочби й на горло. Сьоме-коли б кому не досить було з тої справедливости, тоді термін ї. м. п. обивателям дня 22 лютого за старим калєндарем, і я сам обіцяю чинити справедливість як над п. Станішевским, так і над иншими. Восьме-доходити справедливости у п. обивателів за забитого козака мого полку. Девяте-тих козаків що з Цєхановичом забрано до Несвижа, допевнятися щоб їх визволено, і тоді зараз їх карати відповідно до вчинків, хоч би й горлом, тільки допитатись, за що і з якої причини їx забрано до вязниці. Девяте і останнє-з людьми й. цар. м., з усіми обивателями воєв. Новгородського і з тими що прибувають з ріжних країв жити в згоді й любови братерській, не даючи ніякої оказії до неприязни, при тім послуги свої й. м. п. обивателям воєв. Новгор. офірувати і на взаєм просити зичливости для війська Запорізького, запевняючи лицарським словом, що від війська Запорізького найменшої оказії до незгоди не буде подано-аби тільки самі ї. м. були терпеливі і жадної оказії до неприязни не подавали”.

З сих резолюцій ясно видко, що фактично Козаччина доволі розгосподарилася в Новгородськім воєводстві. Єсть там сотник Мурашка з козацькими силами; “сотники і товариство” затягають людей в козацтво; якихось козаків поарештовано на території воєводства і забрано до Несвижа; від козаків шляхті трудно стало їздити навіть з власних маєтків, возити товари і т. д., і Нечай кінець кінцем не обіцяє ні вивести козаків, ні посилати їх туди, а тільки-пильнувати згідливого пожиття всіх трьох сторін: польської, московської і козацької.

Се був момент після воєнної конвенції України з Семигородом і волоськими князівствами (а фактично і з Шведами) і постанови про висилку козацького корпуса, під проводом Ждановича, до Польщі для її розділу між союзниками-при чім усю східню частину “до Висли” хотів забрати козацький уряд, і питаннє засвоєння й обсадження козацьким військом сих земель стало особливо актуальним. Приєднаннє Західнє-українських земель, обсадженнє бузької й дніпровської дороги на північ для стику з пруськими й шведськими володіннями, поширеннє Сіверської козаччини на північ і північний захід (формуваннє Стародубського і “Білоруського” полку) все се поставило на черзі ріжні стратеґичні, організаційні й адміністраційні питання. В звязку з ними мабуть ото й їздив Нечай до Чигрина в лютім 1657 р. Не ясно, чи в сей мент йому вже нарешті вдалося взяти до своїх рук сей каторжний “курник”-Старий Бихів, що паралізував сю козацьку експанзію. 9 (19) березня в листі до львівського маґістрату гетьман уже ставив їм перед очі “бихівську фортуну”, і в момент виїзду Нечая капітуляція могла вже статись-або бути річчю передрішеною. Може бути що Нечай хотів саме порадитися з гетьманом і писарем що до форми сеї капітуляції: пізніше Виговський підчеркував, що Бихівці присягли на те, що “ніколи тої фортеці кому иншому не піддадуть, але по-вік при війську Запорізькому оную заховати мають” 5), і се власне та формула, яка була висунена гетьманським урядом для сеї козацької експансії в той мент. Висилаючи Ждановича на захід, гетьман розіслав такого універсала: “Б. Хмельницький гетьманъ з войскомъ є. ц. в. Запорозскимъ-всемъ в-обецъ и кождому з-особна, кому о томъ ведати належить, вселякого стану и конъдыцыи людемъ, кому тулко сеє наше показано будеть писаньє, до ведомости доносимъ, ижъ мы посылаючы войска нашы Запорозскиє, жебы ся злучили з войсками князя є. м, семиградского и тамъ шлы где онымъ указано, теды упевняємъ ласкою нашою, же хтоколвекъ горнути се маєть до войска Запорозского, абы найменьшоє крывды не мЂлъ ни од кого, и нозначоный высланый наместникъ нашъ того постерегати маєтъ, жебы никому утяженья не було, хто пры ласце нашои и войску Запорозскомъ зостават(ь) будеть. Спротывных тежъ и войску Запорозскому не зычливых и не прЂличных (!) росказали смо громить.-Счо илачей не маєт быть над росказаніє наше. Данъ в ЧигирынЂ 31 декабря 1656 6). t