Чтение онлайн

4 (14) січня була парадна відправа в соборній церкві переяславський протопоп Григорий правив з дияконом царської церкви Благовіщення, і зібране духовенство з усіх переяславських церков соборно виголосили многоліттє цареві і його родині, “і многі люде мужеського полу і женського радувалися й молилися Богові, щоб дав їм бути під царською рукою”. Саме того ж дня наспіли з Москви царські грамоти: одна “з милостивим словом-похвалою членам місії за те що вони поступають згідно (“живут в совете”); друга з інструкцією: після того як головне діло буде зроблене, розпитати у гетьмана і писаря, на чім король помирився з ханом: “Чи на тім (тільки), щоб короля з облоги випустив, чи на тім щоб і на далі їм бути в союзі, і як (супроти того) триматися з ханом (Москві) — чи стерігтися від нього наступу Московській державі і війську Запорозькому”. Договоритися з гетьманом докладно (не ясно чи тільки в сій кримській справі, чи загально), і про результати спішно донести 3).

На Йордан ходили знову спільною церковною парадою: переяславські попи і приїзжі московські несли разом святощі, московські посли йшли за іконами, козаки стріляли з рушниць, а на майдані гармати. Тогож дня за годину перед вечером приїхав до Переяслава гетьман, а другого дня, 7 (17) Виговський, і поз'їздились полковники і старшини. Нововідкритий реєстр приведених до присяги 8 (18) січня 4) дає повний перегляд старшинського континґенту, що з'їхався на сей епохальний акт. Були майже всі свобідні полковники, чигринський Трушенко, Черкаський Пархоменко, Канівський Стародуб, Корсунський Гуляницький, білоцерківський Половець, київський Пішко, чернигівський Пободайло, ніжинський Іван Золотаренко, прилуцький Воронченко, миргородський Лісницький, полтавський Пушкар, і розуміється місцевий переяславський Тетеря. Джалалий, кропивянський полковник, поспів тільки другого чи третього дня (присягав 10 с.с. січня з иншими спізненими). Полковники браславський і уманський, очевидно, пильнували українську територію від татарських загонів що повертали з війни; паволоцький полковник Суличич сидів ще все у Ракоція. Цікаво, що неприсутність полковників — уманського, браславського і кропивенського, дала зараз привід (як побачимо далі) до поголосок, що сі полки відмовили присяги Москві, повстали проти Хмельницького і т. д. Найбільш уперто і довго такі поголоски ходили про Богуна 5): покладаючись на них польський уряд пробував з ним звязатись і протиставити Хмельницькому.

З гетьманського штабу крім писаря прибули: суддя Богданович і Федір (Лобода?), обозний Коробка, осавули Місько і Павло (Яненко?), більше нікого з тих ріжних близьких гетьманові людей, з котрими ми звикли стрічатися. Хіба назвати “гетьмана Костирського”, та Виговських Остафія і Данила, що виступають на чолі “шляхти”.

Ріжної полкової старшини (між нею може бути де що і сотенної) записано в присяжних реєстрах 8 (18) січня 37 осіб (обозних 3, осавулів 18, хорунжих 3, писарів 13). Сотників 97. Козаків від полків окрім Переяславського 8 (18) січня було тільки 8 (від Чигринського полку І, від корсунськсго 4, від Канівського 3). 10(20) січня заприсяжено разом з новоприбулою делєгацією Кропивенського полку (полк. Джалалий, три чол. старшини і 5 козаків) ще з инших полків 11 старшин і сотників і 18 ксзаків (Ніжинського полку 9, Канівського 5, Корсунського 2 “гетманського полку” 1 сотник і 2 козаки); не можна знати, чи всі вони прибули з опізненнєм, чи дехто був і 8-го, але припадком не був заприсяжений. Від Браславського полку хоч не було полковника, але був осавул і 4 сотники; зовсім не були представлені полки Уманський і Паволоцький — не рахуючи Богунового Кальницького. Від Переяславського полку заприсяжено крім полковника обозного, осавула, хорунжого, писаря, городового отамана, 14 сотників і 37 козаків. З того б виходило, що в актах 8 (18) січня брало участь від війска чоловіка коло 200 — коло 100 сотників, коло 100 ріжної старшини і козаків від полків — не богато, як бачимо, хоч звідомленнє Бутурлина говорить про “велику силу” присутніх.

7 (17) гетьман прислав місцевого полковника Тетерю до Бутурлина — сказати йому, що він хотів би його бачити, але без церемонії — не з тим щоб він передав царську грамоту і виголошував промови. Бутурлин полишив гетьманові визначити час і місце: тоді гетман сказав, що він ввечері буде у Бутурлина в його мешканню. Дійсно ввечері приїхав наперед Виговський з Тетерою і заповіли приїзд гетьмана, і він слідом приїхав з ними ж таки. Церемонію стрічі звідомленнє цілком поминає. Бутурлин, мовляв, пояснив гетьманові мету свого приїзду: його прислано з ласкавою царською відповіддю на проханнє гетьмана і всього війска, і завтра він у зборні (на съЂзжемъ дворЂ) має передати царську грамоту і сказати “милостивий указ”, а потім іти з ними до церкви — щоб гетьман, полковники, старшина і всі люди учинили присягу на те, щоб бути їм під царською високою рукою. Гетьман на се сказав, що він з усім війском готові щиро служити цареві і у всім його слухати, і присягу зложить, так як воєвода каже — завтра. Рано будуть у нього всі полковники і він з ними буде мати розмову, а потім прийде до зборні. Вислухавши царську грамоту і царський милостивий указ, він знову поговорить (порадиться) з полковниками й иншою старшиною, і по тім піде до соборної церкви — зложити цареві присягу (“учинити государю вЂру”) А при сім він і Виговський пускали, як каже московське звідомленнє, таку красномовну фразу: “Милость божа над нами — як колись за великого князя Володимира, так і тепер: потомок (сродник) його цар Олексій обдарував ласкою своєю свою батьківщину (отчину) Київ і всю Малу Русь. Як орел покриває гніздо своє, так і він зволив прийняти нас під свою високу руку. Ми раді його цар. вел. щиро всею душею служити і голови свої покладати йому на многолітнє здоровє” 6).

Другого дня прийшов від гетьмана Виговський і розповів Бутурлину про раду, що відбулась у гетьмана: спочатку “була у гетьмана тайна рада з полковниками, суддями і військовими осавулами, і полковники, судді, осаули під царську високу руку підклонились.

“Після ради, що гетьман мав з полковниками, зрана, другої години дня, бито в барабани з годину, щоб нарід збирався послухати, що має бути. Зібралася велика сила всякого чину людей і зроблено великий круг для гетьмана і полковників. Потім вийшов сам гетьман під бунчуком, з ним судді, осавули, писар і всі полковники. Гетьман став серед кругу, і військовий осаул наказав, аби всі мовчали. Коли затихли, гетьман став говорити до народу:

“Панове полковники, осаули, сотники і все військо Запорізьке і всі православні християне! Відомо вам усім, як нас Бог свободив з руки ворогів, що гонять церкву божу і кривдять все християнство нашого восточного православія. Шість років живемо ми в нашій землі без господаря — в безнастанних війнах і кровопролиттях з гонителями й ворогами нашими, що хочуть винищити церкву божу, аби імя руське ані згадувалося в землі нашій. Вельми се нам усім докучило, і бачимо, що не можна нам довше жити без царя. Тому нині зібрали ми явну раду всьому народові, аби сьте вибрали собі господаря з чотирьох, котрого хочете. Перший — цар турецький, богато разів він накликав нас через послів своїх під свою владу. Другий — хан кримський Третій — король польський: коли того захочемо, він ще й тепер нас може прийняти до давньої ласки. Четвертий — православний государ Великої Росії — котрого ми вже шість літ безнастанно собі випрохуємо. Вибирайте, котрого хочете! Турецький цар бісурмен; всім вам відомо, яку біду терпить наша братія-православні Греки, і в якім вони утиску від безбожних. Кримський хан теж бісурмен; поневолі прийнявши його в приятелі, які незносні біди ми перетерпіли! А яка неволя, яке нещадне пролиттє християнської крови і утиск був від панів польських, того нікому з вас не треба оповідати: всі ви самі знаєте, що за краще вважали вони Жида і пса, ніж християнина-брата нашого. Православний же великий государ, цар восточний — одного з нами грецького закону, ми з православними Великої Росії одно тіло церковне, що має головою Ісуса Христа. Сей великий християнський государ змилувався над незносними кривдами православної церкви нашої Малої Росії. Не злегковаживши безнастанних наших шестилітніх благань він прихилив до нас милостиве своє царське серце і прислав до нас своїх великих ближніх людей з царською ласкою. Коли ми тепер його щиро полюбим, то крім його великої руки не знайдемо благотишнішого пристановища. А коли хто з нами в тім не згоден, тепер куди хоче — вільна дорога!” 7)

“На сі слова весь нарід закричав: Волимо під кріпкою рукою царя восточного православного в нашій благочестивій вірі помирати, ніж ненависникові Христовому поганинові дістатись!” Потім полковник переяславський Тетеря обходячи в кругу питався на всі боки: Чи всі так призволяєте? Рік весь нарід: “Всі однодушно”! Тоді гетьман сказав: “Нехай так і буде! нехай Господь укріпить під царською кріпкою рукою”. За ним і весь нарід однодушно закричав: Боже утверди, Боже укріпи, аби всі ми навіки однодушні були!

“Після того ото писар Виговський прийшов і сказав, що козаки й міщани під високу руку государеву підклонились”.

Потім прийшли до збірні, до Бутурлина з товаришами: “гетьман з писарем і суддею, полковники, осаули, сотники й отамани”. Бутурлин оповістив, що має царську грамоту гетьманові і всьому війську і передав ту грамоту гетьманові.

Гетьман, як звичайно писалося — “прийняв з радістю”, поцілував, розпечатав і передав писареві, щоб той прочитав в голос при всій старшині і всіх людях. Виговський прочитав, і гетьман з присутною старшиною виявили свою радість і готовість цареві в усій щирости служити і голови свої покладати, зложити йому присягу і у всім чинити його волю. Тоді Бутурлин іменем царя спитав про здоровє гетьмана, полковників і всього війська “православної віри”. Гетьман і полковники за се подякували і так само спитали про здоровє царя. По сім Бутурлин сказав властиву промову (очевидно — за даним з Москви “образцем”). Він нагадав як гетьман в попереднім році і сеї осени присилав до царя своїх послів, просячи у царя помочи: скаржився на насильства православній вірі з боку панів-рад і всієї Річипосполитої і насильне неволеннє до унії, на всякі кривди і зневаги, на порушення заприсяжених договорів Зборівського і Білоцерківського — знов таки на пункті віри. Се все змусило гетьмана і військо, для оборони віри і церков, покликати в поміч хана і з ним стати до боротьби з насильниками, а царя просити, щоб не дав знищити православної віри й прийняв гетьмана і все військо Запорозьке з городами і землями під свою високу руку, а військо буде йому служити і на кождого неприятеля ходити. На те від царя була така відповідь, що цар має з королем вічний договір і без причини його порушити не може, а в тих неправдах які з боку короля сталися против того договору, цар чекає від короля поправи. Коли ж тої поправи згідно з договором від короля й панів-ради не буде, цар того їм не стерпить: буде з ними воювати, і тоді й гетьманові та всьому війську Запорозькому “милостивий указ учинить”. На те, мовляв, гетьман з військом відповідали проханнєм, щоб коли цар не може їx прийняти, аби посередничав у короля, задля православної віри, і через своїх послів замирив їх з королем і панами-радою. Цар се проханнє сповнив: післав своїх послів і намовляв короля і панів-раду, щоб вони віри православної не гонили і з козаками замирилися на зборівських умовах, а за се обіцяв їм подарувати образи своєї царської чести в прописках 8). Нагадали царські посли королеві й його присягу на елєкції, котру він переступив і тим самим своїх підданих від їx присяги звільнив, “і вас, православних християн, учинив від підданства свобідними” 9). Але король і пани-рада все се собі. злегковажили — далі хочуть православну віру нищити. Тутже при послах розпочали похід на козаків, а царських послів відправили з нічим. Отже цар, побачивши такі порушення договору і на православну віру насильства “не хотячи того чути, щоб вам, православним одновірцям, бути в останній руїні, а церквам благочестивим — в спустошенню й нарузі від Латинів, — велів прийняти під свою високу руку вас: гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорозьке з городами і землями, як свобідних від подданства королеві, через те що він переступив присягу. І велів чинити вам поміч своїм військом на кривоприсяжців тих що хочуть знищити православну віру. Тому ти, гетьмане, і все військо Запорозьке, бачучи ласку царську і жалуваннє до вас — служіть йому, государеві, всякого добра бажайте і його царської милости будьте певні. А великий государ буде вас — гетьмана і все військо Запорозьке — тримати в своїй ласці і боронити та захищати від усіх неприятелів ваших” 10).

Вислухавши сю промову, гетьман і всі присутні подякували (“били чолом”), і гетьман з Бутурлиним і його товаришами поїхали після сього каретою до соборної церкви Успенія. Духовенство-ж московське: казанський архимандрит Прохор, протопоп Адріян, попи й диякони, з царським образом Спаса, наперед їx процесією пройшли туди. Переяславський же протопоп Григорий з місцевим духовенством стріли гетьмана з боярами на церковнім ґанку з хрестами і кадилами, співаючи: “Буди імя господне благословенно”. Коли вони війшли до церкви, Прохор, Адріян і Григорий з усім духовенством, убравшися в ризи приготовилися відправляти чин присяги — з книги присланої від царя з Москви. Але, тут гетьман сказав, щоб наперед Бутурлин з товаришами зложили присягу за царя, “що він, государ, гетьмана Б. Хмельницького і все військо Запорозьке польському королеві не віддасть і за них буде стояти, вільностей не порушить, хто був шляхтич, козак або міщанин і взагалі в якім будь стані до сього часу був і маєтности мав, щоб так був і далі, і щоб великий государ був ласкав — велів видати їм на маєтности свої царські грамоти”.

Се був момент рішаючий, не відомо наскільки несподівано для місії (як то представляє московське звідомленнє) поставлений з української сторони. Продовжую тим часом за оповіданнєм звідомлення.

Бутурлин з товаришами на се сказали: “В Московській державі і давнішим государям присягу складали (тільки) піддані, і теперішньому цареві всею державою складають вони присягу на те щоб йому служити і всякого добра хотіти. А щоб складати присягу за вел. государя, такого ніколи не бувало ані буде, і гетьманові навіть говорити такого не личить, бо всякий підданий повинен присягати свому государеві. Нехай гетьман і все військо Запорозьке, як почали служити вел. государеві й просили того, так би сповнили то: зложили присягу вел. государеві без усяких сумнівів, а він їх буде тримати в ласці і опіці, і від неприятелів боронитиме; вільностей він у них не відбирає, і хто якими маєтностями володів, тим він звелить володіти по давньому” 11).

Гетьман на се сказав, що він про се мусить порадитися з полковниками і з усіми людьми, що тепер при нім. Вийшов з церкви й пішов на двір Тетері, і там довго радився з полковниками й усіми людьми. Бутурлин же з своїми людьми стояли тим часом в церкві. Прийшли до них з Тетериного подвіря від гетьмана два полковники: сам Тетеря і миргородський Лісницький і почали говорити теж саме: щоб Бутурлин з товаришами присягли за царя. Ті повторяли, що се річ “непристойна” — складати їм за царя присягу: ніколи того не водилось, щоб за государя складано присягу — присягу складають піддані.