Чтение онлайн

Другого дня знов прийшов отаман Лаврін і сказав: “Прислав мене гетьман до тебе, щоб ти не виїздив, аж зайде до тебе гетьман, виїзжаючи з Суботова до війська, щоб поговорити в царських справах”. Фомин відповів, що він рад бачити гетьмана і буде його чекати. І дійсно того дня гетьман, вийшовши з свого двора слухав молебень в церкві Воскресення, а після молебня від церкви поїхав до господи Фомина. Перед гетьманом вели два звичайні коні під попонами, і їхали сурмачі, трублячи в сурми; за ним їхало зо сто козаків, і гетьманські люде на конях. Фомін стрів гетьмана при брамі і бив йому чолом, щоб заїхав у двір, але гетьман у двір не поїхав, а зліз з коня коло воріт і пішов у двір пішо. Був пяний. За ним всі козаки й його люде позлазили з коней і війшли у двір пішо. Війшовши у двір гетьман сів за столом на ґанку 15). Фомин просив його війти до сіней і до світлиці, і гетьман війшов. Помолившися до ікони, сів за стол і сказав: “От тепер я їду в службу. Заїхав до тебе попрощатися і сказати ось що. Був у мене мій козак Ілляш послом у турецького султана: султан в пімсту за те, що мій син Тимофій воював Волоську землю, посадив за таку обиду Ілляша, а сьогодні приїхав від сього посла Ілляша козак: він від Суботова в чотирьох милях, прислав сказати, що турецький султан відправив Ілляша до мене, бо почув, що бив чолом великому государеві й піддався йому в вічне підданство: побоявся щоб великий государ не післав свого війська з військом Запорізьким на його землю 16).

Фомин спитав, та правда, що йому оповідав Лаврін про Татар. Гетьман потвердив: Лаврін сказав правду. Татари прийшли в поміч і гетьман сього дня йде з ними до війська. Фомин спитав, скільки ж у нього буде війська? Гетьман відповів: “У мене против короля і панів-рад і Ляхів козацького війська в ріжних полках коло 70 тисяч, та кримських і ногайських Татар коло 20 тис.. Се ті, що стоять коло Білої Церкви. А я з Суботова, від тебе піду під Борок і тоді зберу решту козаків, піду під Білу Церкву, і всього мого козацького війська буде до 100 тисяч, окрім Татар”. І далі сказав: “Сьогодня прислав до мене вість, не доїздячи Суботова за три милі, гонець від кримського хана, що їде з листом від хана до мене: питає, чи їхати йому до Суботова? Я післав до нього свого козака, велів провести під Борок, бо я сам сьогодня туди їду. А з чим він приїхав, не знаю”.

Після сього гетьман почав говорити те що говорив в попередніх днях: повторив кілька разів з великим проханнєм і з слізми, щоб цар пожалував його і військо, прийняв під свою руку і негайно прислав своє військо против Ляхів. “Ми окрім царя нікому не бємо чолом і не піддаємось”-переказує його слова в своїй московській стилізації Фомин. “Знаємо певно, що війська у й. цар. вел. богато, нехай би для скорости велів іти своїм людям з поблизьких городів: з Путивля й инших, а вже що до великого війська-як його воля. Бо як мене з військом прийняти не зволить і військом на Ляхів не поможе, а Ляхи нас побють і кров проллється велика,-то будемо мати жаль на нього, що він нас не пожалував, в підданство не прийняв і помочи против неприятеля не подав”. А до того, мовляв, почав такі фантазії розводити: “Коли б тільки й. цар. вел. нас під свою руку схотів прийняти, то й кримський хан і мурзи будуть в підданстві й. цар. вел.: вони мені приятелі, мене послухають; тепер прийшов час, і приспіло щастє й цар. вел.; ті землі, що до нас ближчі теж будуть у нього в підданстві”. Просив Фомина, щоб усе те, що він отсе йому, в найбільшім секреті говорить, переказав цареві: при сім не було нікого, Виговський був в Чигрині, а гетьманські люде були осібно. По сій секретній розмові Фомин частував гетьмана і його козаків, і гетьман поїхав у військо-Фомин провожав його до воріт.

Того дня він одержав від Виговського обіцяні документи і дві записочки; там Виговський просив Фомина доповісти сьому довіреному канцеляристові Михайлові Ґунашевському, що відвозив йому сі документи, все те що Фомин не встиг йому виложити “совершенно”. Подаючи сі записки разом з документами Посольському приказові, Фомин пояснив, що ніяких “несовершенних діл” між ними не було, а сими словами Виговський нагадував Фоминові, щоб він через сього Ґунашевського передав йому обіцяні соболі-що Фомин і зробив.

На сім кінчиться се цікаве звідомленнє, яке кидає так багато світла і на обстанову гетьманського двору і на сучасну політичну ситуацію. Розуміється, читаючи його ми мусимо рахуватися і з московською “стилізацією”, і з ріжними непорозуміннями з боку Фомина, і з певними свідомими містифікаціями з козацької сторони (як той прихід 200 тис. Татар під Борок), незалежно від епізодів пяного патосу гетьмана, і ріжних його вихваток, якими він любив бентежити своїх гостей в розмовах. Але поза тим лишається все таки богато вповні реального і цінного.

Примітки

1) Акты Ю.З.Р. III с. 497.

2) Вище с. 557, про се запитаннє від хана посли згадують Фомину зараз далі, Акты Ю. З. Р. с. 498.

3) Кримські справи кн. 34 ч. 201-2.

4) Так сказали посли Фомину: “гетмана застанеш у Чигрині, але скоро. піде він до війська, під город Борок, бо там збирається військо” (с. 498). В Путивлі ті ж посли говорили, що Б. Хмельницький визначив війську збиратися під Білою Церквою і сам туди піде; так говорив Фомину сам гетьман- Акты ЮЗР. VIII с. 470,т. III с. 501-2. Але перше точніше, як побачимо далі.

5) Ґоліньский с. 655.

6) Акты Моск. Гос. II с. 343.

7) Акты ЮЗР VIII с. 371.

8) Памятники кіев. ком. III с. 182.

9) Акты ЮЗР VIII с. 372.

10) Памятники с. 184-5.

11) Звідомленнє надруковане в Актах Ю.З.Р. III с. 496 дд.

12) Тут опущене слово в фразі про Корсунь (с. 502)-хтось то стоїть уже сьогодня під Корсунем; лист браславського полковника писаний з-під Корсуня 17 серпня с. с. див. нижче) поясняє ситуацію.

13) Сі листи, в лихім московськім перекладі, з значними прогалинами, так що досить тяжко орієнтуватися в їx змісті-в Актах ЮЗР. с. 495. “Сотник русавський Михайло Поповський” очевидно барський шляхтич з Попівець, з величезної родини Попівських, що залюднювали сю шляхецьку оселю.

14) Сі слова доповняю наздогад, їx бракує в ориґіналі.

15) Тут бракує одного чи більше слів, лишився тільки кінець: “на... цЂ за столом”. Зміст ясний.

16) Див. про се вище с. 538.

ПОСОЛЬСТВО РЕПНИНА: ПЕРШЕ ЗАСІДАННЄ, 2 н. с. СЕРПНЯ, ПОСОЛЬСЬКЕ ЕКСПОЗЕ, 2 КОНФЕРЕНЦІЯ, 6 СЕРПНЯ

Як ми тільки що бачили, в розмові з Фоминим гетьман виявив певну освідомленість що до переговорів московського посольства з польським урядом, що велися під той час у Львові. Він знає, що посли мали авдієнцію, розпочали переговори, і потім сі переговори стали на мертвій точці, як се він пояснив-польський уряд затягував переговори вичікуючи, що може тим часом козацька справа розвяжеться. Без сумніву, козацькі політики уважно слідили за сими переговорами, знаючи, що від того чи иншого їх обороту залежить найважніша справа яка їх інтересувала -московська інтервенція в українській справі. При тій широко розгалуженій розвідці, яку вони вели, вони повинні були мати поняттє про хід сих переговорів, що розпочалися 3 н. с. серпня і за кілька день безвихідно застрягли між протилежними позиціями московської і польської сторони в козацькій справі.

Се посольство наказане урядом 4 н.с. травня, і фактично вислане 10 н. с., своїм завданнєм мало ніби то довести до кінця справу прописок у царських титулах. Але ся справа давно вже стала простою прелюдією до традиційного мотиву інтервенції в інтересах одновірців, відогрітого в сих переговорах на конкретнім приводі: скаргах козаків і проханнях московського посередництва для оборони від польських утисків. Московські політики вже тоді хотіли на сім ґрунті здобути для московського царя ролю постійного арбітра в справах православних Польщі-Литви, як се дійсно їм удалося в XVIII віці.

Виряжаючи сих “великих послів” московський уряд дав їм інструкцію між ин. на випадок стрічі з козацькими послами, посли повинні були шукати з ними побачення, і коли б козацькі посли почали нарікати на польське віроломство-мовляв не можуть покладатися на договори з поляками,-посли мали порадити козакам, щоб вони зажадали від сенаторів такого запису: “Коли Поляки присяги не додержать і пічнуть знову чинити їм які небуть утиски, тоді його цар. величество задля православної християнської віри і святих божих церков має право стояти за козаків”. Навзаєм козаки б видали московським послам таке “укріпленнє”: “Коли з їх боку буде яка небудь неправильність і зачіпки, тоді й. цар. вел. може разом з Поляками на них стояти”. Посли мали радити козакам всяко домагатися такого запису від сенаторів: коли б вони не хотіли видавати такої деклярації, козаки мали поставити їм ультиматум, що вони без такого запису не можуть миритися з Поляками “за їх многими неправдами”, і царські посли без нього не можуть брати на себе посредництва для замирення польсько-козацької усобиці 1). Але Поляки, як ми знаємо, взяли козацьких послів під ключ, щоб вони не могли війти в зносини з московськими послами, як се діялось підчас попереднього посольства. Про се посли довідалися в Люблині, де їм зробили чергову затримку, і правдоподібно дістали таку ж інформацію, яку давав Хмельницький Фоминові: що Поляки відтягають стрічу і переговори з московськими послами-сподіваючися покінчити тим часом з козаками 2). Невидима ж присутність Ждановича мала підчеркувати-як на се натякає оден з листів, що польському урядові зовсім непотрібне московське посередництво для замирення з козаками: козацький посол під рукою, і кождої хвилі через нього польський уряд може завести переговори.