Чтение онлайн

В відповідь на листа Ромодановского, що він не має царського наказу, значить не може рушитися на Україну, гетьман переслав йому наведеного листа від хана, з таким коментарем: “Што єсьмо в прежней грамоте до тебе приятеля нашего писали, ознаймуючи, же ханъ крымской з ордами вышевши в полкъ Брясловский, городы украинныє пустошат, казаковъ стинаєт, и людей в полон берет,-тыє вЂсти истинныє и подлинныє суть. Бо посылали-смо посланника нашого Василя Бута, сотника хорольського єшче перед тым, покиль се не рушил самъ хан, до него, звЂдуючи єго замыслов, для чего он присягу зломал, на городы украинныє вышел с Крыма 11). Теды ханъ кримский откозалъ посланцови нашому: “Для того з ордами вышел он с Крыму, же бы он ся з Ляхами зышол, а скоро злучим ся зараз со всею потугою ляцкою, крымскою и ногайскою, пойдемъ просто на козаков”. А то для того учинили и ходят воєвать, же єсьмо з войском єго царского величества Запорожским не хотЂли з ними и з Лехами воєвать, і помочи им давать, на кого они схотят пойти; зрозумЂвши мы добре зъ языков тотарскихъ и с повести посланника нашего о замыслах ихъ бусурманскихъ, взявши бога на помоч и счастьєм є. ц. в., рушивши все войска є. ц. в. Запорожскиє с сыном нашимъ, в очи тому неприятелеви тоє войско є. ц. в. Запорожское послалисмо. Котороє войско южъ до тых час ставши под Брясловлем и потребу с тымі неприятелеми мают и бьютца, и по указу нашему Онтон, которой в Польши з войском былъ, южъ пришодши подъ ХотЂнъ, идет такъ же в очи тымъ неприятелем. Просимъ тебя, приятеля нашего, какий указ от є. ц. в. мЂти будете, рачь намъ извЂстить, и того посланника нашего не бавя со всякимі вестями, какиє у тебя, приятеля нашего, суть, вскоре отпустить. На Дон писали-смо до козаковъ Донскихъ, жебы Татаром покою не дали, але взявши бога на помоч, ихъ воєвали, такъ же на Запороже указ от нас был, и южъ хвала богу; же пошодши казаков з Зопорожа семсотъ, несчисленноє множество Татаров позасталых і Татарокъ постиналі и невольниковъ килько тысечей вызволилі. І повторе тебе, приятеля нашего просимъ о скорыю на тую грамоту нашу отписи” 12).

Навівши ханського листа, гетьман додає такий постскріптум: “Уважай же вашмосць тот лист, якая неправда бесерьянская: рекомо то хорошо пишут, а войну з нами хотят точить, и Ляхов взяли пять хоронгвей, и д†гормати с Каменца Подольского, а других Ляхов ожидают єще. С тыє вЂсти вашмость яко бы своим оком видел” 13).

Два дні потім, 19 (29) липня він писав тому ж Ромодановскому: “Подлинная и певная вЂсть пришла свЂжо, же Антон по указу єго царьского величества (з войском) Запорожским, отлучивши ся од Ракоцого, тянет до войска, котороє єсьмо выправили тепер против ханови. Счо постерегши Ляхи, же Антон отлучил се, зараз с Татарами знявши се потребу мают с Ракоцым, а бодай до сых час юж трактатов з Ляхамі и с Татарами Ракоцый не учинилъ і примире не взялъ. А скоро с собою всЂ тиє три здоймут се, то всЂ силы нЂ где инде, только на городы єго царьского величества украинеыє обернут. Зачимъ тоє ознаймивши, просим тебя, приятеля нашего, рачь с тыми є. ц. в. ратными людьми к нам на посилокъ поки еще татаре не обогнали поспешать се, жебы тие заобопильное неприятеле, Тотаре і Ляхи не утЂшились,-якож уповаєм на милость божию і щастье єго царъского величества, же не утЂшат се -только вашъмость прудко поспешай с тим войском. О Лыт†тую вЂдомость маєм, же вся на Києв хочет итти и воєвать, и Ляхи, коториє передались до Онтона, всЂ поутекали знову до Ляхов. Такая то здрада ляцкая; якъ здавна звикли тепер явная их здрада показалась. I повторе просим, рачъ вашъмость с тым войском поспЂшать і намъ вЂдомость в прудкомъ часе, какий указмЂти будете, днем і ночью давайте знать” 14).

Три дні пізніш новий поклик: “По килкократ пишем до вас, друга і приятеля нашого, ознаймуючи, же хан з ордами, вийшовши і з Ляхами злучивши ся, всю свою поганскую потугу на городы украинныє обернуть конечно умыслили. Боже только имъ не дапоможе, якоже і надЂю маєм, же тиє погане потЂхи не отнесут,-вашмость только рач се поспешать з ратными єго царьского величества людми, которых в области своєй маєш, и як прудко вашмость рачиш притегнуть в городы украинныє с тымі войсками, альбо нЂт, рачъ нам ознаймить, жебысмо запевне вЂдалі, єжели вашъмость до нас поспешит се. Бо южь Ляхи обудниє і хитриє, маючи с собою Татаров, и князя семиграцкого бодай южъ до сего часу не отшукали 15) і лес(т)ками своими не звели. А єсли зведут, то і тот намъ неприятелем достанетъ. Притом приязни вашмости пильно полецаєм се, а о одписи прудкиі просим, єжели сподевать се вашъмости, альбо нЂт” 16).

I другого дня, 23 с. с.-за чотири дні до смерти гетьмана останній лист з сеї серії (московська копія, сильно русіфікована в транскрипції, тому я подаю її в свобіднішій передачі): “По кількокрот поновляєть ся писаннє наше до милости вашої, приятеля нашого, жадаючи, аби мил. в., друг і приятель наш, з ратними й. ц. в. людьми до нас на поміч поспішав напротивко ханові кримському і Ляхам во єдино совокупленно. Коториї на нас і на всі городи наші й. ц. в. українні жестоко наступають, а все православіє-чого їм бог нехай всемогущий не допоможе-іскоренити хочуть. О що повторе вельце просимо, аби єсте м. в. к нам поспішав і до нас о поході своїм як найскорій днем і ночію знати давав. Жеби сми були запевне увідомлені, єжели ся маємо скоро мил. вашої сподівать-жебы-сьмо могли чим рихлій тих замислів поганських запобігать і над ними скільки бог милосердний помочи подасть, щастєм й. ц. вел-ва промисел учинить. О що й по-третє м. в. жадаючи, самих нас ласці приятельській як найпильніш залецаю. Дан з Чигрина іюля дня 23-го року 1657” (л. 77-78).

Ромодановский не рушився на сі прохання: цар не давав наказу, беручи на витримку гетьманський уряд-щоб змусити його до повної ліквідації самочинних союзів з Карлом-Ґуставом і Ракоцієм і до ріжних уступок в сфері внутрішньої політики. В 20-х днях липня н.с. хан був під Камінцем і вичікував сполучення з польським військом, для операцій против Ракоція і козаків, і нетерпеливився, що воно не надходить. З дня 27 н. с. маємо такий його характеристичний поклик до короля. “Переправившися через Волоську землю ми прийшли під Камінець з усею нашою силою і тут прийшла до нас відомість про неприятеля вашого Ракоція, що він стоїть під Збаражом і хоче пробитися до Старого Константинова. Тому я лишив тут усі тягари і спішно рушив просто- дай боже щось добре справити. Бо ж я то все зробив для в. к. м., ліґу і приязнь з козаками розірвав і прийшов з усею своєю силою, аби знищити їх як неприятелів в. к. м. Але не маючи при собі нічого з війська в. к. м. ані ординанса, мусів спинитись; одначе сподіваюсь, що з приходом вашого війська, за спільним і згідним заходом, справи ваші підуть сього року значно краще ніж торік. Тільки нам дуже сумно, що війська ваші досі до нас не прийшли-прикро нам, людям рицарським даремно тратити час. Зволь в. к. м. дбаліше і уважливіше вести справи всього року: присилай як скорше до нас на сполученнє все своє військо: кінне, піше і армату, бо я маю при собі війська більше ніж 100 тисяч, а стоючи на місці не можу їм настачити поживи. Отже чи маєш своєю особою прибувати, та гетьманів післати,-нехай яко мога хутчіш поспішають з військом і арматою-як до бою, скільки того бути може. Ми як тільки можна старатимемось, аби щось добре справити сього року-аби в державі вашій як скорше зацвів спокій, і тоді ніякий неприятель не посміє против нас виступити. А як в. к. м., або гетьмани будуть ліниво поступати і не поспішать з нами зійтися- тоді все піде в проволоку, і вдруге вже мені не легко буде йти в поміч в. к. м. з таким великим військом, з огляду на віддаленнє тих місць і труди походні з наших країв” 17).

Гетьман поставив сильну заставу з виборних козаків від усіх полків “на Ташликах” (Чорний і Плетений Ташлик від Синюхи до Інгула), під проводом наказного гетьмана Лісницького 18). Одночасно на Камінець велів іти Ждановичу-щоб розірвати сполученнє Орди з Поляками; тільки той запізнивсь, загаявсь і не виконав сього доручення через бунт війська. В резерві наказав війську громадитися під Корсунем, виславши туди молодого гетьмана-свого сина (з ним був і Тетеря, поки не покликано його в посольство); військо стояло між Уманею і Корсунем 19). А для діверсії вислав козаків з Запоріжа на Перекоп, і одночасно організував морський похід на Азов і Крим. Подробиць маємо мало, і ефекти сих діверсій представляється ріжно. В вище наведенім листі до Ромодановского гетьман говорить про невеликий рейд 700 козаків, які витяли “несчисленне множество” Татар і визволили кілька тисяч невільників. Тетеря оповідав про вихід в похід на Перекоп 20 тис. козаків, що разом з Донцями мали громити Кримські улуси. Сим погромом поясняли потім, що хан спішно вернувся до Криму, не важившися наступити на козаків; Данило Калуґер, на підставі відомостей одержаних в Чигрині в осени, рахує, що козаки вивели тоді з Криму 7 тис. невільників і 100 тис. штук худоби, а в Азові вибили 4 тис. спагів і визволили 600 семигородських бранців, і т. д. 20). Так чи инакше, охоронна орґанізація переведена гетьманом взагалі себе оправдала: Орда в переході трохи зарвала пограниче- Хмельниченко рахував “12 городів”, вибраних Татарами, за словами Желябужского 21). Але від більшої руїни Україну охоронено, не вважаючи на бунт і непослух, що вибухли в війську в звязку з фіналом Ракоцієвого походу.

Примітки

1) Тетеря одначе щедро перебільшив розміри тих козацьких відділів, що посилалися на Крим: він говорить про 20 тисяч, тим часом як гетьман у листі до Ромодановского каже, що з Запоріжжя на Крим ходило тільки 700 козаків.

2) В копії: “не долека”.

3) казаками.

4) зобирают

5) сча.

6) Може, бо.

7) плакоти

8) кола.

9) Білгород. ст. 391 л. 70.

10) Білгород. ст. 391 л. 84, ориґінал-цікавий бажаннєм підписка-Українця яко мога приладитися під московський стиль і мову, з того виходить цікава мішанина української (канцелярської) і московської фразеольоґії. Сим листом розпочинається серія таких повідомлень Хмельницького Ромодановскому, що йдуть до його смерти. (Саме з'явилися вони в 149 томі львівских “Записок”- надрукував їx І. П. Крипякевич).

11) Крылу.

12) Тамже л. 67-9, дата: с Чигирина 17 дня месяца июля.

13) Тамже л. 72.

14) Тамже с. 63-5.

15) Ошукали-здурили.

16) Тамже л. 40.

17) Переклад або скорше-скорочений парафраз ханський-з москов. архива видав Кордуба, Жерела XII с. 508, ориґінал в Чортор. ркп. 609 л. 55, переклад тамже ркп. 612 л. 19.

18) 9 н. с. липня говорив Желябужскому ніжинський полковник: “За всіми вістями (про те що хан іде під Камінець до Ляхів, а Турки громадяться на Дунаю) велено нам з усіх полків вислати всіх козаків до війська на Ташлики, і на турецьку границю полковники наші пішли, стоять при границі, а до Ракоція і Антона полковника гетьман писав, щоб ішли під Камінець проти Турків і Кримців”-Рус. ист. библ. VIII с. 1280, теж с. 1242-те що оповідав попереднього дня Поляк Таргоні: гетьман написав до Ракоція і Антона, щоб ішли під Камінець, “а від себе післав військо з Григорієм миргородським і велів збиратися на Ташликах”.

19) Акты Ю. З. Р. XI с. 717.

20) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 340-1.

21) Рус. Ист. Библ. с. 1282.

ЗНОСИНИ РАКОЦІЯ З ЯНОМ-КАЗИМИРОМ. ШВЕДСЬКІ ПОРАДИ РАКОЦІЄВІ, ПОХІД ЙОГО ДО КРАКОВА І ВІДМОВА КОЗАКІВ, ПЕРЕХІД ЗА ВИСЛУ І МАРШ НА ТУРОБИН І ЗАМОСТЄ, ЛИСТУВАННЄ ЖДАНОВИЧА З ЗАМОЙСКИМ.

В сих днях рішалася доля Ракоція і тих козацьких плянів що були звязані з сею дунайською конфедерацією. Після того як Шведи покинули його 22 червня н. с. під Варшавою, Ракоцій почув себе цілком безпорадним-тим більше, що разом з сим одержав відомости про прихід австрійського війська в поміч Казимирові. Раптово, нервово, нетактовно відкриваючи свій безрадний настрій, кинувся він шукати порозуміння з Яном-Казимиром, щоб випросити собі безпечний поворот через польські землі до дому. А стрічаючи тут дуже стримані або й зовсім неприязні настрої (особливо шеф помічного австрійського корпусу гр. Гацфельд радив Казимирові не спускатися на пропозиції Ракоція, добачаючи в них тільки бажаннє вийти з трудного становища, тим часом як королева нібито стояла за те, щоб замирити Ракоція і використати против Шведів) Ракоцій робив ріжні обіцянки що далі то щедрійші — але все даремно 1). “Напротягу шести днів чотири рази присилав Ракоцій до короля просячи згоди”, пише де-Нуайє; “в останніх пропозиціях було таке, що він опорожнить обидва міста, які він тримає в Польщі (мабуть Краків і Берестє), виплатить гроші нашому війську, віддасть нам частину свого війська і війде в союз против шведського короля. Йому на се подали надії, але не залишили наступу на нього; він налякавсь і спаливши свій обоз перейшов під Сендомиром за Вислу; коли він довідався, що наши вже в Пинчові, і залога шведська і Ракоцієва піддались,-його похід став виглядати на просту втікачку” 2).

Пуфендорф оповідає, що з шведської сторони, виводячи своє військо, дано було Ракоцієві пораду: з огляду на австрійське військо податися на схід, за Буг, щоб держати звязок з козаками, Семигородом, Волоськими князівствами і Портою; заложити свій табор під Львовом, а в потребі відступити до Пинська, маючи через Україну і Молдавію забезпечену дорогу до Семигороду, і з Семигороду атакувати далі Польщу 3). Се була рада не погана-тільки вимагала того, на що досі не спромігся ні Ракоцій ні сам Карло-Ґустав: повного погодження з козацькими біжананнями.